ну таке...

[schaslyvyj]

всі питаються хто ти
чому такий темний і не ясний
в чому біда твоя

а я відповім що люблю
підійматися пішки від хрещатика
вгору по прорізній
до золотих воріт
брати пиво у кіоску
коло якогось там ірландського pub'у
іти на бж з товаришем який умовлятиме
мене почати клеїти першу-ліпшу бабу
або просто на самоті ходити київськими схилами
дивитися на московський міст
який підсвічений у темряві
нагадує ейфелеву вежу
потім збігати андріївським узвозом вниз
робити подолом кола
дзвонити комусь дзвонити комусь дзвонити комусь

і питати
хто ж усе таки я
чому такий темний і не ясний
в чому біда моя

або ж щодня ловити погляди у метро
рахувати усмішки
роздивлятися людей
вибравши фріків з-поміж них
вивчати риси облич
вади тіл
запам'ятовувати запахи
і вдавати що мені усе байдуже
окрім музики в плеєрі
і якого кольору сьогодні небо над дніпром
а надвечір задзвонить товариш
і скаже
давай якихось дєвочєк до тебе пригласим
і я кажу давай
і вони приходять п'ємо галасаємо
слухаємо музику
дивимося фільми
а потім замість перейти до справи
я пасую задкую кажу
ні
роблю ковток пива
затягуюсь сиґаретою
і вдаю що засинаю

і тоді
вони починають питати
чому ти такий темний і не ясний
в чому твоя біда

ти дурний ти чого не бавишся
каже моя колишня
каже і мій товариш
у якого на диво того вечора
було менше шансів аніж у мене
а я всміхнуся блаженно
начебто дійсно уникнув гріха
і скажу як форрест ґамп
she tasted like сigarettes

і тоді хтось із них скаже
та що ти так грузиш себе
а хтось
ти хороший у тебе все вийде все
чому ти такий темний і не ясний
в чому біда твоя

а я відповім
що це від бажання мати непостійні речі
як то
щастя
любов
наркотики
алокоголь
і від того що я змазав кінцівку
такого здавалось хорошого
досі здається вірша
і що я просто люблю цю осінь
і що тепер можу залазити на диван
по-американському в кедах
і що такого листопада вже ніколи ніколи не буде