чужий роздум, що вразив
Маю такого друга TheOleg (цим страшно горжусь, взагалі горжусь усіма своїми друзями:), вони в мене круті) передивлювався його блог і надибав такий роздум про поклоніння. Як на мене дуже кльово, влучно та актуально, тому копіпаст:
Поклоніння.
Роздумую над цим словом і ось до чого дійшов.
Поклоніння як слово і як поняття дуже тяжке для розуміння синам сучасної епохи. Це слово феодальне, монархічне. Нам, демократам-капіталістам, дуже тяжко зрозуміти його. Так само як слова “Владика”, “Корона”, “Престол” (раніше краще розуміли, що значить “приступати до престолу благодаті”).
Тому зараз ми не придумали нічого кращого, як присвоїти слову “поклоніння” значення “один із напрямів сучасної християнської музики”
Але навіть у наш час є дві істини, які не можна відмінити і які не мають виключень:
Істина №1: Людина створена з потребою поклонятися. Не поклонятися людина не може.
Істина №2: Коли людина не поклоняється Живому Богові, вона обирає об’єктом поклоніння когось або щось. При великій гордості людина обирає для поклоніння себе.
І до музики поклоніння має дуже далеке відношення. Поклоніння - визнання зверхності когось над тобою. Коли я поклоняюсь, я кажу “Здаюсь! Підкорююсь! Слухаюсь!”
Коли прощена Ісусом жінка вилила на Його ноги дуже дорогі пахощі, а потім витерла їх власним волоссям, вона поклонилася Ісусові. Як?
1. Зробила значно більше, ніж можна було б зробити (ніж зробили б 99.99% людей на її місці)
2. Принизила себе, а точніше - впокорилася
3. Зустрілася з осудженням зі сторони інших людей
А як я поклоняюся Богові? І що для мене поклоніння - пустий звук, скрипічний ключ чи справа всього життя?
п.с. Ще пан Олег бере участь у конкурсі християнських сайтів, розділ ЛИЧНОЕ (Особисте) під номером 12 - тому, голосуйте.