Затверджено новий медичний протокол трансгендерного переходу
Влітку 2015 року Міністерством охорони здоров’я України було створено мультидисциплінарну робочу групу з розроблення медичних стандартів за темою “Транссексуалізм” (пізніше назва теми змінилася на “Гендерну дисфорію”). Новий клінічний протокол мав прийти на заміну існуючій процедурі, яка регламентується Наказом № 60 МОЗ.
Нажаль, до групи не були включені представники ГО “Інсайт”, і процес її роботи був досить закритим та непрозорим. Це викликало певні побоювання. Тим не менш, у лютому 2016 проект уніфікованого клінічного протоколу було оприлюднено на сайті МОЗ для громадського обговорення. Співробітниці “Інсайту”, вивчивши документи, разом з іншими трансгендерними активістами написали до них свої зауваження та надіслали до МОЗ.
І нарешті 15 вересня документи “Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах «Гендерна дисфорія»“ та “Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гендерна дисфорія»“ було затверджено Наказом МОЗ № 972 та опубліковано на сайті реєстру медико-технологічних документів.
Більш детальний аналіз нового протоколу ми зробимо пізніше. Зараз же наведемо ключові моменти, за якими він відрізняється від процедури, що діяла досі.
- Нова процедура передбачає три рівні медичної допомоги трансгендерним людям, з яких обов’язковими є перші два. На первинному рівні трансгендер звертається до сімейного лікаря (терапевта). На вторинному рівні відбувається встановлення діагнозу психіатром, а також отримання необхідної психотерапевтичної, ендокринологічної та хірургічної допомоги. На третинному рівні можливий перегляд діагнозу, якщо пацієнт з ним незгодний.
- У разі встановлення діагнозу гендерної дисфорії обов’язковими медичними втручаннями вказані психотерапія та гормональна терапія. Хірургічне втручання не є обов’язковим, але зазначено, що саме воно є підставою для видання медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності - яке, у свою чергу, необхідне для подальшого юридичного визнання гендеру трансгендерної особи.
- Діагностика психіатром в амбулаторних умовах має тривати не менше ніж два роки. Госпіталізація у психіатричний стаціонар на обов’язкових умовах не передбачається, проте за потреби є можливою.
- Окрему увагу у протоколі приділено питанням допомоги трансгендерним дітям та підліткам.
- Також окремий розділ присвячено питанню репродуктивних можливостей для трансгендерів та адопції. Наголошується, що їм не мають відмовляти у цьому.
Зазначимо, що Наказ № 60 на поточний момент ще не скасовано. Але, зважаючи на велику кількість колізій між ним та новим протоколом, очікуємо, що це відбудеться найближчим часом. Також залишаються питання до регулювання всіх аспектів зміни документів трансгендерних людей.
Хочемо звернути увагу, що за певними моментами остаточна редакція протоколу у порівнянні з проектом, який пропонувався для громадського обговорення, стала гіршою. Це стосується зокрема можливості стаціонарного обстеження (у проекті воно прямо заборонялося), двох років спостереження (навіть у Наказі №60 був тільки рік) та, найголовніше, хірургічного втручання як умови для визнання гендеру (у проекті йшлося про психотерапію та гормонотерапію).
Отже, нова процедура, хоча і має окремі зміни на краще, нажаль не стала тим проривом в українському транс-законодавстві, яким мала шанс стати, і залишає ще дуже великий простір для подальшого удосконалення.
http://insight-ukraine.org/zatverdzheno-novij-medichnij-protokol-transgendernogo-perexodu/
Нажаль, до групи не були включені представники ГО “Інсайт”, і процес її роботи був досить закритим та непрозорим. Це викликало певні побоювання. Тим не менш, у лютому 2016 проект уніфікованого клінічного протоколу було оприлюднено на сайті МОЗ для громадського обговорення. Співробітниці “Інсайту”, вивчивши документи, разом з іншими трансгендерними активістами написали до них свої зауваження та надіслали до МОЗ.
І нарешті 15 вересня документи “Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах «Гендерна дисфорія»“ та “Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гендерна дисфорія»“ було затверджено Наказом МОЗ № 972 та опубліковано на сайті реєстру медико-технологічних документів.
Більш детальний аналіз нового протоколу ми зробимо пізніше. Зараз же наведемо ключові моменти, за якими він відрізняється від процедури, що діяла досі.
- Нова процедура передбачає три рівні медичної допомоги трансгендерним людям, з яких обов’язковими є перші два. На первинному рівні трансгендер звертається до сімейного лікаря (терапевта). На вторинному рівні відбувається встановлення діагнозу психіатром, а також отримання необхідної психотерапевтичної, ендокринологічної та хірургічної допомоги. На третинному рівні можливий перегляд діагнозу, якщо пацієнт з ним незгодний.
- У разі встановлення діагнозу гендерної дисфорії обов’язковими медичними втручаннями вказані психотерапія та гормональна терапія. Хірургічне втручання не є обов’язковим, але зазначено, що саме воно є підставою для видання медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності - яке, у свою чергу, необхідне для подальшого юридичного визнання гендеру трансгендерної особи.
- Діагностика психіатром в амбулаторних умовах має тривати не менше ніж два роки. Госпіталізація у психіатричний стаціонар на обов’язкових умовах не передбачається, проте за потреби є можливою.
- Окрему увагу у протоколі приділено питанням допомоги трансгендерним дітям та підліткам.
- Також окремий розділ присвячено питанню репродуктивних можливостей для трансгендерів та адопції. Наголошується, що їм не мають відмовляти у цьому.
Зазначимо, що Наказ № 60 на поточний момент ще не скасовано. Але, зважаючи на велику кількість колізій між ним та новим протоколом, очікуємо, що це відбудеться найближчим часом. Також залишаються питання до регулювання всіх аспектів зміни документів трансгендерних людей.
Хочемо звернути увагу, що за певними моментами остаточна редакція протоколу у порівнянні з проектом, який пропонувався для громадського обговорення, стала гіршою. Це стосується зокрема можливості стаціонарного обстеження (у проекті воно прямо заборонялося), двох років спостереження (навіть у Наказі №60 був тільки рік) та, найголовніше, хірургічного втручання як умови для визнання гендеру (у проекті йшлося про психотерапію та гормонотерапію).
Отже, нова процедура, хоча і має окремі зміни на краще, нажаль не стала тим проривом в українському транс-законодавстві, яким мала шанс стати, і залишає ще дуже великий простір для подальшого удосконалення.
http://insight-ukraine.org/zatverdzheno-novij-medichnij-protokol-transgendernogo-perexodu/