Рубель В.А. Історія середньовічного сходу. Курс лекцій Этим говном окормляют истфаковцев КНУ ?!!!!!
Читаю и наслаждаюсь. Кто-нибудь, передайте в КНУ им. Шевченко мощи Гумилёва для поклонения, а проф. Рублю-баночку яда. Яка держава, таке сходознавство,
Хазарський каганат (651 - 966). Хазари - кавказьке плем'я, батьківщиною якого вважаються низини Тереку й Волги. Проблема їхньої етномовної ідентифікації залишається нерозв'язаною. Жили вони родами й племенами, займалися виноградарством і рибальством, а також скотарством та полюванням у багатих дичиною заростях і луках заплави рік Волга й Ахтуба.
Корінна хазарська релігія мала надзвичайно строкатий характер язичницької мішанини. Вони “приносили жертви вогню й воді, шанували деяких богів шляхів, також місяць і всі творіння, котрі в очах їхніх здавалися дивними. Вони влаштовували... дикі танці й битви на мечах у голому стані... Серед безлічі божеств найбільшою повагою був оточений Тенгрі-хан - дивовижний величенний герой, бог неба й світла. Йому присвячували дерева (дуби), будували капища, приносили в жертву коней, кров'ю яких поливали священні дерева, а голову й шкуру вішали на сучки”5.
_ Антропологічні характеристики хазарів належали до грацільного типу кавказької раси великої європеоїдної раси.
В VІ ст. хазари майже без опору підкорилися тюркютам, оскільки данина, яку вимагали кагани Ашина, виявилася необтяжливою для їхньої багатої економічної бази, а панування могутніх тюркютів гарантувало їм захист від будь-яких ворогів. Проте завоювання сасанідського Ірану й розгром квітучої цивілізації согдійських купців арабами-мусульманами та крах Західно-Тюркського каганату (внаслідок танської експансії) зламали хитку політичну рівновагу в Азії. Хазари змушені були захищатися самостійно, а войовничістю вони не страждали, міцної держави, а тим паче власного війська не мали.
Порятунок прийшов несподівано. Не всі розгромлені тюркюти загинули в боях чи подалися служити за шовк і гроші танським імператорам. Відвоювати каганат у незліченних ворогів “непримиренні” не могли, й під керівництвом одного з ханів роду Ашина в 651 р. пішли до колишніх васалів. Хазари гостинно прийняли залишки могутньої орди, а хана-втікача проголосили своїм хаканом (хазаризований тюркомовний титул каган).
Тюрки зажили на райських заплавних луках нижньої Волги кочовим тваринництвом, самі себе годували і не зливалися з хазарами, не вимагали податків (задовольняючися добровільними дарунками від нових підданих). Зате войовничі степняки організували відсіч усім нападникам, відбили арабів і танців, розгромили агресивних кочових сусідів (тюркомовних болгар), а потім, скориставшися аваро-слов'янськими кривавими зіткненнями, витіснили своїх давніх ворогів аварів - за Дон. Язичницький тюрко-хазарський каганат став, щоправда ненадовго, наймогутнішою і найстабільнішою державою на кордоні Європи й Азії, але наслідки такого збігу подій виявилися несподіваними.
Уже в 654 р. араби-мусульмани здійснили перший набіг на північно- кавказькі володіння хакана. Тюрки завдали агресорові серйозної поразки (загинув арабський воєвода Абд ар-Рахман і 4 тис. його вояків), але ідеї “священної війни” з язичниками знову й знову штовхали мусульман до агресії через Дербентську ущелину. Тюрко-хазари відповідали спустошливими набігами на підвладне халіфату Закавказзя. Протистояння тривало 80 років (!). Усі північнокавказькі міста й селища були зруйновані дощенту, неселення вирізане або продане в рабство. Регіон опустів, і на вільних землях осіли на початку VІІІ ст. євреї-іудеї, які рятувалися тут від антисемітизму, що в різних формах завжди проявлявся й в Арабському халіфаті, й у Візантії, але місцеві природні та кліматичні умови (степові бурі, зимові снігопади, прирічкові очеретяні зарості тощо) виявилися вкрай несприятливими для пришельців, тому створити тут власне продуктивне виробництво їм не судилося - і євреї подалися в торгівлю, ставши рахдонітами (“знавцями доріг”).
