ПРО СТРАШНІ НЄДОРАЗУМЄНІЯ
Во первих строках цього поста я должен категорично і безапаляційно заявить: ми з кумом - не підараси, а вообще - правильні класні пацани.
Однак, іноді трапляється так, що ми разом спимо. В смислі, в одному поміщенії. Як, напрімєр, понапиваємося, або коли ночуємо в одному номері готеля з метою економії срєдств. За границею, як правило, за стойкою консьєржа, стоїть якийсь кльовий, смазлівий пацанчик, який підморгує нам своїми длінними, томними рєсніцами… Так шо хочеться вдягти майку з надпіссю “Ми з кумом не іпем один одного!!!!!!!!!!”…
Спать зі мною в одному номері - достаточно сомнітєльне удовольствіє. Колись помню в Брюсселі прокинувся утром і обнаружив, що кум спить поряд, але в такому імпровізірованному бункері, який він соорудив із усіх подушок, одіял і всяких готельних пуфіков, Вкритий він був тяжолою шторою з головою…
Сначала я злякався, бо думав, що кум просто накануні перебухав і на цій почві з’їхав з глузду. Але він мені пояснив, коли прокинувся, яку ноч ужаса він пережив… Ти заснув, -каже кум, - і відразу став так хропіть, що дребізжало стікло в вікнах. Десь через час ти перестав хропіть і почав чухаться… Чухався ти тоже десь годину… І коли я вже почав звикати до цього умиротворяющего шкреботіння та поринув у перші, делікатні обійми Морфея, - ти почав кашлять, і кашляв до 4-х утра… Потом перестав кашлять і почав хропіть заново…
Ну в мене тоже була своя ноч ужаса… В парижському готелі після досить бурного і у великій стєпєні алкогольного вечора я прокинувся в одній кроваті з кумом часа три в ночі. Я хвилини три не міг понять, де я знаходжуся і хто це спить коло мене… Потом я внізапно обнаружив (ізвіняюся за откровенность) в трусах дірку. Причому ззаді… На тумбочці коло кроваті романтично горіла свіча… Поряд з свічою лежав тюбік з якимсь кремом…
“Ну от воно й сталося”, - подумав я з ізрядною долею ужаса… Странно, шо я не запомнив подробностєй… Але ж дірка, свіча, крем (вазілін чи шо?)… В общим всі уліки наліцо…
Ну, “в жизні все треба попробувать” і “один раз - не підарас” - попробував я найти слабоє утішеніє в цих тупих афоризмах… Але воно не помогло, а тільки прошиб мене холодний пот… “Свеча горела на столе, свеча горела…” - процитірував я романтичні строки Пастернака з “Доктора Жеваго”… “И падалі два башмачка со стуком на пол, и воск слезою с ночника на платье капал”… Стало ше хуже, хотілося плакать…
Потом оказалося, що крем - це якась хрєнь для обезбаліванія, бо кум накануні вивихнув плече, свіча горіла - бо в готелі увечері не було свєту… А труси я якось порвав сам, не помню як… В общем все обійшлося.
Ще раз я страшно перелякався на Новий 2005 год. Ми дома великою компанією святкували празник і побєду помаранчевої революції. Вранці я прокинувся і обнаружив кучу гостєй, які спали в разних углах квартіри. Шоб їм не мішать, я піщов в туалєт, сів на біде, взяв бутилку пива і закурив… Потім хотів ще піти полежать, але обнаружив, що нижня часть тіла мене не слухається… Верх хотів встать і піти, а нижня часть тіла була на сто процентів неподвижною.
Пістєц! Допився! - подумав я с жахом. Спаралізувало, нах!
