Давайте подумаємо
Є Ноосфера - така собі сполошна «хмара з діянь і думок людей»… Зі всього що стається на Планеті і над Планетою. І ця «хмара» довкола Планети Земля - без якихось щілинок, сказати «нависла» якось язик не підіймається - тому скажу «Є». І є під нею, під цією «хмарою», тіло Homo Sapiens Людини Розумної (ніби). Бо так самі себе назвали. Тіло, яке, народжуючись головою вниз, тобто розумом до Планети, а не до Ноосфери, раптом зачинає в певний час, а дехто і в певному віці, я он десь років з чотирьох, пнутися головою вверх. Щоб встати тілом «між Небом і Землею».
Як не дивись, а все-таки Для Чогось тіло Людини Розумної тягнеться головою до Ноосфери (явно того і розумної). А тепер уявіть собі таку картинку. Коли тіло вже розташувалося між Небом і Землею «в натяжку», то воно чомусь все-таки залишається «прив’язаним» стопами до Планети. Як дерево корінням. І. зверніть Увагу - що дерево «до кореня» товстішає, а ноги до стоп - «всього навсього». Все навпаки. Очевидно стає що стопи то не коріння. І від Планети тоді «нічого не беруть і нічим від неї не залежать». Але час від часу, «по потребі», воно, тіло Людини Розумної, зачинає відривати одну ступню за другою і «підскакувати вверх», при тому «підскакуванні» стаючи на самісінького великого пальця ноги… Для Чого саме так діє тіло Людини Розумної. Чи буває «не пече» щось їй під стопами - адже так само люди підскакували б на великій гарячій пательні. Хто ходив на босо по піску в Сахарі - то знає це відчуття. Цей процес, підскакування вверх на великому пальцеві ноги, називається «Ходить», або «Йде». Он туди. І хоча здається намагається, бо аж піднялося на великому пальцеві, все одно, воно, тіло не летить. В чому ж причина? Боячись очевидно все-таки втратити «контакт» з поверхнею Планети. Уявили?
А тепер уявіть собі, як «піднявшись у свій ріст» це тіло, ця біоформа, система, що єдина, підкреслюю, єдина на Планеті, є «розтягнутою» між Ноосферою і Планетою, і раптом робить якісь рухи. Практично стаючи актором-маріонеткою «в руках Ноосфери». І так собі, за роллю, «дригає» ногами над поверхнею Планети (точніше по черзі кожною) і «дригається» своїми діями («живе»). Так виникає колізія, про що і вирішив з Вами порадитися, тому назва статті: «Давайте подумаємо», що в певний момент ЩОСЬ стається з маріонеткою, тілом Людини Розумної. Що вона перестає очевидно виконувати якусь свою роль. Чи сама роль ця стає непотрібною для «глядачів» (основне нам потрібно з’ясувати хто вони такі ці глядачі і яка їхня зацікавленість «у виставі» саме з цією маріонеткою)… І маріонетка, стаючи непотрібною, чи зачинаючи «шкодити Ноосфері», виконуючи дії поза роллю… що викликає очевидно «сміх в залі», зачинає безвільними руками-ногами-головою-тілом опадати спочатку в напрямку «магніту Планети», а згодом і на Планету. Причина елементарна. Бо «ниточка-ниточки», ті що тримали маріонетку «догори» від Планети, Ноосферою відпускаються. І тіло маріонетки «падає». Можливо, відштовхуючись від Біблійного, причиною є «вкушене яблуко»? Що означає для «тіла Адамового» (для тіла маріонетки Ноосфери-Бога) те, що збільшується його, тіла конкретної людини, матеріалізація, через культ їди. А з нею і матеріальність (вага до матеріального). І ця вага «з’їженого яблука» зачинає відривати маріонетку від Ноосфери і тягнути вниз до Планети.
Довідка. Можливо той факт, що діти після періоду вживання маминого молока, а це і є періодом «спинання на ноги», так «вперто» не хочуть їсти?! Вони, будучи «на зв’язку з Ноосферою і народжені для неї», мабуть таки підсвідомо хочуть довше жити і довше творити (далі).
Або можливо маріонетка тому «в’яне», руки-ноги-голову-тіло відпускає в напрямку до Планети, що Ноосфера має якийсь такий свій критерій сили. Щоб змогти «втримати» тіло Людини Розумної - своїм магнітом. А так, від тіла людини, переповненого матеріалізованим, або яке «крутиться і борсається як хоче», просто Ноосфера втомлюється. З таким «актором». Тобто актором, який зачинає «дригатися не так», і йти «не туди», відносно своєї ролі… А може… А може… От загадка для сенсфізіологіка (для Вас): «Для Чого тіло людини опадає на Планету і помирає «як актор» на сцені життя?!»
