Світлана Федонюк. Тотальний відчай і абсолютний тріумф одного таланту.
Лист Другові.
Берег безсмертя.
Долина Йосафат.
Тримаю в руках твою останню книгу, що ще не схолола від поліграфічної фарби. На обкладинці сходить Сонце Всесвіту незбагненного художника Ернста Фукса. На першій сторінці - автограф: «Не знаю, що написати. Тому на пам'ять. Але не вічну. Автор» Автор Олександр Сінкевич, за кілька днів до смерті.
За кілька днів до смерті ти просив написати відгук на твою книгу «Берег безсмертя. 12 передчуттів апокаліпсису». Я зволікала. Бо звикла ставитись до усього твореного тобою уважно, хотіла розібратись в емоціях і думках. Не знала, що маю так мало часу.
Сашко, ти таки здогадувався про ЦЕ. Ти поспішав. Ти мужньо сподівався, що помилився підрахунках і знаках. Ти вмів не лише писати, ти вмів читати по зірках. Ти вивчав астрономію і астрологію, ти складав гороскопи, ти шукав правди, ти захищав скривджених, ти підтримував неординарних, ти був мандрівником, ти був диваком, ти був справжнім магом спілкування. Для мене ти був Другом. Тільки друзі і можуть сваритись за дрібниці. Пам'ятаєш, як ти зробив мені комплімент в газеті «Сім'я і дім»? Написав, що я чи не єдина твоя колега, яка не скрегоче від заздрощів зубами, неначе у неї завелись глисти? Пам'ятаєш, як я плакала, істерикувала «останніми» словами на твоїй кухні? Як я переконувала тебе, що не маю глистів і не планую їх заводити. Як твоя Таня так делікатно, що аж прокинулась донька Рома, переконала тебе у тому, що я все ж таки жінка і такі характеристики не зовсім мені до лиця…Поки верстався номер, ми усі по черзі 16 разів телефонували в редакцію. Нашій подальшій дружбі допоміг випусковий редактор Юра Конкевич, він подумав: напевно у Сашка чергова сенсація і нарешті взяв слухавку… Сашко, я тобі по сьогодні вдячна за те, що дозволяв інколи читати свої чернетки.
Ти був найкращим виразником моїх думок. Тільки ти міг порадити мені запихнути їх собі в д…. І у відповідь не почути поради піти туди самому. Я цінувала твій талант при житті. Я його із захопленням експлуатувала. Я хотіла встановити над ним контроль, дозувати і фасувати його у фільми і статті, як дороцінні масла у флакончики, тому і стала твоїм співпродюсером. Ще б трішки - і ми, можливо, змогли б трансформувати твій талант у хрусткі купюри… Не думала, що писатиму про тебе, а не з тобою.
Возити наші спільні і виключно твої фільми по кінофестивалях було цікаво і майже завжди переможно. Один, про україно-польське протистояння, я навіть вручила Єжи Гофману. Ти ніколи не хотів їхати особисто, завжди заощаджував для дружини і доньки, яких мовчазно і безмежно любив. Я знаю.
Ми відчайдушно намагались жити цікаво, ми зухвало старались заробляти більше, ми… Ні,тільки ти не боявся скандальних тем. Я ж була по-жіночому обережним стратегом ар’єргарду.
Ми мали їхати у Рим, знімати документальну стрічку про Святого, який, можливо, і переконав тебе бути похованим у Володимирі. Але тепер це наша вічна таємниця.
Твій тато розповів тобі про свій останній сон, про те, що побачив там - на іншому березі від життя. Там був Успенський собор у Володимирі і фраза: ………..розпочнеться з долини Йосафат. Ти довго шукав ниточку, за яку можна було б вхопитись і вийти з лабіринту здивування і недомовленості. Святий Йосафат! Народжений у Володимирі перший греко-католицький святий, Йосафат Кунцевич, в миру Іван Кунцевич. Івась з Володимира, нетлінні мощі якого тепер лежать у Римі, в базиліці святого Петра. Далі була підтримка історика і такої ж мрійниці як і ми - Галини Марчук, зацікавленість впливових духовних осіб, шкіц сценарію, і…ти дійшов висновку, що долина Йосафат розташована у…. Далі не буду. Далі вже не буде ніколи. Ми відмовились від цього проекту, ще тоді, коли ти був тут, на нашому березі. Відмовились через страх - необ’єктивності, нерозуміння, релігійних догм.
