Дивний сон
Я дивився навколо та намагався зрозуміти в чому справа. Дивне відчуття огортало мене. Найбільше мене налякали відчуття слабкості та безпорадності. Я хотів був мовити хоч слово та мої губи були замкнуті, я силкувався їх розімкнути та дарма. Я враз відчув метушню навколо cебе. Я хотів був кричати. Я шкодував про свій вчинок та час було втрачено. Дрогоцінний час, який я так марно зтратив.
Ні звуків, ні світла ні тіні. Не було відчуття холоду чи тепла - рівноцінно нічого. Була лише самотність та пустота. Я думав. Думки навязливо крутились в моїй голові. Думки про моє життя на землі. Про той прекрасний час який я так і не оцінив, не зумів використати.
- Невже тепер небуде нічого?
Я знав - життя навколо продовжується. Але я перестав бути його частиною. Воно творило свої злі жарти, сміялося, плакало, раділо та вже без мене. Що ж мені залишилось? Невже нічого? Невже я не зумів вкрасти шмат “того” світу з собою, видерти кусок радощів які так рідко та всеж приходили до мене?
Я думав! Враз мене осяйнула думка про те, що не все втрачено. Я ж вмію відчувати! Повільно, але впевнено я почав згадувати різні моменти з мого життя. Радість, гнів, смуток - о, це все таке до болю знайоме мені враз виринало із моїх спогадів. Тут я сміявся, плакав, але “там” лице залишалось незворушним. Я силкувався, але м’язи не слухались мене. Залишились ми у двох - Я та мої спогади про життя на землі. Накінець, мені дозволено тут жити! Та все ж, я шкодував. Мені бракло гри світла і тіні, гри звуків, мінливості та непередбачуваності подій. Не було азарту, лише споглядання. Але я навчусь жити знову. Я побудую свій світ де я зможу народжуватись та помирати. Я гратиму, я буду старатись відтворити в своїй уяві той прекрасний світ, світ в якому я жив для відчуттів я був ними та світ в якому я залишив частину себе!
Життя - так називається він.
11.01.2008
Ні звуків, ні світла ні тіні. Не було відчуття холоду чи тепла - рівноцінно нічого. Була лише самотність та пустота. Я думав. Думки навязливо крутились в моїй голові. Думки про моє життя на землі. Про той прекрасний час який я так і не оцінив, не зумів використати.
- Невже тепер небуде нічого?
Я знав - життя навколо продовжується. Але я перестав бути його частиною. Воно творило свої злі жарти, сміялося, плакало, раділо та вже без мене. Що ж мені залишилось? Невже нічого? Невже я не зумів вкрасти шмат “того” світу з собою, видерти кусок радощів які так рідко та всеж приходили до мене?
Я думав! Враз мене осяйнула думка про те, що не все втрачено. Я ж вмію відчувати! Повільно, але впевнено я почав згадувати різні моменти з мого життя. Радість, гнів, смуток - о, це все таке до болю знайоме мені враз виринало із моїх спогадів. Тут я сміявся, плакав, але “там” лице залишалось незворушним. Я силкувався, але м’язи не слухались мене. Залишились ми у двох - Я та мої спогади про життя на землі. Накінець, мені дозволено тут жити! Та все ж, я шкодував. Мені бракло гри світла і тіні, гри звуків, мінливості та непередбачуваності подій. Не було азарту, лише споглядання. Але я навчусь жити знову. Я побудую свій світ де я зможу народжуватись та помирати. Я гратиму, я буду старатись відтворити в своїй уяві той прекрасний світ, світ в якому я жив для відчуттів я був ними та світ в якому я залишив частину себе!
Життя - так називається він.
11.01.2008