Раніше торгові шляхи “Великого шовкового” тримали в руках купці Согду (Самарканда, Фергани, Шашу, Кешу тощо), але на початку VІІІ ст. квітучу середньоазіатську торговельну цивілізацію знищили араби, які почали дерти з купців астрономічні побори за перехід через Іран - і тоді ініціативу перехопили єврейські купці-рахдоніти, які спробували возити шовк із Китаю через Хазарію і Північне Причорномор'я прямо до Європи. Крім того, араби несподівано виявили інтерес до хутра, а поблизу воно було лише на Русі (яка продавала його до Візантії) та на півночі Східної Європи (землі чудь, меря тощо). В Західній Європі хутра не було (тільки королі носили горностаєві мантії), отже “хутровий шлях” до халіфату проліг від Ками через Волгу й Каспій - знову ж таки через Хазарію. Для процвітання єврейським купцям потрібен був контроль над Хазарією та Руссю, тож не дивно, що в Ітілі та Києві на рубежі VІІІ - ІХ_ст. виникли могутні іудейські общини.
Китай після кривавого заколоту Ань Лушаня (756 - 763) лежав у руїнах і продавав шовк за безцінь, тому досить швидко купецькі факторії рахдонітів накопичили фантастичні багатства, найняли для охорони караванів і складів могутні загони професійних вояків-головорізів, а в перших роках ІХ ст. мудрий єврейський лідер Обадія (“який боявся Бога і шанував закон”6) здійснив шаблями найманців у Хазарії кривавий державний переворот. Заляканого хакана примусили одружитися з єврейкою (у євреїв родовід вівся по жіночій лінії), і вже в наступному поколінні тюрко-єврейський хакан став іудеєм, але реальну політичну владу в державі захопив лідер рахдонітської общини - ха-мелех (“цар”). Що ж до хакана, то він перетворився на харизматично-релігійного сакрального живого бога, який не мав ніякої влади, а його іменем правив цар. Хакан став своєрідним талісманом іудейської Хазарії, якого боготворили, коли країна процвітала, і вбивали за перших негараздів, замінюючи сином чи братом.
Хазарські тюрки не підкорилися рахдонітам і втекли до печенігів, в орді яких завжди цінували досвідчених вояків, але хазарам тікати було нікуди - і рахдоніти стали їхніми жорстокими поневолювачами.
Єврейські купці продавали все і всім (із Китаю на Захід везли шовк, із Великої Пермі (Біармії) та Русі до арабів - хутра й рабів і т. ін.), а на зароблені кошти наймали професійних вояків (із печенігів, мусульман, слов'ян, русів_ - до 12 тис. горлорізів) і смітили грішми на відпочинку. В країні панувала жорстока теократична іудейська диктатура. Що ж до корінних хазарів-язичників (іудаїзм не можна прийняти - іудеєм можна лише народитися), то вони не вирізнялися войовничістю і тому перетворилися на безправних пасинків на власній батьківщині. З них здирали фантастичні побори, їхніх дочок перетворювали на одалісок, які тішили у вертепах Ітіля багатих і розбещених рахдонітів. За найменший вияв непокори зухвальцям на місці рубали голови непереможні царські гвардійці-найманці, котрі за високу платню служили іудейським хазяям на совість.