…Вияснилося, що це я просто зачепився поясом од джинсів за кран на біде і тому, не міг встать… Я дуже зрадів, коли це поняв, ніби пережив “второє рождєніє”…
А одного разу в тому ж таки Парижі ми з кумом зайшли в аптеку “Драгстор” на Єлісейських полях (тоді вона ще працювала круглосуточно) щоб купить сігарєт і (знову ж таки вибачайте за откровєнность) - свєчі от “гємора” (іноді таке трапляється при сидячій роботі)…
Кум - франкоязичний, то спілкувався з “ночним портьє аптеки” він, а не я… В аптеці кум побачив цікавий гаджет - разноцвєтні презервативи з моторчиком. Не понятно нашо воно так ізвращаться, але на “подарки” друзьям згодиться.
- Дайте нам, каже кум, - п’ять пачок оцих інтірєсних презервативів з моторчиком і блок “Житана” без фільтра… А - і ще свєчі для жопи, - ляпнув кум, не подумавши про послєдствія…
Аптекарь понімающе нам підморгнув і сказав (це мені кум потім перевів): понімаю рібята, але свєчі не беріть - гавно, січас я вам краще крем порекомендую, та такий, шо не сможете оторвацца друг от друга… Сам пользуюся… З другом…
В общим, всякі нєдоразумєнія в жизні бувають…
А то раз ми сиділи з кумом у нього вдома і пили червоне вино. “От жалко, що ми не пітараси”, - внізапно сказав кум… Це ж яка б економія срєдств получилась. Бо на тих баб бабла не напасешся…
- Ладно, кажу, куме. Я поїхав додому, бо разговор зайшов в якесь опасне русло…
КУМОВСТВО
Розбудили мене сьогодні уночі, пошти в час ночі уже… По приказу кума… Кум хотів шоб я пішов на концерт, бо приїхав якийсь нев’їбенно ізвєсний гітаріст з міровим іменєм і грав на гітарі, якогось х-я посеред темної ночі…
Я вообще-то жаворонок, причому довольно злобний. І якщо мене регулярно будить в час ночі, то я превращаюся в дятла-убійцу… Я ненавіжу чєловєчєство в такі моменти. Вообще всіх і даже кума в часності…
То я плентався на той концерт з чьоткою мічтою всіх там к ібеням поубивать, починаючи з гітаріста. Ще в цей момент я думав, що в новості під названієм “Американский подросток застрелил восімдісят шесть чєловек” нема нічого необичного. Я його понімав….
Але вже коли дойшов, то поняв, шо к прекрасному нада тянуться всьо-равно, даже єслі вночі…А ще через 30 хвилин я вже красіво танцював якийсь неізвєсний і зажигатєльний танєц… Я його сам придумав… Бо випив, конєшно… Вина… Багато…
Гітаріст діствітєльно був непоганий. Ловко хуячив на гітарі всяку “джамболею”, “гвантанамеру” і прочу поібень… Потом, коли йому стало скучно, то він закинув гітару за шию і грав руками за потилицею… Тіпа, як сеанс одноврємєнной ігри з зав’язаними глазами…
А потом він вдруг став грать зубами, шо було неожиданно і даже трохи страшно. В мене колись кіт так робив. Осип його звали. Він жив в общежитії в сімбіозі зі мною. То він підходив до гітари, дьоргав за струну зубами, тікав під кровать і дивився шо воно дальше буде…
Я сам зубами на гітарі ніколи не грав, а от х-єм пробував, бувало… Та й то так, шоб завклубом не бачив… Якусь несложну мелодію, тіпа “ой на горі два дубки”. Получалось - так сібє. Не Паганіні, короче…
В нас у школі був вокально-інструментальний ансамбль. Співали ми там всякі красіві пєсні, напрімєр “маліновкі заслишав галасок”… Був колись такий хіт, старожили должні помнить…
Раз ми поїхали в сусіднє село з гастролями, присвяченими окончанію вбирання врожаю. І сильно получили там пістюлєй. Тоді такі були традиції: приїхав в сусіднє село - будь добр, получи пести… Ніхто за це ні на кого не обіжався. Ми знали, що через тиждень чи два і вони до нас приїдуть… От такий був тоді бартер…
Наш вокально-інструментальний ансамбль називався “Зелене жито”… То я тоді якраз і придумав оту пословіцу “За моє ж жито - та мене й бито”…
А по окончанію концерта кум внізапно мені каже: шось ми сильно багато п’ємо в послєднє врем’я, треба якось себе трохи огранічувать…
- Ти шо, - кажу я йому - вообше йопнувся?...
