Кришитися образ політика Юрія Луценка почав уже на Майдані....
Оригинал взят у v_n_zb в Кришитися образ політика Юрія Луценка почав уже на Майдані....
.
Igor Lutsenko:
Був такий період у житті, коли Юрій Віталійович викликав у мене повагу. 2012 рік. Тоді це були часи «середнього» Януковича, того, котрий між раннім та стиглим. Мотоцикл мій тоді був новий, епопея з Гостиним двором перебувала у романтично-апогейній фазі, здатності закохуватися я ще не втратив, і, мабуть, тому вирішив я тоді піти на Вибори.
Закономірно, але по суті поза своєї волі - десь приблизно так, як і прийшов у активізм - я пішов у політику.
Так от, тоді якимись магічними пасами незвичайних і чудових людей було законтактовано Юрія Віталійовича, і той прямо з тюрми висловився на мою підтримку. Балотувався я по 223-му окрузі, потім знявся на користь опозиційного кандидата.
Звісно, було не зовсім все так просто тоді - опозиційних кандидатів було два, я знявся, з закликом, щоб вони між собою вирішили і залишили одного. На жаль, вони цього не зробили… Ну, не будєм ворошить минуле, коротше кажучи, за рік та кілька місяців ми все одно перемогли, і обрався на 223-му Юра Левченко.
Так ось, тоді Юрій Віталійович підтримав мене, як і ряд інших кандидатів. Але повагу викликав не цей крок. Я реально відчував повагу до Луценка як літературно обдарованого індивіда, непересічного публіциста. Його голос тоді звучав красиво, достойно - голос справжньої людини і справжнього політика.
Такого явища я не бачив ні до, ні після, щоб політик так якісно та вчасно писав. Хіба що Борис Філатов має хист, але він зараз, у «стані політика» пише блоги, та й навіть не просто блоги, а всього лише фейсбук-дописи. А Юрій Луценко писав публіцистику, соковиту і розлогу.
***
Власне, кришитися образ політика Юрія Луценка почав уже на Майдані, де його хронічно не сприймали. Його промови зі сцени були професійними, тренованими, але якимись стомленими та нещирими. Одинокими, як перед дзеркалом, завченими напам’ять, як екзаменаційне завдання. Я нерідко спостерігав це за пару метрів, і спина його розповідала мені чи не більше, ніж обличчя - мітингу внизу.
На сцені я навчився відчувати, коли людина хоче щось сказати. А Юрій Віталійович Луценко нічого особливо сказати не хотів - він лише знав, що має виступати, і виступав. Здається, при цьому був далеко думками.
Але остаточна ЮВЛ став для мене проблемним персонажем пізніше, у парламенті. Навіть не тоді, коли з такою ж прихованою втомою та напрацьованою технікою штовхав порохоботство з парламентської трибуни. А тоді, коли кілька разів кулуарно мені пояснював, що створювати Тимчасову комісію по розслідуванню злочинів проти Майдану - шкідливо і непотрібно. Мовляв, допомагайте розслідуванню так. І не висовуйтеся. Не галасуйте. Розслідування майданівського кровопролиття - мовляв, непроста, слизька тема. Не галасуйте.
Юрію Віталійовичу, як голосу БПП, вторив Народний Фронт - нинішній голова ВР Андрій Парубій, котрий був комендантом наметового містечка Майдану і де-факто координатором сотень офіційної Самооборони Майдану.
Розслідування іде, нема чого вам туди сунутися. Не галасуйте.
***
Я бачу, як розслідування майданівського кровопролиття зараз тоне, гасне, розсипається у процесуальних строках. Буксує, гальмує, стоїть на місці, і люди не розуміють, чому. Думають, що - Шокін, Ярема, Махніцький.
А я знаю, чому.
Мабуть, моя помилка як політика, що мені весь час здається, що я маю право - ні, зобов’язаний - ненавидіти тих, кого треба ненавидіти. Відкрито і гласно ненавидіти.
И еще пару слов о Юре Луценко - как бы Петрушка не просчитался с этим назначением
19 апреля, 23:27
.
Я уже писал, что есть люди, которые получают неземное удовольствие растаптывая своих бывших руководителей. Сие в полной мере касается и Юрия Витальевича Луценко - это профессиональный предатель, интриган (достаточно неуспешный) и любитель денежных знаков, который за копейку удавится. Ну есть у него такое, он не виноват...
Вспомните, с кем работал Луценко, и чем сотрудничество заканчивалось. Как он своего "политического отца" СанСаныча Мороза, готовящего Юрочку себе в преемники, растоптал. Предал сначала, а потом планомерно топтал.
Службу Виктору Януковичу в кресле министра внутренних дел уже тоже как-то подзабыли. Кстати, а что сделал министр Луценко? Реформировал милицию? Нет. Тарифы на продажу должностей поднял - вот и вся реформа. И еще требовал от парламента принять закон о запрете массовых акций (получивший название больше трех не собираться" - министр разрешал этим законом исключительно одиночные пикеты).
