Скіт
«Знов цей клятий біль у нозі. Але треба йти рівненько, гарненько, легко, згинаючи коліно, що, мов вуглинка тліє на тілі. Ай. Ай. Йой. Ай. Але поки рівненько.
- заберіть мене хтось із цієї башки, я ж не збираюсь видавати на-гора аналіз оцього. Все рівно тут мало від того, що прийнято називати душею. Думки - це така собі мазь, аби послабити тертя між бажанням, помислом та результатом. Зауважу, знеболювальна. Приємно бачити в комусь себе, особливо, коли це стосується злої сторони, чи не так?.. Я буду сьогодні злим. Злющим. Я просто цитуватиму. Жертв споглядання не буває, повірте досвіду. А от глядачі часом губляться в аутоімунних хворобах заздрощів, самовпевненості, ненависті та інших, люб’язно наданих компанію отих хробаків, що палять як я пишу ці рядки. Прошу до наших баранів, любі. -
Аааааай. Чого я не пішла тим боком вулиці? От, це далеко не вибір між комфортом, точніше, полегшенням його відсутності, та самолюбуванням. Бо коли хтось із знайомих йде позаду, що він подумає на кульгаву?.. Що негарна? Що крива? Коли люди не цінують мій характер, то хоч зовні тре бути охайною. Компенсація така, друже розуме, тому краще накажи своєму брату чи то хвіст у тебе такий, щоб дуже не лаяв за вчорашнє лазіння навкарачки, га? Скажи, хай слабкіші імпульси відправляє до мого клятого коліна. Блін, цікаво виходить. Головний мозок разом із спинним на сперматозоїд схожий,
- вона переходила дорогу, поглянувши в обидва боки, потік свідомості залив своєю невпинністю поцькованість ліній зебри, водія машини, що старанно вдарив по гальмах за метр до її тіла та ще багатьох речей, які обговорюються в собі з багатьох причин. Але найпершою, певно є бажання, аби хоч хтось говорив нашими, правильними, думками. -
Йой. Ай. Ай. Ай. А, цікаво, чи оцінять дівчата, як моя шлейка спадає на плече?
- Оу, шит, мазафака. Я покидаю це місце. Вибачте».
- заберіть мене хтось із цієї башки, я ж не збираюсь видавати на-гора аналіз оцього. Все рівно тут мало від того, що прийнято називати душею. Думки - це така собі мазь, аби послабити тертя між бажанням, помислом та результатом. Зауважу, знеболювальна. Приємно бачити в комусь себе, особливо, коли це стосується злої сторони, чи не так?.. Я буду сьогодні злим. Злющим. Я просто цитуватиму. Жертв споглядання не буває, повірте досвіду. А от глядачі часом губляться в аутоімунних хворобах заздрощів, самовпевненості, ненависті та інших, люб’язно наданих компанію отих хробаків, що палять як я пишу ці рядки. Прошу до наших баранів, любі. -
Аааааай. Чого я не пішла тим боком вулиці? От, це далеко не вибір між комфортом, точніше, полегшенням його відсутності, та самолюбуванням. Бо коли хтось із знайомих йде позаду, що він подумає на кульгаву?.. Що негарна? Що крива? Коли люди не цінують мій характер, то хоч зовні тре бути охайною. Компенсація така, друже розуме, тому краще накажи своєму брату чи то хвіст у тебе такий, щоб дуже не лаяв за вчорашнє лазіння навкарачки, га? Скажи, хай слабкіші імпульси відправляє до мого клятого коліна. Блін, цікаво виходить. Головний мозок разом із спинним на сперматозоїд схожий,
- вона переходила дорогу, поглянувши в обидва боки, потік свідомості залив своєю невпинністю поцькованість ліній зебри, водія машини, що старанно вдарив по гальмах за метр до її тіла та ще багатьох речей, які обговорюються в собі з багатьох причин. Але найпершою, певно є бажання, аби хоч хтось говорив нашими, правильними, думками. -
Йой. Ай. Ай. Ай. А, цікаво, чи оцінять дівчата, як моя шлейка спадає на плече?
- Оу, шит, мазафака. Я покидаю це місце. Вибачте».