Mirrored from
Моя хата не з краю, а твоя?.
допомагати комусь чи то робити добро - це відповідальність. не можна це робити тяп-ляп і не завжди потрібно поспішати, бо не розуміючи чи не знаючи як допомогти - можна нашкодити.
дзвонить мені одна добра людинка і каже: хочу допомагати дітям-сиротам. куди прийти і коли можу дитину взяти додому на свята чи вихідні?
такі питання телефоном мене вирубають. я спробував пояснити, що це не іграшка, що все складно і треба мати хоч уявлення і що взагалі “взяти додому на вихідні” не завжди корисно, а у відповідь: я знаю, в мене є знайомі і в них прийомні діти і в них все добре от і я хочу добро робити… далі намагаюсь щось пояснювати і чую купу питань а чого така система, а чого ніхто не змінює і шо вони там не знають що треба з психологами працювати… намагаюсь пояснити, що питання не зовсім за адресою…
я розумію, що в людини добрі наміри, але такими намірами часто дорога вимощена не в ту сторону.
Общем, розмова складна. а суть проста: допомагати треба! але робити це треба з розумом! і допомагати - це складно, не буває легкої допомоги (ну майже не буває). А коли мова йде про дітей і людські долі - то треба СтоСорокЧотири раза подумати, все зважити і тільки тоді починати думати чи погоджуватись.
п.с. якщо раптом мене прочитає той, з ким говорили телефоном, то… то нічого, читайте і думайте, а головне будьте готові працювати.
#сироты #сироти #добро #допомога #волонтерство