Замальовки Львівських зустрічей
Я роблю третій ковток білого, і намагаюся сховати мої очі. Як зробити так, щоб ніхто не дізнався про моє сп'яніння.
Рамус п'є вже п'ятий келих і розповідає про благородне життя. Йому вже явно досить.
Корен п'є другий і не розуміє чого він досі не має доларів.
В моїй голові звучить одне , куди
приховати своє сп'яніння, і куди подіти те вино що лишається. Починаю грати задумливу дівчинку і втикаю у прохожих, де всі зливаються в один кольоровий потік.
Чого мене вчили у школі перформансу??? - минає в моїй голові і я повільно, намагаючись не загубити координації, повертаю голову до Корена.
- Тобі то просто не тре - випалюють мої вуста і голова плавно повертається споглядати той самий кольоровий потік.
- Та мені вже нічого не тре - підхоплює Корен, - я маю закомфортний рівень життя зараз. захочу візьму і полечу у Відень, а завтра до Барселони
- так в чому питання?
- Чому вони мають долари, а я ні - ковтаючи і щиро дивлячись мені в очі питає він.
Мені то здається безглуздим та безкінечним, і я повільно повертаю голову до Рамуса. картинка все ж таки змазується і тепер мені потрібен час щоби зупинити то.
Рамус підіймає келих і я ховаючи очі, чую:
- я так радий вас бачити, мої друзі.
Я роблю ще один ковток. Теплим потоком ігристе заповнює мене з ніг до голови і тут я розумію, що я не розумію.
Немає думок, тільки такий п'яний закоханий стан, коли так вже по дурному посміхаєшся, всіх любиш і не думаєш про вічне.
Я доливаю Корену и Рамусу мого вина. Залишаючи ще на один ковток собі.
- Тепер ми будемо знати твої думки!
- Їх вже нема і вбиваю себе п'ятим ковтком ...
Львів відкриває глибщі двері...