- Та ні, - пішов кум на поп’ятну. - Я ж не кажу, шоб воопше не пить, а просто шоб якось себе лімітірувать. Напрімєр, не більше ніж бутилку в час…
- На кожного? - уточнюю я
- Та вже ж не на двох, каже кум…
- Ну тоді ладно…
Такоє… Оце думаю - чи піти попробувать трохи поспать, чи начать тестірувать нові норми?...
СКАЛАПЄНДРА - жива й здорова, і вам всім прівєт од неї! Регулярно приходить в умивальник і живе там собі пріпєваючи… Вчора прийшла не сама, й не з дочер’ю (бо ту я вже узнаю по походкє)… Судя по размєру і общим обтіканіям - прийшла з новим парньом. Накачаний такий, загорілий, наглий… Возможно, в очках “Рей Бен” і в плавках, з бокалом “Кампарі” в волохатих лапах… Дочку не взяли навєрно, шоб не шокірувать молоде созданіє. Бо секс в умивальнику між двома скалапєндрами - то дуже опасно для нєокрєпшего ума і незиблімої юності. Шо з неї виросте в такому случаї?... (це риторичне питання було)
Скалапєндр заглядав в саму глубину раковини - отчаянний пацан… А може просто вийобувався перед бабою… А потом лежав на скалапендрисі і щекотав її руками… Хіхікала…
Але скалапєндра - то таке. Ми вчора з кумом чуть не унічтожили цілу цивілізацію. Случайно… Цивілізацію муравйов…
Бо варили плов, і по цій причині кинули у вогонь велику дровину. А там, оказується жила якась мурав’їна община з давніх давен. Вони конєшно не винуваті, шо там поселилися, бо це їхня родіна, яку не вибирають. Ну й ми з кумом тоже не винуваті, бо нам плов був нужен. Спеціально на мурав’їв войною ми не йшли конєшно…
Оказавшись в кострі, мурав’ї страшно розстроїлися і почали немедлєнну евакуацію… Організовані і дуже соціальні животні… Тікали вони не просто так, а шось ше й носили в руках, шоб спасти із плам’я самоє дорогоє. Роздивиться, шо саме вони спасали мені не удалося. Але, думаю, шось тіпа - бойового знамєні, архівов і серверов з ідєнтіфікаціонними кодами… Один муравей точно ніс сейф в обох своїх руках, - я бачив… Він його не кинув даже коли огонь підкрався в непосрєдственну блізость до нього… Отвєтственний. Думаю, якусь награду йому должни дать. Орден, або хоча б похвальну грамоту…
Витягнуть дровину з огня у нас не вийшло, бо вже сильно горіло. Але ми поклали їм вітку дерева і вони по ній перейшли на мирну територію. Конєшно, без жертв не обійшлося, ну основна маса населення врятувалася. Вони сразу начали строїть новий дом і нову страну в новій дровині. Ми на на ній хрестик намалювали, шоб в следующий раз їх не спалить, бо другої мірової вони можуть не пережить, особенно коли плов вариться і отвлікаться од цього занятія категорично не рекомендується…
Одною із перших мурав’ї винесли матку з крилами… Вона дивилася на нас глазами, полними отчаяння. Думаю, шо вона шось казала тіпа, будьте ви прокляти, хвашисти прокляті… - Та успокойся, - кажу, - мать Тереза, пля. Жива ж ти! - а це саме главне…
В качестві компенсації ми з кумом насипали їм горку сахару коло нового дома… І мурав’ї сразу понесли його в хату… Гуманітарний конвой, бля…
