Одна подія - різне відношення
Достоєвський Ф.М. якось казав, що ніколи не набридне пізнавати людей. От і сьогодні на Україні, в день пам’яті жертв голодомору 1932-1933рр. було цікаво спостерігати як реагують різні верстви населення.Одна частина людей, сприйняла цю подію дуже серйозно. Це люди які спілкувалися з теми свідками яким вдалося вижити в ті жахливі часи. Які сприймають біль України, як біль особистий. Любу образу яка отримує Україна, сприймається як особиста образа. Такі люди можуть бути справжніми громадянами і це має бути гордість і кістяк любий нації. Серед цих людей є активні члени політичних партій громадських організацій, просто небайдужих громадян. Але на мітингу таких людей було дуже мало.
І є друга частина громадян, яких переважна частина населення України, це люди яких ніяк не затонув цей день. Вони так само як і любий другий день їли, пили, гуляли, сміялись. Багато з них мали родичів які пережили ті лихі часи, чи були свідками. Навіть якщо і не мали родичів, серед загиблих, але любий українець міг би бути в одному з тих сіл, в яких знищували людей голодом. Любий українець, який живе в Україні, не може просто так пройти осторонь в цей день і ніяк не одреагувати на День Пам’яті Жертв Голодомору. Реакція цих людей схожа на сцену при якій злочинці ґвалтують дитину, а батько цієї дитини п’є горілку і розважається з ватажком ґвалтівників.
Всім Українцям плюнули в душу. Нагадали на власну голову і не одреагувати на це може тільки несвідома істота, в якій нема души як кажуть християни. Це ж до якого скотинства може дійти людина, щоб так відноситись до себе.
В повсякденному житті часто стрічаються такі події, коли якась політична постать від всієї душі намагається зробити життя своїх побратимів більш доцільнішим і справедливим, але люди більше остаються осторонь до цих намагань і не намагаються допомогти навіть самі собі. Але сьогодні було видно явне порівняння одних людей які якось намагаються не забути уроки минулого і інших якім байдуже і минуле, і сучасне, і майбутнє.