GAZETA.UA: київських хлопців не називали «хлопцями»
«Ця дорога не дуже довга, але вона зі скла - розтинає груди і в'ється вперед змією. І я забуваю імена мужчин, з якими жила, і відчуття країни, яку вважала своєю», - так починають новий альбом київські співачки Галина і Леся Тельнюк. Сестри поклали на музику вірші Оксани Забужко. Програму «Дорога зі скла» представили 24 січня у столичному театрі «Сузір'я».
З дуетом «Тельнюк: Сестри» зустрічаємося у київському магазині роялів. Сидимо утрьох за журнальним столиком, п'ємо каву з чорним шоколадом.
Чим вам близька Оксана Забужко?
- Розуміємо її з півслова, - 47-річна Галина Тельнюк ставить чашку на стіл. - Ми в Києві народилися, а вона приїхала ще дитиною. Інколи Оксана закидає якусь фразочку російською, і ми знаємо, про що це. Наприклад, нас і Оксану в юності оточували самі «мальчікі». Бо київських хлопців ми не називали «хлопцями». Ми формувалися як жінки серед «мальчіків». Проблемка із заміжжям була ще й яка. Непросто було знайти в Києві українській дівчинці з української родини нормального хлопця.
- Оксана рано поховала свого батька, і ми теж, - долучається 48-річна Леся Тельнюк. - Наших батьків стерла тодішня система. Батько (поет Станіслав Тельнюк. - «ГПУ») після процесу над Стусом був заборонений як письменник. Його не друкували багато років. Родині було дуже важко вижити. Маму з трьома вищими освітами не брали на жодну роботу.
- Почули Забужко вперше 1987 року, стали стежити, - присувається до сестри Галина. - Але шляхи наші перетнулися після її роману «Музей покинутих секретів». Вона справжній письменник. Коли пише про УПА, то вона з автоматом.
Як добирали музичний супровід до віршів?
- Довго над ним думали, - говорить Галина. - Від потоку Оксаниних слів можна знепритомніти. Не кожен здатний витримати стільки кисню. Гітара не пішла. Дуже спрощувала. Хотілося якогось теплого живого інструмента. Обрали три віолончелі. Вони можуть звучати і як класичний супровід, і як роковий.
- Ми навіть влаштували «кастинг» для віолончелістів, - додає Леся. - Боялися, щоб не прийшли три байдужі оркестранти, яким аби відіграти. Важливо, щоб був живий нерв. Шукали його - чи присутній у пальцях музикантів, в очах, в обличчях.
Якого кольору пісні альбому «Дорога зі скла»?
- У «Нічних метеликах» переважають темні барви. Фіолетова, коричнева - зі спалахами світла. Найсвітліша пісня «Я так буду тебе любити» - біло-голуба. «Не руш моїх кіл» - насичена кольорами. Все в ній - і текст і музика - червоне. Це колір кохання і крові, - розказує Леся.
Чому зараз значно більше гарних віршів, ніж пісень на них?
- Музика повністю змінює природу тексту, - замислюється Галина. - Вірші й мелодія вкупі мають народити третє - пісню. Ми починали з пісень на слова Тичини. Я тоді в молодому запалі всім говорила в інтерв'ю: чому нема українських пісень? Перелічувала десятками поетів, казала: відкрийте книжку і співайте - це елементарно. Виявляється, ні. Не завжди можна давати козловським віталікам вірші Франка. Не полюблять Франка від цього, і молодь не відкриє для себе.
Валерія Радзієвська
Фото: Сергій Старостенко
gazeta.ua