Прокляття, перше кохання, бидло або чи є в України майбутнє???
10 липня. Цікавий день у моєму житті.
Пригоди розпочались із самого ранку. Вранці у двір де я живу привезли дитячу гірку, пісочницю, качелю та хатинку - в перше за 18 років незалежності міська влада піклується про дітей (в нашому дворі) - встановлюючи дитячий майданчик у нашому дворі. Але, ця здавалося б радісна подія не обійшлась без ще одного підтвердження синдрому “моя хата скраю” - в нашому народі.
Так ось, в сусідньому під'їзді живе бабуся, звати її Наташа - ще з самого дитинства знаю її. Ми росли, грали у футбол, рвали яблука на деревах у дворі і всі ці наші події супроводжувались “війною” із б. Наташою - ми їй завжди заважали. І ось тут вона теж відзначилась. Я вийшов на вулицю і спостерігаю таку картину: ця бабуся кричить на весь двір, щоб ці качелі і т.д. Тут не ставили, бо ці діти не дають їй життя. Одна мама, інші бабусі, що зібрались також починають переконувати робітників - та перенесіть ви ці гірки та будиночок - вона ж нам тут життя не дасть. Як всім відомо, я людина не врівноважена і нарвана теж підключився до розмови. Кажу, люди скІко можна, одна “хворувати тітка” ось уже двадцять років розповідає всім де хто має ходити, чому всі її мають слухати і кажу робітникам- ставте, де планували і буде найкраще, не має чого її слухати. Вона відразу переключилась на мене (варто зауважити - чемним я не був:(, нажаль) - погавкавши один на одного, я відволік її увагу від працівників і вони прийнялись за справу. Мораль така:
я в шоці - міська влада, щось робить (в нас в будинку жодних депутатів і керівників + ніхто ніколи не приїжджав із представників влади зі словами - ми вам допоможемо)
ми живемо в країні дурнів - один дурак, що свято вірить у те, що його дурість - істина в останній інстанції - може схилити на свою сторону справді розумних людей (хоча чи є вони насправді розумними...), причому якщо з'являється ще один дурник - всі починають іти за ним - так було тут - баба Наташа змусила всіх справді забути про своїх дітей і почати говорити про переніс майданчика, що мав встановлюватись. Прийшов я і переконав більшість, що вона “не дуже того” і не варто всім протягом багатьох років слухати її примхи.
Як мені набридло це бидло\стадо\люди, що живуть за принципом - тіко мене не чіпайте.
Якщо наші люди не почнуть мислити, відстоювати свої позиції - то цій країні - нічого не світить, окрім чергового рабства - причому у формі, коли самі українці будуть вірити в казочку ніби вони самостійна незалежна держава - будучи рабами чи то одних, чи то інших.
Знову маразм - поставили дитячу гірку, качелю, пісочницю, будиночок - а три метри збоку - відкритий люк (не зовсім відкритий - на ньому лежить частина старого дивану :). хто зна може це спеціальна печерка для діток...
Потому протягом дня баба Наташа проклинала мене постійно та розповідала всім про мене - шкода я не чув, аж цікаво
ну зовсім оптимістичне питання: “Цікаво, а коли наш високоцивілізований та демократичний люд (читай свині та бидло) зламає все це? Що буде коли пісок у пісочниці скінчиться - діти розносять навколо, бабусі для котів стирять і т.д.(чи зможе наш люд - самоорганізуватися на машину піску - це десь по 30 грн з 10 родин - не дуже дорого)? ”
А ще ввечері, коли прийшов у двір переконався,що варто було сперечатись вранці - купа дітей, їх батьків і всі щасливі... ;) сміття (всяких папірчиків) було купа - якось в переший вечір хочеться вірити, що вони там були раніше - а не люди накидали у перший же вечір (з Бодьої по збирали і пішли в смітник викидати - так привчаю її не смітити;)
А тепер про ПЕРШЕ КОХАННЯ. Сьогодні моя Богдана видала таке: я підхожу, а вона стоїть їз хлопчиком Юрою за руку. Той тримає татка свого та і вони йдуть до дому(живуть в сусідньому будинку). Я кажу: “Богдана йди до мене”, а вона: “неа”, і йде далі. Йду за нею кажу: “давай руку”, у відповідь: “не чипай тату мене”. Підходимо до під'їзду - вона тримає за руку Юрчика, піднімаємось на перший поверх - вони разом з ним йде до дверей їх квартири, я кажу: “Бодя, Юрчик йде додому, кажи до побачення”, вона розвернулась і мені: “До побачення”, ми з татусем Юри сміємось, я беру її на руки - вона в крик і плач. Несу її вона плаче, заспокоюю - не заспокоюється, а я собі думаю: “от вам таточко і перша любов” ;)
п.с. - дивився фільм - “диявол носить прада” - але класне кіно...