Не про секс
Людські душі. Чому мене не навчили бачити їх раніше?
Хоча може я вміла, просто не знала що то важливе , що то істина яку треба цінувати цілувати і любити.
Стільки душ пройшли повз не торкнутими, забутими, непоміченими?
Але якщо я знала би про те, то не такою захоплюючою було б перше торкання?
Це як покурити маріхуани вперше в 22 роки, (коли всі навкруги вже суцільні профі в тому.)
Не знаєш чого очікувати, страшно, але на стільки ж і солодко від того жару що відкривається в грудях.
Я дурна.
Бо я бачу біль і страждання.
Я туди занирюю свій ніс, ніби такий чемний і милий, а насправді дуже бридкий. Занурюю колупаюсь, дивлюсь на реакцію і мовчу, бо страшно. Бо людині може й і не хотілося, а може й давно хотілося але ніколи не вгадаєш. Бо якщо вже відкритті двері - чи варто стукати? Чи варто?
Я стою на грані - або зараз впадемо глибоко до сліз до болю в саму суть тих історій що лежать на поличках душі очей навпроти, або відстрибнемо так далеко один від одного що захочется втекти з цієї півкулі.
Кожен раз це різна історія і різної відстані стрибок.
У Глибині є ще глибша глибина.
Там, де вже не відчуваєш кордонів свого тіла, оточення і очей на впроти.
Хоча тільки очі й і бачиш. Все інше розчиняється у прірві взаємодій наших душ.
І це зовсім не про секс
Хоча і про нього також
Але про душевний
Вагон 7, місце 8, поїзд 41, Біла церква - Львів, 29 лютого 22 година
Хоча може я вміла, просто не знала що то важливе , що то істина яку треба цінувати цілувати і любити.
Стільки душ пройшли повз не торкнутими, забутими, непоміченими?
Але якщо я знала би про те, то не такою захоплюючою було б перше торкання?
Це як покурити маріхуани вперше в 22 роки, (коли всі навкруги вже суцільні профі в тому.)
Не знаєш чого очікувати, страшно, але на стільки ж і солодко від того жару що відкривається в грудях.
Я дурна.
Бо я бачу біль і страждання.
Я туди занирюю свій ніс, ніби такий чемний і милий, а насправді дуже бридкий. Занурюю колупаюсь, дивлюсь на реакцію і мовчу, бо страшно. Бо людині може й і не хотілося, а може й давно хотілося але ніколи не вгадаєш. Бо якщо вже відкритті двері - чи варто стукати? Чи варто?
Я стою на грані - або зараз впадемо глибоко до сліз до болю в саму суть тих історій що лежать на поличках душі очей навпроти, або відстрибнемо так далеко один від одного що захочется втекти з цієї півкулі.
Кожен раз це різна історія і різної відстані стрибок.
У Глибині є ще глибша глибина.
Там, де вже не відчуваєш кордонів свого тіла, оточення і очей на впроти.
Хоча тільки очі й і бачиш. Все інше розчиняється у прірві взаємодій наших душ.
І це зовсім не про секс
Хоча і про нього також
Але про душевний
Вагон 7, місце 8, поїзд 41, Біла церква - Львів, 29 лютого 22 година