(no subject)
Люди пухнуть від голоду і від тупості. Коли на вулиці до мене підходить кремезна жінка з абсолютно круглим обличчям і разом з перегаром до мене доноситься її прокурений хрип, я знаю причину її бід. Дурнішають від важкої праці і ліні. Винищувати ці якості потрібно ще у зародку. Неначе тонким лезом хірурга вирізати ту злоякісну пухлину, що має здатність заражати повітрянокабельним та аудіовізуальним шляхом. Видаляти охайно, невідчутно, вклавши туди весь свій талант цілителя суспільства. Історії відомі подібні спроби лікування, але панацею так і не віднайдено.
Дивуємось, маючи за ідеал американську мрію. Скаржимось на відсутність демократії, демонструючи дітям акти тиранії. Говоримо про жорстокість вдягаючи хутро невинних тварин і поїдаючи їх мертві тіла. Неможливо уникнути війн, доки жадібність керує нашими діями. Неможливо чогось досягнути, доки дозволяємо існувати ліні як виправдання нашої бездіяльності.
Колись наважимось підняти своє цилюлітне, атрофоване багатовікове тіло. Скажемо: „ Ну що? Наші батьки відмовились від нас, наші діти помирають в злиднях. Ми не знаємо, що робити далі, тому що ми навіть не знаємо, що відбувається. Дядько з телевізора завжди казав, що все буде окей. Наші управителі казали не вірити власним очам, і нам дійсно було так краще. Було простіше. І от, сьогодні вранці ми прокинулись, а з телевізора сказали, що все погано. Що, насправді, все вже давно погано, просто ми настільки отупіли, що можна випльовувати всю правду нам і обличчя, а ми навіть не відведемо його у сторону.”
Так станеться, коли помре останній революціонер. Коли лінь замінить нам кохання, а називатись вона буде мораллю та суспільними правилами. А поки за черговим декадансом чекаємо на черговий ренесанс. Пересидимо, порозмальовуємо стіни тісної удушливої квартири у веселку і вишкрябуємо лозунги на молодих тілах. Юнацьке безглуздя?- назвемо це поезією.
Дивуємось, маючи за ідеал американську мрію. Скаржимось на відсутність демократії, демонструючи дітям акти тиранії. Говоримо про жорстокість вдягаючи хутро невинних тварин і поїдаючи їх мертві тіла. Неможливо уникнути війн, доки жадібність керує нашими діями. Неможливо чогось досягнути, доки дозволяємо існувати ліні як виправдання нашої бездіяльності.
Колись наважимось підняти своє цилюлітне, атрофоване багатовікове тіло. Скажемо: „ Ну що? Наші батьки відмовились від нас, наші діти помирають в злиднях. Ми не знаємо, що робити далі, тому що ми навіть не знаємо, що відбувається. Дядько з телевізора завжди казав, що все буде окей. Наші управителі казали не вірити власним очам, і нам дійсно було так краще. Було простіше. І от, сьогодні вранці ми прокинулись, а з телевізора сказали, що все погано. Що, насправді, все вже давно погано, просто ми настільки отупіли, що можна випльовувати всю правду нам і обличчя, а ми навіть не відведемо його у сторону.”
Так станеться, коли помре останній революціонер. Коли лінь замінить нам кохання, а називатись вона буде мораллю та суспільними правилами. А поки за черговим декадансом чекаємо на черговий ренесанс. Пересидимо, порозмальовуємо стіни тісної удушливої квартири у веселку і вишкрябуємо лозунги на молодих тілах. Юнацьке безглуздя?- назвемо це поезією.