Однак, іноді трапляється так, що ми разом спимо. В смислі, в одному поміщенії. Як, напрімєр, понапиваємося, або коли ночуємо в одному номері готеля з метою економії срєдств. За границею, як правило, за стойкою консьєржа, стоїть якийсь кльовий, смазлівий пацанчик, який підморгує нам своїми длінними, томними рєсніцами… Так шо хочеться вдягти майку з надпіссю “Ми з кумом не іпем один одного!!!!!!!!!!”…
Спать зі мною в одному номері - достаточно сомнітєльне удовольствіє. Колись помню в Брюсселі прокинувся утром і обнаружив, що кум спить поряд, але в такому імпровізірованному бункері, який він соорудив із усіх подушок, одіял і всяких готельних пуфіков, Вкритий він був тяжолою шторою з головою…
Сначала я злякався, бо думав, що кум просто накануні перебухав і на цій почві з’їхав з глузду. Але він мені пояснив, коли прокинувся, яку ноч ужаса він пережив… Ти заснув, -каже кум, - і відразу став так хропіть, що дребізжало стікло в вікнах. Десь через час ти перестав хропіть і почав чухаться… Чухався ти тоже десь годину… І коли я вже почав звикати до цього умиротворяющего шкреботіння та поринув у перші, делікатні обійми Морфея, - ти почав кашлять, і кашляв до 4-х утра… Потом перестав кашлять і почав хропіть заново…
Ну в мене тоже була своя ноч ужаса… В парижському готелі після досить бурного і у великій стєпєні алкогольного вечора я прокинувся в одній кроваті з кумом часа три в ночі. Я хвилини три не міг понять, де я знаходжуся і хто це спить коло мене… Потом я внізапно обнаружив (ізвіняюся за откровенность) в трусах дірку. Причому ззаді… На тумбочці коло кроваті романтично горіла свіча… Поряд з свічою лежав тюбік з якимсь кремом…
“Ну от воно й сталося”, - подумав я з ізрядною долею ужаса… Странно, шо я не запомнив подробностєй… Але ж дірка, свіча, крем (вазілін чи шо?)… В общим всі уліки наліцо…
Ну, “в жизні все треба попробувать” і “один раз - не підарас” - попробував я найти слабоє утішеніє в цих тупих афоризмах… Але воно не помогло, а тільки прошиб мене холодний пот… “Свеча горела на столе, свеча горела…” - процитірував я романтичні строки Пастернака з “Доктора Жеваго”… “И падалі два башмачка со стуком на пол, и воск слезою с ночника на платье капал”… Стало ше хуже, хотілося плакать…
Потом оказалося, що крем - це якась хрєнь для обезбаліванія, бо кум накануні вивихнув плече, свіча горіла - бо в готелі увечері не було свєту… А труси я якось порвав сам, не помню як… В общем все обійшлося.
Ще раз я страшно перелякався на Новий 2005 год. Ми дома великою компанією святкували празник і побєду помаранчевої революції. Вранці я прокинувся і обнаружив кучу гостєй, які спали в разних углах квартіри. Шоб їм не мішать, я піщов в туалєт, сів на біде, взяв бутилку пива і закурив… Потім хотів ще піти полежать, але обнаружив, що нижня часть тіла мене не слухається… Верх хотів встать і піти, а нижня часть тіла була на сто процентів неподвижною.
Пістєц! Допився! - подумав я с жахом. Спаралізувало, нах!