Міць іудейської Хазарії зростала. У 889 р. вона перемогла печенігів, потім завоювала Волзьку (Камську) Болгарію, а в 940 р. іудейський цар Песах поставив на коліна Київську Русь (де правили скандинавські конунги-варяги), примусивши руських князів здати переможцям усю зброю*У “Повісті врем'яних літ” факт принизливого роззброєння Русі літописець прикрасив, але фразами про “двогострість руських мечей” та “одногострість” хазарських шабель не прикрити той факт, що хазари отримали “от дима меч”. Див.: Повість врем'яних літ. К., 1990. С. 24.>. Іудейська Хазарія перетворилася на грандіозного торговельно-грабіжницького спрута. Вона повністю контролювала всі купецько-транзитні шляхи Східної Європи, висмоктувала данину з печенігів, гузів, русів і варягів, русичів-слов'ян, аланів, волзьких болгар і хазарів. Та незабаром химерну імперію вразила криза, що призвела її до повного краху.
Причин занепаду було кілька. Китай після падіння династії Тан і низки усобиць повернувся до політики конфуціанської самоізоляції (династія Сун) і припинив експорт шовку. Занепад Багдадського халіфату позбавив рахдонітів щедрих покупців рабів і хутра, а поневолені народи, відчувши, що фінансова стабільність (а отже й військова могутність найманого війська) іудейського каганату похитнулася, почали дедалі активніше боротися з рахдонітською диктатурою. До цього додалася екологічна катастрофа.
У Х ст. із Північного Причорномор'я перемістилися на північ дощові вітри Атлантики. Від цього повноводнішою стала Волга і підвищився рівень Каспійського моря (яке отримує з Волги 81 % своєї води). Наступ моря призвів до втрати райської заплави, під водою опинилися чудові рибні угіддя й луки, залило підвали, попливли фундаменти жител.
Економіка, політика й екологія Хазарії потрапили у глибоку кризу, й у 965 р. ослаблу імперію розгромив київський князь Святослав.
“Іде Святослав на Козари. Слишавше же Козарє, изидоша протіву с князєм своїм каганом, і ступішася біті; і бивши брані межи імі, одолє Святослав Козаром і город їх Белувежю взя”7.
Хазари, побачивши грізних русів, розбіглися (бо ненавиділи гнобителів-рахдонітів не менше русичів), найману гвардію вої Святослава знищили, а ненависних рахдонітів вирізали. У 966 р. агонізуючий каганат добили тюркомовні огузи Середньої Азії, яких у свою чергу тіснили зі сходу кипчаки (половці).
Хазарський каганат (651 - 966). Хазари - кавказьке плем'я, батьківщиною якого вважаються низини Тереку й Волги. Проблема їхньої етномовної ідентифікації залишається нерозв'язаною. Жили вони родами й племенами, займалися виноградарством і рибальством, а також скотарством та полюванням у багатих дичиною заростях і луках заплави рік Волга й Ахтуба.
Корінна хазарська релігія мала надзвичайно строкатий характер язичницької мішанини. Вони “приносили жертви вогню й воді, шанували деяких богів шляхів, також місяць і всі творіння, котрі в очах їхніх здавалися дивними. Вони влаштовували... дикі танці й битви на мечах у голому стані... Серед безлічі божеств найбільшою повагою був оточений Тенгрі-хан - дивовижний величенний герой, бог неба й світла. Йому присвячували дерева (дуби), будували капища, приносили в жертву коней, кров'ю яких поливали священні дерева, а голову й шкуру вішали на сучки”5.
_ Антропологічні характеристики хазарів належали до грацільного типу кавказької раси великої європеоїдної раси.
В VІ ст. хазари майже без опору підкорилися тюркютам, оскільки данина, яку вимагали кагани Ашина, виявилася необтяжливою для їхньої багатої економічної бази, а панування могутніх тюркютів гарантувало їм захист від будь-яких ворогів. Проте завоювання сасанідського Ірану й розгром квітучої цивілізації согдійських купців арабами-мусульманами та крах Західно-Тюркського каганату (внаслідок танської експансії) зламали хитку політичну рівновагу в Азії. Хазари змушені були захищатися самостійно, а войовничістю вони не страждали, міцної держави, а тим паче власного війська не мали.