Ми мріяли колись потрапити у Канни, хоча б у позаконкурсну програму. Ми були смішні і щасливі своїми наївними сподіваннями, інколи ми були п'яні, інколи - володарями власноруч виданих титулів «дурень» і «дурепа», інколи - не розмовляли, інколи сміялись. Та ти ніколи з мене не насміхався, ти підтримував саме абсолютно нереальні на перший погляд ідеї, ти діяв і… від хвилювання бігав в аптеку за «барбовалом» чи «корвалолом». Саме ти і відкрив для мене секрет, як за допомогою цих препаратів ліквідувати зайві емоції, як провести зачистку гіперактивності.
До речі, про емоції. Заледве дочитавши твою чергову статтю я хапала телефон і видавала в ефір одну з двох спонтанних реакцій: «Я тебе вб'ю, Сінкевич!» Або «Ти геніальний, Сінкевич!». Друга звучала майже завжди. Ну, майже-майже завжди.
Я цінувала Тебе при житті. Ти це знаєш, Сашко. От випало мені таке щастя - розуміти і захоплюватись твоїм абсолютно нетутешнім талантом, бути свідком і учасником твого тотального відчаю і абсолютного тріумфу одночасно.
Я знаю, де шукати берег твого безсмертя - він зовсім поряд, на березі річки Луги, там, де ми не раз сиділи і обдумували спільні проекти, там, де ми зажди можемо прийти - твоя дружина Таня, твоя донька Рома, ми, твої друзі. Люди, які тебе любили і шанували.
Звідси http://pravda.lutsk.ua/blog/entry/184/
Довідка «ВП»
Олександр Сінкевич народився 3 березня 1972 року в м.Луцьку. Останнім часом проживав у Володимирі-Волинському. Закінчив природничий факультет Волинського державного (зараз - національного) університету імені Лесі Українки та Вищу школу класичної астрології (Москва, Росія). Працював редактором Волинської держтелерадіокомпанії, зараз (з 2003 року) - спеціальний кореспондент тижневика «Сім’я і дім». Автор книги есеїв «Неймовірна Україна» (видавництво «Твердиня», 2008) та науково-популярної розвідки «Берег безсмертя. Дванадцять передчуттів апокаліпсису» (ця 128-сторінкова книга побачила світ у видаництві «Терен» 2010 року). Лауреат і дипломант Всеукраїнського телевізійного конкурсу « Відкрий Україну», дипломант Міжнародного фестивалю «Кінотур-2007». Член Національної спілки журналістів України.
Раптово помер 26 жовтня 2010 року у Володимирі-Волинському, де й буде похований 27 жовтня.
http://pravda.lutsk.ua/news/24223/
Берег безсмертя.
Долина Йосафат.
Тримаю в руках твою останню книгу, що ще не схолола від поліграфічної фарби. На обкладинці сходить Сонце Всесвіту незбагненного художника Ернста Фукса. На першій сторінці - автограф: «Не знаю, що написати. Тому на пам'ять. Але не вічну. Автор» Автор Олександр Сінкевич, за кілька днів до смерті.
За кілька днів до смерті ти просив написати відгук на твою книгу «Берег безсмертя. 12 передчуттів апокаліпсису». Я зволікала. Бо звикла ставитись до усього твореного тобою уважно, хотіла розібратись в емоціях і думках. Не знала, що маю так мало часу.
Сашко, ти таки здогадувався про ЦЕ. Ти поспішав. Ти мужньо сподівався, що помилився підрахунках і знаках. Ти вмів не лише писати, ти вмів читати по зірках. Ти вивчав астрономію і астрологію, ти складав гороскопи, ти шукав правди, ти захищав скривджених, ти підтримував неординарних, ти був мандрівником, ти був диваком, ти був справжнім магом спілкування. Для мене ти був Другом. Тільки друзі і можуть сваритись за дрібниці. Пам'ятаєш, як ти зробив мені комплімент в газеті «Сім'я і дім»? Написав, що я чи не єдина твоя колега, яка не скрегоче від заздрощів зубами, неначе у неї завелись глисти? Пам'ятаєш, як я плакала, істерикувала «останніми» словами на твоїй кухні? Як я переконувала тебе, що не маю глистів і не планую їх заводити. Як твоя Таня так делікатно, що аж прокинулась донька Рома, переконала тебе у тому, що я все ж таки жінка і такі характеристики не зовсім мені до лиця…Поки верстався номер, ми усі по черзі 16 разів телефонували в редакцію. Нашій подальшій дружбі допоміг випусковий редактор Юра Конкевич, він подумав: напевно у Сашка чергова сенсація і нарешті взяв слухавку… Сашко, я тобі по сьогодні вдячна за те, що дозволяв інколи читати свої чернетки.
