Подорож з користю і не без моралі
Не люблю слова «захід». В ньому відсутня емоційна складова, без якої будь-яка ідея втрачає сенс. Тобто, проводячи акцію, людина чи організація готова забути про неї вже до наступних вихідних. Люблю людей, які вірять у те, що роблять. А головне - знають, заради чого. І ці люди є. Їх не треба спонукати чи заохочувати до якихось вчинків усілякими маніпуляційними технологіями. Вони самі приймають рішення, самі виконують власні постулати. І самі відповідають за свої вчинки.
Нещодавно в соціальній мережі Фейсбук зацікавило повідомлення про автопробіг на Волинь - місцями слави УПА. Його 17-18 вересня ініціювало громадське об’єднання «Українська альтернатива». Вирішив поїхати у Новий Загорів, вказаний одним із головних пунктів маршруту. Хотілося самому побачити місце, де УПА дало бій фашистам, який вже став хрестоматійним. Принаймні для тих, хто цікавиться реальною новітньою історією України. А головне - хотілось побачити людей, які за свої кревні на власних машинах вирішили через пів-України їхати в наші краї, бо для них це було важливо.
Так само важливо це було для Сашка Положинського з «Тартаком» і «Нічлавою». Перед поїздкою неодноразово передивлявся в Інтернеті їх спільний кліп на пісню «Не кажучи нікому», відзнятий, власне, у Загорівському монастирі.
Це не перший автопробіг «Української альтернативи». Були вже і Хортиця, і Холодний Яр. Я тільки з заздрістю передивлявся фото-звіти. Тому з`їздити до Нового Загорова як волинянин вважав ще й справою честі.
Ще зголосились два супер-модератори володимир-волинського інтернет-форуму. Тарас їхав зі мною, а Вадим мав із Рожища так само дістатись власною машиною.
«Крутих тачок» не передбачалось. Пафосних «піджаків» теж. Передбачалася зустріч із нормальними людьми. І вона відбулась.
Коли ми приїхали, колона вже була на місці. Частина людей готувалась розмістити пам`ятний хрест на символічній могилі. Частина в монастирі робила фото. Привітавшись, ми теж піднялись до руїн і нафоткались досхочу.
Місцина у Новому Загорові несамовита! Не дарма тут хлопці так боронились у вересні 1943 року…
Були зустрічі зі знайомими - Леся Бондарук подарувала щойно виданий стильний і - головне - дуже функціональний путівник «Маршрути поколінь». Були нові знайомства, які досі продовжуються в Інтернеті під час обміну враженнями. Скажімо, тільки через день у тому ж Фейсбуці з`ясувалось, що молода симпатична білявка у джинсовому костюмі, що втрапила мені в об’єктив - мало не моя родичка Еліна Шишкіна - народний депутат України. Коротко перекинувся кількома словами з Іваном Миркою та Володимиром Кухарем - волинським та київським координаторами акції. Трохи погомоніли з журналістами. Наостанок поклали від нашої делегації вінка до щойно поставленого пам`ятного хреста та й поїхали.
Звичайно, побувати в Новому Загорові можна, коли завгодно. Від нас це зовсім близько. Та мені дійсно було важливо побачити тих людей, які вже є в Україні.
Сергій ШИШКІН...
..........................................................................
Тут дав свій варіант назви. Фото давав більше. Редакція вибрала це.
На сайті http://spr.net.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=881:-q-q-&catid=1:newsukraine