Саме так постає просте, сенсфізіологічне, питання. Для Чого так стається. Для Чого виникає така «непотрібність» біоформи конкретної людини. Назву так, а не Людини Розумної - бо «не всі…». Скільки ж було «витрачено», щоб вона ця біоформа зросла… І - на тобі, непотрібна! За які такі «гріхи» перестає тіло відчувати, що її втримує Ноосфера (Бог). Перестає людина вірити в те, що вона-він завжди втримають її «грішне» тіло від «агресивного магніту Планети». Перестає людина знати-вірити, що «все буде в порядку - займайся своїм призначенням (ділом)». І перший сигнал того всього перерахованого «перестає», що людина зачинає «боятися впасти».
Ви, читачі мого журналу, а відповідно знавці науки сенсфізіологіки та Фізіологічної культури, знаєте виведене правило довговічності від науки сенсфізіологіки (точніше критерій початку старості і початок початку смерті). Цей критерій: «Зачати боятися впасти». А виходячи з тези про «маріонетковість» тіла Людини Розумної, то очевидно та людина що зачинає боятися впасти, боїться не тільки того що «впадеш і травмуєшся» (діти про це не думають), а явно і очевидно зачинає боятися, а це на підсвідомому рівні, того, що «вже не встанеш» (читай: твоє тіло і твоя роль в цьому житті стане непотрібним для Ноосфери). Другий критерій старості - це вже критерій-показник від наук фізіології та гістології, критерій початку старості тіла і початку його смерті, а відповідно і «опадання в напрямку Планети». Це втрата (точніше послідовне зменшення) процентного відношення води в клітинах тіла.
А Ви який «придумаєте» до сказаного вище антикритерій? Щоб якнайдовше залишитися «актором Ноосфери»? І швидше думайте! І в день, і в ніч! Через те швидше думайте, що якщо ми з Вами, Вами особисто, «придумаємо», і чим швидше, тим скоріше зачнемо користуватися цим Знанням, і наше тіло знову стане «потрібною маріонеткою» чи то Ноосфері, чи то Богові (що кому, і яке поняття кому більше сподобається). Хто відповідно нею, такою маріонеткою, захоче бути, щоб жити стільки ж як жили «в часи Адамові» , тобто по 600-900 років.
Як не дивись, а все-таки Для Чогось тіло Людини Розумної тягнеться головою до Ноосфери (явно того і розумної). А тепер уявіть собі таку картинку. Коли тіло вже розташувалося між Небом і Землею «в натяжку», то воно чомусь все-таки залишається «прив’язаним» стопами до Планети. Як дерево корінням. І. зверніть Увагу - що дерево «до кореня» товстішає, а ноги до стоп - «всього навсього». Все навпаки. Очевидно стає що стопи то не коріння. І від Планети тоді «нічого не беруть і нічим від неї не залежать». Але час від часу, «по потребі», воно, тіло Людини Розумної, зачинає відривати одну ступню за другою і «підскакувати вверх», при тому «підскакуванні» стаючи на самісінького великого пальця ноги… Для Чого саме так діє тіло Людини Розумної. Чи буває «не пече» щось їй під стопами - адже так само люди підскакували б на великій гарячій пательні. Хто ходив на босо по піску в Сахарі - то знає це відчуття. Цей процес, підскакування вверх на великому пальцеві ноги, називається «Ходить», або «Йде». Он туди. І хоча здається намагається, бо аж піднялося на великому пальцеві, все одно, воно, тіло не летить. В чому ж причина? Боячись очевидно все-таки втратити «контакт» з поверхнею Планети. Уявили?