…Вияснилося, що це я просто зачепився поясом од джинсів за кран на біде і тому, не міг встать… Я дуже зрадів, коли це поняв, ніби пережив “второє рождєніє”…
А одного разу в тому ж таки Парижі ми з кумом зайшли в аптеку “Драгстор” на Єлісейських полях (тоді вона ще працювала круглосуточно) щоб купить сігарєт і (знову ж таки вибачайте за откровєнность) - свєчі от “гємора” (іноді таке трапляється при сидячій роботі)…
Кум - франкоязичний, то спілкувався з “ночним портьє аптеки” він, а не я… В аптеці кум побачив цікавий гаджет - разноцвєтні презервативи з моторчиком. Не понятно нашо воно так ізвращаться, але на “подарки” друзьям згодиться.
- Дайте нам, каже кум, - п’ять пачок оцих інтірєсних презервативів з моторчиком і блок “Житана” без фільтра… А - і ще свєчі для жопи, - ляпнув кум, не подумавши про послєдствія…
Аптекарь понімающе нам підморгнув і сказав (це мені кум потім перевів): понімаю рібята, але свєчі не беріть - гавно, січас я вам краще крем порекомендую, та такий, шо не сможете оторвацца друг от друга… Сам пользуюся… З другом…
В общим, всякі нєдоразумєнія в жизні бувають…
А то раз ми сиділи з кумом у нього вдома і пили червоне вино. “От жалко, що ми не пітараси”, - внізапно сказав кум… Це ж яка б економія срєдств получилась. Бо на тих баб бабла не напасешся…
- Ладно, кажу, куме. Я поїхав додому, бо разговор зайшов в якесь опасне русло…
КУМОВСТВО
Розбудили мене сьогодні уночі, пошти в час ночі уже… По приказу кума… Кум хотів шоб я пішов на концерт, бо приїхав якийсь нев’їбенно ізвєсний гітаріст з міровим іменєм і грав на гітарі, якогось х-я посеред темної ночі…
Я вообще-то жаворонок, причому довольно злобний. І якщо мене регулярно будить в час ночі, то я превращаюся в дятла-убійцу… Я ненавіжу чєловєчєство в такі моменти. Вообще всіх і даже кума в часності…
То я плентався на той концерт з чьоткою мічтою всіх там к ібеням поубивать, починаючи з гітаріста. Ще в цей момент я думав, що в новості під названієм “Американский подросток застрелил восімдісят шесть чєловек” нема нічого необичного. Я його понімав….
Але вже коли дойшов, то поняв, шо к прекрасному нада тянуться всьо-равно, даже єслі вночі…А ще через 30 хвилин я вже красіво танцював якийсь неізвєсний і зажигатєльний танєц… Я його сам придумав… Бо випив, конєшно… Вина… Багато…
Гітаріст діствітєльно був непоганий. Ловко хуячив на гітарі всяку “джамболею”, “гвантанамеру” і прочу поібень… Потом, коли йому стало скучно, то він закинув гітару за шию і грав руками за потилицею… Тіпа, як сеанс одноврємєнной ігри з зав’язаними глазами…
А потом він вдруг став грать зубами, шо було неожиданно і даже трохи страшно. В мене колись кіт так робив. Осип його звали. Він жив в общежитії в сімбіозі зі мною. То він підходив до гітари, дьоргав за струну зубами, тікав під кровать і дивився шо воно дальше буде…
Я сам зубами на гітарі ніколи не грав, а от х-єм пробував, бувало… Та й то так, шоб завклубом не бачив… Якусь несложну мелодію, тіпа “ой на горі два дубки”. Получалось - так сібє. Не Паганіні, короче…
В нас у школі був вокально-інструментальний ансамбль. Співали ми там всякі красіві пєсні, напрімєр “маліновкі заслишав галасок”… Був колись такий хіт, старожили должні помнить…
Раз ми поїхали в сусіднє село з гастролями, присвяченими окончанію вбирання врожаю. І сильно получили там пістюлєй. Тоді такі були традиції: приїхав в сусіднє село - будь добр, получи пести… Ніхто за це ні на кого не обіжався. Ми знали, що через тиждень чи два і вони до нас приїдуть… От такий був тоді бартер…
Наш вокально-інструментальний ансамбль називався “Зелене жито”… То я тоді якраз і придумав оту пословіцу “За моє ж жито - та мене й бито”…
А по окончанію концерта кум внізапно мені каже: шось ми сильно багато п’ємо в послєднє врем’я, треба якось себе трохи огранічувать…
- Ти шо, - кажу я йому - вообше йопнувся?...
