я пригортатиму тебе рідше
Вечірнє небо колисало сірі хмари над містом. Бо навіть неспокійну дитину треба вкладати спати. Сьогодні Місяць не вийде, там (нагорі) вирішили влаштувати велике прання доріжок, якими він встеляє землю в усіх околицях, де б ми не бували. Значна робота. Напевно, небо так і залишиться нахмурено-сірим, а це все тому, що воно товаришує із асфальтом та тінями на будинках.. Ось-ось вони сходяться до найсірішого закутку, а потім пропустять між своїх животиків декілька зірок, аби було затишно, романтично. Та й говоритимуть про те, як любується собою молода комета. Шкода, мить захоплення: власного та чорнявих дітей неба коштувала всього тепла .Бідненька. «Що сталося?» - прикро було усвідомлювати, що це все. «Люстерко із морської води радо прийняло її у свої глибини. - сказала ніч і зайшла до моєї кімнати. - А ти не дивись так у стелю, бо я пригортатиму тебе рідше». Я швиденько заплющив очі та вдав, що сплю.