Ти був найкращим виразником моїх думок. Тільки ти міг порадити мені запихнути їх собі в д…. І у відповідь не почути поради піти туди самому. Я цінувала твій талант при житті. Я його із захопленням експлуатувала. Я хотіла встановити над ним контроль, дозувати і фасувати його у фільми і статті, як дороцінні масла у флакончики, тому і стала твоїм співпродюсером. Ще б трішки - і ми, можливо, змогли б трансформувати твій талант у хрусткі купюри… Не думала, що писатиму про тебе, а не з тобою.
Возити наші спільні і виключно твої фільми по кінофестивалях було цікаво і майже завжди переможно. Один, про україно-польське протистояння, я навіть вручила Єжи Гофману. Ти ніколи не хотів їхати особисто, завжди заощаджував для дружини і доньки, яких мовчазно і безмежно любив. Я знаю.
Ми відчайдушно намагались жити цікаво, ми зухвало старались заробляти більше, ми… Ні,тільки ти не боявся скандальних тем. Я ж була по-жіночому обережним стратегом ар’єргарду.
Ми мали їхати у Рим, знімати документальну стрічку про Святого, який, можливо, і переконав тебе бути похованим у Володимирі. Але тепер це наша вічна таємниця.
Твій тато розповів тобі про свій останній сон, про те, що побачив там - на іншому березі від життя. Там був Успенський собор у Володимирі і фраза: ………..розпочнеться з долини Йосафат. Ти довго шукав ниточку, за яку можна було б вхопитись і вийти з лабіринту здивування і недомовленості. Святий Йосафат! Народжений у Володимирі перший греко-католицький святий, Йосафат Кунцевич, в миру Іван Кунцевич. Івась з Володимира, нетлінні мощі якого тепер лежать у Римі, в базиліці святого Петра. Далі була підтримка історика і такої ж мрійниці як і ми - Галини Марчук, зацікавленість впливових духовних осіб, шкіц сценарію, і…ти дійшов висновку, що долина Йосафат розташована у…. Далі не буду. Далі вже не буде ніколи. Ми відмовились від цього проекту, ще тоді, коли ти був тут, на нашому березі. Відмовились через страх - необ’єктивності, нерозуміння, релігійних догм.
Ми мріяли колись потрапити у Канни, хоча б у позаконкурсну програму. Ми були смішні і щасливі своїми наївними сподіваннями, інколи ми були п'яні, інколи - володарями власноруч виданих титулів «дурень» і «дурепа», інколи - не розмовляли, інколи сміялись. Та ти ніколи з мене не насміхався, ти підтримував саме абсолютно нереальні на перший погляд ідеї, ти діяв і… від хвилювання бігав в аптеку за «барбовалом» чи «корвалолом». Саме ти і відкрив для мене секрет, як за допомогою цих препаратів ліквідувати зайві емоції, як провести зачистку гіперактивності.
До речі, про емоції. Заледве дочитавши твою чергову статтю я хапала телефон і видавала в ефір одну з двох спонтанних реакцій: «Я тебе вб'ю, Сінкевич!» Або «Ти геніальний, Сінкевич!». Друга звучала майже завжди. Ну, майже-майже завжди.
Я цінувала Тебе при житті. Ти це знаєш, Сашко. От випало мені таке щастя - розуміти і захоплюватись твоїм абсолютно нетутешнім талантом, бути свідком і учасником твого тотального відчаю і абсолютного тріумфу одночасно.
Я знаю, де шукати берег твого безсмертя - він зовсім поряд, на березі річки Луги, там, де ми не раз сиділи і обдумували спільні проекти, там, де ми зажди можемо прийти - твоя дружина Таня, твоя донька Рома, ми, твої друзі. Люди, які тебе любили і шанували.
Звідси http://pravda.lutsk.ua/blog/entry/184/
Довідка «ВП»
Олександр Сінкевич народився 3 березня 1972 року в м.Луцьку. Останнім часом проживав у Володимирі-Волинському. Закінчив природничий факультет Волинського державного (зараз - національного) університету імені Лесі Українки та Вищу школу класичної астрології (Москва, Росія). Працював редактором Волинської держтелерадіокомпанії, зараз (з 2003 року) - спеціальний кореспондент тижневика «Сім’я і дім». Автор книги есеїв «Неймовірна Україна» (видавництво «Твердиня», 2008) та науково-популярної розвідки «Берег безсмертя. Дванадцять передчуттів апокаліпсису» (ця 128-сторінкова книга побачила світ у видаництві «Терен» 2010 року). Лауреат і дипломант Всеукраїнського телевізійного конкурсу « Відкрий Україну», дипломант Міжнародного фестивалю «Кінотур-2007». Член Національної спілки журналістів України.
Раптово помер 26 жовтня 2010 року у Володимирі-Волинському, де й буде похований 27 жовтня.
http://pravda.lutsk.ua/news/24223/