Порятунок прийшов несподівано. Не всі розгромлені тюркюти загинули в боях чи подалися служити за шовк і гроші танським імператорам. Відвоювати каганат у незліченних ворогів “непримиренні” не могли, й під керівництвом одного з ханів роду Ашина в 651 р. пішли до колишніх васалів. Хазари гостинно прийняли залишки могутньої орди, а хана-втікача проголосили своїм хаканом (хазаризований тюркомовний титул каган).
Тюрки зажили на райських заплавних луках нижньої Волги кочовим тваринництвом, самі себе годували і не зливалися з хазарами, не вимагали податків (задовольняючися добровільними дарунками від нових підданих). Зате войовничі степняки організували відсіч усім нападникам, відбили арабів і танців, розгромили агресивних кочових сусідів (тюркомовних болгар), а потім, скориставшися аваро-слов'янськими кривавими зіткненнями, витіснили своїх давніх ворогів аварів - за Дон. Язичницький тюрко-хазарський каганат став, щоправда ненадовго, наймогутнішою і найстабільнішою державою на кордоні Європи й Азії, але наслідки такого збігу подій виявилися несподіваними.
Уже в 654 р. араби-мусульмани здійснили перший набіг на північно- кавказькі володіння хакана. Тюрки завдали агресорові серйозної поразки (загинув арабський воєвода Абд ар-Рахман і 4 тис. його вояків), але ідеї “священної війни” з язичниками знову й знову штовхали мусульман до агресії через Дербентську ущелину. Тюрко-хазари відповідали спустошливими набігами на підвладне халіфату Закавказзя. Протистояння тривало 80 років (!). Усі північнокавказькі міста й селища були зруйновані дощенту, неселення вирізане або продане в рабство. Регіон опустів, і на вільних землях осіли на початку VІІІ ст. євреї-іудеї, які рятувалися тут від антисемітизму, що в різних формах завжди проявлявся й в Арабському халіфаті, й у Візантії, але місцеві природні та кліматичні умови (степові бурі, зимові снігопади, прирічкові очеретяні зарості тощо) виявилися вкрай несприятливими для пришельців, тому створити тут власне продуктивне виробництво їм не судилося - і євреї подалися в торгівлю, ставши рахдонітами (“знавцями доріг”).
Раніше торгові шляхи “Великого шовкового” тримали в руках купці Согду (Самарканда, Фергани, Шашу, Кешу тощо), але на початку VІІІ ст. квітучу середньоазіатську торговельну цивілізацію знищили араби, які почали дерти з купців астрономічні побори за перехід через Іран - і тоді ініціативу перехопили єврейські купці-рахдоніти, які спробували возити шовк із Китаю через Хазарію і Північне Причорномор'я прямо до Європи. Крім того, араби несподівано виявили інтерес до хутра, а поблизу воно було лише на Русі (яка продавала його до Візантії) та на півночі Східної Європи (землі чудь, меря тощо). В Західній Європі хутра не було (тільки королі носили горностаєві мантії), отже “хутровий шлях” до халіфату проліг від Ками через Волгу й Каспій - знову ж таки через Хазарію. Для процвітання єврейським купцям потрібен був контроль над Хазарією та Руссю, тож не дивно, що в Ітілі та Києві на рубежі VІІІ - ІХ_ст. виникли могутні іудейські общини.
Китай після кривавого заколоту Ань Лушаня (756 - 763) лежав у руїнах і продавав шовк за безцінь, тому досить швидко купецькі факторії рахдонітів накопичили фантастичні багатства, найняли для охорони караванів і складів могутні загони професійних вояків-головорізів, а в перших роках ІХ ст. мудрий єврейський лідер Обадія (“який боявся Бога і шанував закон”6) здійснив шаблями найманців у Хазарії кривавий державний переворот. Заляканого хакана примусили одружитися з єврейкою (у євреїв родовід вівся по жіночій лінії), і вже в наступному поколінні тюрко-єврейський хакан став іудеєм, але реальну політичну владу в державі захопив лідер рахдонітської общини - ха-мелех (“цар”). Що ж до хакана, то він перетворився на харизматично-релігійного сакрального живого бога, який не мав ніякої влади, а його іменем правив цар. Хакан став своєрідним талісманом іудейської Хазарії, якого боготворили, коли країна процвітала, і вбивали за перших негараздів, замінюючи сином чи братом.
