Про це знали найближчі.

[sergiy_shyshkin]

І тільки сьогодні я можу про це написати. Майже місяць тому я ще раз їздив до Києва, щоб забрати додому Сина після гранати на Грушевського. І весь цей час вже міг перейматись за Україну, але не за власну дитину. Таке моє батьківське щастя. Дякую всім, хто тоді допоміг, прикриваючи наш від'їзд. Тим, хто допоміг вдома і взагалі готовий підставити плече.
Дійсно. Відлетіли красиві слова і залишились тільки вчинки. Час такий. Слава Україні! І вічна пам'ять Героям, що полягли за неї...