Ещё почти про отпуск, оттуда же
"... Часто негура(туман) заставала вівці у полонині. У густій мряці, білій, як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи.
- Г-ей! - кликав Іван перед себе.
- Г-ей! - відзивалось глухо на його поклик, як з-під води, а звідки, де був той, що кричав,- невідомо.
Вівці сивим туманом котились попід ногами, а далі пропадали й вони. Іван йшов безпомічний, простягти руки перед собою, наче боявся на щось
наткнутись, і кликав: - Гей!...
- Де ти? - обзивалось вже ззаду - і Іван мусив ставати.
Стояв безпорадний, згублений у липкому тумані, і коли прикладав до уст трембіту, щоб обізватись, другий кінець трембіти розпливався у мряці, а здушений голос її, тут же на місці, падав йому під ноги. ...
(Михайло Коцюбинський,
"Тіні забутих предків")