Хазарські тюрки не підкорилися рахдонітам і втекли до печенігів, в орді яких завжди цінували досвідчених вояків, але хазарам тікати було нікуди - і рахдоніти стали їхніми жорстокими поневолювачами.
Єврейські купці продавали все і всім (із Китаю на Захід везли шовк, із Великої Пермі (Біармії) та Русі до арабів - хутра й рабів і т. ін.), а на зароблені кошти наймали професійних вояків (із печенігів, мусульман, слов'ян, русів_ - до 12 тис. горлорізів) і смітили грішми на відпочинку. В країні панувала жорстока теократична іудейська диктатура. Що ж до корінних хазарів-язичників (іудаїзм не можна прийняти - іудеєм можна лише народитися), то вони не вирізнялися войовничістю і тому перетворилися на безправних пасинків на власній батьківщині. З них здирали фантастичні побори, їхніх дочок перетворювали на одалісок, які тішили у вертепах Ітіля багатих і розбещених рахдонітів. За найменший вияв непокори зухвальцям на місці рубали голови непереможні царські гвардійці-найманці, котрі за високу платню служили іудейським хазяям на совість.
Міць іудейської Хазарії зростала. У 889 р. вона перемогла печенігів, потім завоювала Волзьку (Камську) Болгарію, а в 940 р. іудейський цар Песах поставив на коліна Київську Русь (де правили скандинавські конунги-варяги), примусивши руських князів здати переможцям усю зброю*У “Повісті врем'яних літ” факт принизливого роззброєння Русі літописець прикрасив, але фразами про “двогострість руських мечей” та “одногострість” хазарських шабель не прикрити той факт, що хазари отримали “от дима меч”. Див.: Повість врем'яних літ. К., 1990. С. 24.>. Іудейська Хазарія перетворилася на грандіозного торговельно-грабіжницького спрута. Вона повністю контролювала всі купецько-транзитні шляхи Східної Європи, висмоктувала данину з печенігів, гузів, русів і варягів, русичів-слов'ян, аланів, волзьких болгар і хазарів. Та незабаром химерну імперію вразила криза, що призвела її до повного краху.
Причин занепаду було кілька. Китай після падіння династії Тан і низки усобиць повернувся до політики конфуціанської самоізоляції (династія Сун) і припинив експорт шовку. Занепад Багдадського халіфату позбавив рахдонітів щедрих покупців рабів і хутра, а поневолені народи, відчувши, що фінансова стабільність (а отже й військова могутність найманого війська) іудейського каганату похитнулася, почали дедалі активніше боротися з рахдонітською диктатурою. До цього додалася екологічна катастрофа.
У Х ст. із Північного Причорномор'я перемістилися на північ дощові вітри Атлантики. Від цього повноводнішою стала Волга і підвищився рівень Каспійського моря (яке отримує з Волги 81 % своєї води). Наступ моря призвів до втрати райської заплави, під водою опинилися чудові рибні угіддя й луки, залило підвали, попливли фундаменти жител.
Економіка, політика й екологія Хазарії потрапили у глибоку кризу, й у 965 р. ослаблу імперію розгромив київський князь Святослав.
“Іде Святослав на Козари. Слишавше же Козарє, изидоша протіву с князєм своїм каганом, і ступішася біті; і бивши брані межи імі, одолє Святослав Козаром і город їх Белувежю взя”7.
Хазари, побачивши грізних русів, розбіглися (бо ненавиділи гнобителів-рахдонітів не менше русичів), найману гвардію вої Святослава знищили, а ненависних рахдонітів вирізали. У 966 р. агонізуючий каганат добили тюркомовні огузи Середньої Азії, яких у свою чергу тіснили зі сходу кипчаки (половці).