- Та ні, - пішов кум на поп’ятну. - Я ж не кажу, шоб воопше не пить, а просто шоб якось себе лімітірувать. Напрімєр, не більше ніж бутилку в час…
- На кожного? - уточнюю я
- Та вже ж не на двох, каже кум…
- Ну тоді ладно…
Такоє… Оце думаю - чи піти попробувать трохи поспать, чи начать тестірувать нові норми?...
СКАЛАПЄНДРА - жива й здорова, і вам всім прівєт од неї! Регулярно приходить в умивальник і живе там собі пріпєваючи… Вчора прийшла не сама, й не з дочер’ю (бо ту я вже узнаю по походкє)… Судя по размєру і общим обтіканіям - прийшла з новим парньом. Накачаний такий, загорілий, наглий… Возможно, в очках “Рей Бен” і в плавках, з бокалом “Кампарі” в волохатих лапах… Дочку не взяли навєрно, шоб не шокірувать молоде созданіє. Бо секс в умивальнику між двома скалапєндрами - то дуже опасно для нєокрєпшего ума і незиблімої юності. Шо з неї виросте в такому случаї?... (це риторичне питання було)
Скалапєндр заглядав в саму глубину раковини - отчаянний пацан… А може просто вийобувався перед бабою… А потом лежав на скалапендрисі і щекотав її руками… Хіхікала…
Але скалапєндра - то таке. Ми вчора з кумом чуть не унічтожили цілу цивілізацію. Случайно… Цивілізацію муравйов…
Бо варили плов, і по цій причині кинули у вогонь велику дровину. А там, оказується жила якась мурав’їна община з давніх давен. Вони конєшно не винуваті, шо там поселилися, бо це їхня родіна, яку не вибирають. Ну й ми з кумом тоже не винуваті, бо нам плов був нужен. Спеціально на мурав’їв войною ми не йшли конєшно…
Оказавшись в кострі, мурав’ї страшно розстроїлися і почали немедлєнну евакуацію… Організовані і дуже соціальні животні… Тікали вони не просто так, а шось ше й носили в руках, шоб спасти із плам’я самоє дорогоє. Роздивиться, шо саме вони спасали мені не удалося. Але, думаю, шось тіпа - бойового знамєні, архівов і серверов з ідєнтіфікаціонними кодами… Один муравей точно ніс сейф в обох своїх руках, - я бачив… Він його не кинув даже коли огонь підкрався в непосрєдственну блізость до нього… Отвєтственний. Думаю, якусь награду йому должни дать. Орден, або хоча б похвальну грамоту…
Витягнуть дровину з огня у нас не вийшло, бо вже сильно горіло. Але ми поклали їм вітку дерева і вони по ній перейшли на мирну територію. Конєшно, без жертв не обійшлося, ну основна маса населення врятувалася. Вони сразу начали строїть новий дом і нову страну в новій дровині. Ми на на ній хрестик намалювали, шоб в следующий раз їх не спалить, бо другої мірової вони можуть не пережить, особенно коли плов вариться і отвлікаться од цього занятія категорично не рекомендується…
Одною із перших мурав’ї винесли матку з крилами… Вона дивилася на нас глазами, полними отчаяння. Думаю, шо вона шось казала тіпа, будьте ви прокляти, хвашисти прокляті… - Та успокойся, - кажу, - мать Тереза, пля. Жива ж ти! - а це саме главне…
В качестві компенсації ми з кумом насипали їм горку сахару коло нового дома… І мурав’ї сразу понесли його в хату… Гуманітарний конвой, бля…