Мало кто помнит, что у Ющенко Юрий Витальевич отвечал за мочилово Тимошенко. Вспомнили? Перейдя на службу к Жвании (об этом тоже как-то подзабылось) Юрий Витальевич стал мочить уже не только Тимошенко, но и Ющенко. Затем побил горшки с Жвания - и поменял за несколько лет еще нескольких спонсоров. Свое вкладывать в политику он никогда не любил...
Стоит ли говорить, что Давида Важаевича Юрий Витальевич топтал с тем же цинизмом, с каким еще несколько лет назад уничтожал Александра Мороза.
Подзабылось и то, каким образом Юрий Луценко на свободе оказался. Его помиловал кровожадный Янукович. Тогда в оппозиции ходили нехорошие разговоры, что Юру то ли завербовали, то ли убедили работать штирлицем" внутри оппозиции. И даже пообещали сделать неприкосновенным главным оппозиционером, который выйдет с Виктором Федоровичем во второй тур на президентских выборах. Слухи эти, дабы не раскалывать некрепкую на тот момент оппозицию, не особо тиражировали в СМИ. Хотя ручкаться с Юрой старались пореже. Мало ли...
Интересно, кстати, наблюдать изменение отношений Луценко и Тимошенко с 2010-го. Еще со времен выборов, на которых Тимошенко чуть-чуть не дотянула до вожделенного кресла. Оказавшись в оппозиции, Луценко и Тимошенко, как "пострадавшие от режима" могли бы составить неплохой тандем, но Луценко поставил на кума. Ну а как иначе - непотизм в Украине неистребим. Некоторые особо прозорливые молодые политики "роднились" специально с противоположными лагерями, дабы в случае чего... Классический пример - министр по делам семьи, молодежи и спорта в оранжевом правительстве Ющенко Юрий Павленко. Он предусмотрительно стал кумом Кучмы и Ющенко. На всякий случай. Поэтому переход в 2010-м Павленко в команду Януковича никого не удивил - он всегда искал "где глубже".
В общем, Юра, как профессиональный предатель, не может долго служить одному господину. Это его не только бесит, это высасывает из него жизненные силы. Предательство - это его допинг на несколько лет.
Поэтому зря Петр Порошенко ставит на Луценко в качестве Генпрокурора. Помните, как министр Луценко "чай пил" с подлежащим аресту Ахметову? Это как раз после того, как броневик Луценко штурмовал штаб-квратиру Люкса. Попили-поговорили - и Ахметов в шоколаде.
Так и сейчас - кто больше заплатит, под тем Юра и будет.
И не удивлюсь, если Генеральный прокурор Юрий Луценко возглавит борьбу и станет движущей силой процесса импичмента Порошенко.
Ну такой он. Он не виноват - такая у него природа...
.
Igor Lutsenko:
Був такий період у житті, коли Юрій Віталійович викликав у мене повагу. 2012 рік. Тоді це були часи «середнього» Януковича, того, котрий між раннім та стиглим. Мотоцикл мій тоді був новий, епопея з Гостиним двором перебувала у романтично-апогейній фазі, здатності закохуватися я ще не втратив, і, мабуть, тому вирішив я тоді піти на Вибори.
Закономірно, але по суті поза своєї волі - десь приблизно так, як і прийшов у активізм - я пішов у політику.
Так от, тоді якимись магічними пасами незвичайних і чудових людей було законтактовано Юрія Віталійовича, і той прямо з тюрми висловився на мою підтримку. Балотувався я по 223-му окрузі, потім знявся на користь опозиційного кандидата.
Звісно, було не зовсім все так просто тоді - опозиційних кандидатів було два, я знявся, з закликом, щоб вони між собою вирішили і залишили одного. На жаль, вони цього не зробили… Ну, не будєм ворошить минуле, коротше кажучи, за рік та кілька місяців ми все одно перемогли, і обрався на 223-му Юра Левченко.
Так ось, тоді Юрій Віталійович підтримав мене, як і ряд інших кандидатів. Але повагу викликав не цей крок. Я реально відчував повагу до Луценка як літературно обдарованого індивіда, непересічного публіциста. Його голос тоді звучав красиво, достойно - голос справжньої людини і справжнього політика.
Такого явища я не бачив ні до, ні після, щоб політик так якісно та вчасно писав. Хіба що Борис Філатов має хист, але він зараз, у «стані політика» пише блоги, та й навіть не просто блоги, а всього лише фейсбук-дописи. А Юрій Луценко писав публіцистику, соковиту і розлогу.
***
Власне, кришитися образ політика Юрія Луценка почав уже на Майдані, де його хронічно не сприймали. Його промови зі сцени були професійними, тренованими, але якимись стомленими та нещирими. Одинокими, як перед дзеркалом, завченими напам’ять, як екзаменаційне завдання. Я нерідко спостерігав це за пару метрів, і спина його розповідала мені чи не більше, ніж обличчя - мітингу внизу.
На сцені я навчився відчувати, коли людина хоче щось сказати. А Юрій Віталійович Луценко нічого особливо сказати не хотів - він лише знав, що має виступати, і виступав. Здається, при цьому був далеко думками.