А тепер уявіть собі, як «піднявшись у свій ріст» це тіло, ця біоформа, система, що єдина, підкреслюю, єдина на Планеті, є «розтягнутою» між Ноосферою і Планетою, і раптом робить якісь рухи. Практично стаючи актором-маріонеткою «в руках Ноосфери». І так собі, за роллю, «дригає» ногами над поверхнею Планети (точніше по черзі кожною) і «дригається» своїми діями («живе»). Так виникає колізія, про що і вирішив з Вами порадитися, тому назва статті: «Давайте подумаємо», що в певний момент ЩОСЬ стається з маріонеткою, тілом Людини Розумної. Що вона перестає очевидно виконувати якусь свою роль. Чи сама роль ця стає непотрібною для «глядачів» (основне нам потрібно з’ясувати хто вони такі ці глядачі і яка їхня зацікавленість «у виставі» саме з цією маріонеткою)… І маріонетка, стаючи непотрібною, чи зачинаючи «шкодити Ноосфері», виконуючи дії поза роллю… що викликає очевидно «сміх в залі», зачинає безвільними руками-ногами-головою-тілом опадати спочатку в напрямку «магніту Планети», а згодом і на Планету. Причина елементарна. Бо «ниточка-ниточки», ті що тримали маріонетку «догори» від Планети, Ноосферою відпускаються. І тіло маріонетки «падає». Можливо, відштовхуючись від Біблійного, причиною є «вкушене яблуко»? Що означає для «тіла Адамового» (для тіла маріонетки Ноосфери-Бога) те, що збільшується його, тіла конкретної людини, матеріалізація, через культ їди. А з нею і матеріальність (вага до матеріального). І ця вага «з’їженого яблука» зачинає відривати маріонетку від Ноосфери і тягнути вниз до Планети.
Довідка. Можливо той факт, що діти після періоду вживання маминого молока, а це і є періодом «спинання на ноги», так «вперто» не хочуть їсти?! Вони, будучи «на зв’язку з Ноосферою і народжені для неї», мабуть таки підсвідомо хочуть довше жити і довше творити (далі).
Або можливо маріонетка тому «в’яне», руки-ноги-голову-тіло відпускає в напрямку до Планети, що Ноосфера має якийсь такий свій критерій сили. Щоб змогти «втримати» тіло Людини Розумної - своїм магнітом. А так, від тіла людини, переповненого матеріалізованим, або яке «крутиться і борсається як хоче», просто Ноосфера втомлюється. З таким «актором». Тобто актором, який зачинає «дригатися не так», і йти «не туди», відносно своєї ролі… А може… А може… От загадка для сенсфізіологіка (для Вас): «Для Чого тіло людини опадає на Планету і помирає «як актор» на сцені життя?!»
Саме так постає просте, сенсфізіологічне, питання. Для Чого так стається. Для Чого виникає така «непотрібність» біоформи конкретної людини. Назву так, а не Людини Розумної - бо «не всі…». Скільки ж було «витрачено», щоб вона ця біоформа зросла… І - на тобі, непотрібна! За які такі «гріхи» перестає тіло відчувати, що її втримує Ноосфера (Бог). Перестає людина вірити в те, що вона-він завжди втримають її «грішне» тіло від «агресивного магніту Планети». Перестає людина знати-вірити, що «все буде в порядку - займайся своїм призначенням (ділом)». І перший сигнал того всього перерахованого «перестає», що людина зачинає «боятися впасти».
Ви, читачі мого журналу, а відповідно знавці науки сенсфізіологіки та Фізіологічної культури, знаєте виведене правило довговічності від науки сенсфізіологіки (точніше критерій початку старості і початок початку смерті). Цей критерій: «Зачати боятися впасти». А виходячи з тези про «маріонетковість» тіла Людини Розумної, то очевидно та людина що зачинає боятися впасти, боїться не тільки того що «впадеш і травмуєшся» (діти про це не думають), а явно і очевидно зачинає боятися, а це на підсвідомому рівні, того, що «вже не встанеш» (читай: твоє тіло і твоя роль в цьому житті стане непотрібним для Ноосфери). Другий критерій старості - це вже критерій-показник від наук фізіології та гістології, критерій початку старості тіла і початку його смерті, а відповідно і «опадання в напрямку Планети». Це втрата (точніше послідовне зменшення) процентного відношення води в клітинах тіла.
А Ви який «придумаєте» до сказаного вище антикритерій? Щоб якнайдовше залишитися «актором Ноосфери»? І швидше думайте! І в день, і в ніч! Через те швидше думайте, що якщо ми з Вами, Вами особисто, «придумаємо», і чим швидше, тим скоріше зачнемо користуватися цим Знанням, і наше тіло знову стане «потрібною маріонеткою» чи то Ноосфері, чи то Богові (що кому, і яке поняття кому більше сподобається). Хто відповідно нею, такою маріонеткою, захоче бути, щоб жити стільки ж як жили «в часи Адамові» , тобто по 600-900 років.