Mirrored from
Моя хата не з краю, а твоя?.
Ось і третій табір минув. Попереду ще один. Задумався над тим, що відбувається зі мною і захотілось поділитись думками із світом.
Що таке сирітські табори?
Це біль яка починає розривати твоє серце з середини. Біль яку ти постійно бачиш у скалічених долях маленьких хлопців і дівчат, що принесені в жертву. Так, так, принесені в жертву своїми батьками та машиною під назвою “держава”.
Допомгти можна багатьом, але потрібні люди, небайдужі, що візьмуть на себе великий тягар - дарувати безумовну любов та піклування тим, кого зрадили усі: батьки, суспільство.
Дарувати любов тим, хто щ оразу “колотиме” та перевірятиме щирість твоіх вчинків.
Це тиждень, що неодмінно змінить твій погляд на життя та усе те, що ти маєш, змінять звісно якщо ти не глухий та не сліпий.
Це неймовірне відчуття безпомічності, адже дітей 120-150 а ти один і деякі з них в настільки тяжкому стані, що взятись допомагати їм, може лише герой, тай то з явними ознаками святості.
Це час коли ти бачиш чудеса, адже ти бачиш як змінюється ставлення дітей протягом тижня, як вони відкриваються. Це неймовірне ні з чим не зрівнянне відчуття.
Ще одним чудом є ті волонтери, що на перший погляд здаються не здатними ні нащо, але ти бачиш, як вони впливають на життя дітей і продовжують то робити не зважаючи ні нащо.
Сирітський табір - місце де ти навчишся молитись, або ж з’їдеш з глузду.
Зрештою табір, це місце де в тобі виховується терпіннята далеконлядність. Руйнуються стереотипи та проходить на міцність твоє християнство, твоя віра та щирість твоїх почуттів.
Ставлю три жирних крапки, адже всього не напишеш. Якщо хтось мене розуміє продовжіть списко та поділиться враженнями.