Але остаточна ЮВЛ став для мене проблемним персонажем пізніше, у парламенті. Навіть не тоді, коли з такою ж прихованою втомою та напрацьованою технікою штовхав порохоботство з парламентської трибуни. А тоді, коли кілька разів кулуарно мені пояснював, що створювати Тимчасову комісію по розслідуванню злочинів проти Майдану - шкідливо і непотрібно. Мовляв, допомагайте розслідуванню так. І не висовуйтеся. Не галасуйте. Розслідування майданівського кровопролиття - мовляв, непроста, слизька тема. Не галасуйте.
Юрію Віталійовичу, як голосу БПП, вторив Народний Фронт - нинішній голова ВР Андрій Парубій, котрий був комендантом наметового містечка Майдану і де-факто координатором сотень офіційної Самооборони Майдану.
Розслідування іде, нема чого вам туди сунутися. Не галасуйте.
***
Я бачу, як розслідування майданівського кровопролиття зараз тоне, гасне, розсипається у процесуальних строках. Буксує, гальмує, стоїть на місці, і люди не розуміють, чому. Думають, що - Шокін, Ярема, Махніцький.
А я знаю, чому.
Мабуть, моя помилка як політика, що мені весь час здається, що я маю право - ні, зобов’язаний - ненавидіти тих, кого треба ненавидіти. Відкрито і гласно ненавидіти.
И еще пару слов о Юре Луценко - как бы Петрушка не просчитался с этим назначением
19 апреля, 23:27
.
Я уже писал, что есть люди, которые получают неземное удовольствие растаптывая своих бывших руководителей. Сие в полной мере касается и Юрия Витальевича Луценко - это профессиональный предатель, интриган (достаточно неуспешный) и любитель денежных знаков, который за копейку удавится. Ну есть у него такое, он не виноват...
Вспомните, с кем работал Луценко, и чем сотрудничество заканчивалось. Как он своего "политического отца" СанСаныча Мороза, готовящего Юрочку себе в преемники, растоптал. Предал сначала, а потом планомерно топтал.
Службу Виктору Януковичу в кресле министра внутренних дел уже тоже как-то подзабыли. Кстати, а что сделал министр Луценко? Реформировал милицию? Нет. Тарифы на продажу должностей поднял - вот и вся реформа. И еще требовал от парламента принять закон о запрете массовых акций (получивший название больше трех не собираться" - министр разрешал этим законом исключительно одиночные пикеты).
Мало кто помнит, что у Ющенко Юрий Витальевич отвечал за мочилово Тимошенко. Вспомнили? Перейдя на службу к Жвании (об этом тоже как-то подзабылось) Юрий Витальевич стал мочить уже не только Тимошенко, но и Ющенко. Затем побил горшки с Жвания - и поменял за несколько лет еще нескольких спонсоров. Свое вкладывать в политику он никогда не любил...
Стоит ли говорить, что Давида Важаевича Юрий Витальевич топтал с тем же цинизмом, с каким еще несколько лет назад уничтожал Александра Мороза.
Подзабылось и то, каким образом Юрий Луценко на свободе оказался. Его помиловал кровожадный Янукович. Тогда в оппозиции ходили нехорошие разговоры, что Юру то ли завербовали, то ли убедили работать штирлицем" внутри оппозиции. И даже пообещали сделать неприкосновенным главным оппозиционером, который выйдет с Виктором Федоровичем во второй тур на президентских выборах. Слухи эти, дабы не раскалывать некрепкую на тот момент оппозицию, не особо тиражировали в СМИ. Хотя ручкаться с Юрой старались пореже. Мало ли...
Интересно, кстати, наблюдать изменение отношений Луценко и Тимошенко с 2010-го. Еще со времен выборов, на которых Тимошенко чуть-чуть не дотянула до вожделенного кресла. Оказавшись в оппозиции, Луценко и Тимошенко, как "пострадавшие от режима" могли бы составить неплохой тандем, но Луценко поставил на кума. Ну а как иначе - непотизм в Украине неистребим. Некоторые особо прозорливые молодые политики "роднились" специально с противоположными лагерями, дабы в случае чего... Классический пример - министр по делам семьи, молодежи и спорта в оранжевом правительстве Ющенко Юрий Павленко. Он предусмотрительно стал кумом Кучмы и Ющенко. На всякий случай. Поэтому переход в 2010-м Павленко в команду Януковича никого не удивил - он всегда искал "где глубже".
В общем, Юра, как профессиональный предатель, не может долго служить одному господину. Это его не только бесит, это высасывает из него жизненные силы. Предательство - это его допинг на несколько лет.
Поэтому зря Петр Порошенко ставит на Луценко в качестве Генпрокурора. Помните, как министр Луценко "чай пил" с подлежащим аресту Ахметову? Это как раз после того, как броневик Луценко штурмовал штаб-квратиру Люкса. Попили-поговорили - и Ахметов в шоколаде.
Так и сейчас - кто больше заплатит, под тем Юра и будет.
И не удивлюсь, если Генеральный прокурор Юрий Луценко возглавит борьбу и станет движущей силой процесса импичмента Порошенко.
Ну такой он. Он не виноват - такая у него природа...