Про бухло, літературу, спорт і політику...
Недавно мене знову улічілі во грєхах. Одна хороша вчена, подруга по ФБ (філолог і лінгвіст) після прочитання якогось мого чергового опусу, запитала: скільки я вчора випив? (написала по-доброму, без упрьока). Бо за її даними (і я їй вірю), певні квітасті метафори та гіберболи можуть прийти в голову людині лише з будуна... І це одне з найцікавших спостережень за всю мою літературну практику (в якості читача, звичайно, а не пісатєля, бо я не пісатєль, к сожалєнію). Блін, це ж справжній клас: аналізувати тексти на основі предположенія об’ємов ужитого автором алкоголю.
Це ж чиста правда! Шкода, що я сам до цього не додумався!
Зокрема, навіть у російському перекладі О.Генрі стільки витіюватих метафор і всіляких виворотів, що абсолютно зрозуміло: автор не просихав ні на секунду. Я О.Генрі дуже люблю. Він сам зізнавався, що для того, щоб написать оповідання, йому потрібні: година часу, хімічний карандаш, трохи бумаги і літр віскі. Коли письменник помер, то з його номера винесли близько ста порожніх літрових пляшок з під віскі.
Так само літрами пив Хемінгуей. Я, зокрема вважаю, що друга, мрачна і чорна (на віміну від першої) частина роману “Острова в океане” (на мій погляд це кращий його роман, хоч світова критика і не розділяє мою думку) - це, великою мірою, автобіографічна вешч; він писав головного героя з себе. Особливо в частині кількості вжитого за день алкоголю. А там мова йде вже про три літра чистого, як сльоза, джину...
Крім того, є, звичайно і Венедикт Єрофєєв - справжнє божество п’яної російської літератури, який взагалі тверезим не написав ні строчки. Коли Венедікт уже лежав під капельницею і готувався віддати душу всевишньому, то його дружина таємно годувала його горілкою з ложки. Горілку вона проносила в складках одягу, щоб не забрали лікарі. І це допомагало йому більше ніж будь-які знеболювальні таблєтки...
Дуже сильно любив випить Іван Купрін. Він таки досяг свого і згодом після “Поєдінка” спився окончатєльно і безповоротно. Все життя він возив з собою мрачного сільського мужика Мітріча (так стверджує в своїх літературних розвідках Корнєй Чуковський). Мітріч ніякими особливими талантами не отлічався. Він був мовчазний, нелюдімий і мізантропічний. Все що він умів - це пить водку. Довго, страшно й самозабвєнно. Зранку до ночі, і з ночі до ранку... Єсенін, під час свого візиту до США, часто напивався до приступів епілепсії... Геніальний алкоголік Едгар Алан По, фактичний родоначальник сучасного детективного жанру і жив, і помер в одному з барів Балтімора...
Відмова від алкоголю далеко не завжди призводить до покращення літературного стилю. Скоріш, навпаки. Так наприклад великий Сергій Довлатов, коли не пив, не писав нічого путящого... Він ненавидів свої запої, які іноді тривали місяцями. Але все одно потім зізнавався, що “как человек, который бросил пить не по своей воле, я очень раздражителен и некоммуникабелен» … І ше він писав на тверезу голову: тоска эта блядская, беспричинная и непонятная…
Хоча історії безперечно відомі і зворотні випадки. Наприклад, абсолютно великий сучасний український письменник Сергій Жадан, з яким ми колись випили також чимало, не п’є вже багато років і створює абсолютно геніальні тексти. Ну, може то в нього просто таке затянувшеєся похмєльє... Не п’ють по багато років також Сергій Руденко та Андрій Кокотюха... Хоча я їх давно не бачив, може вони вже й “ісправились”...
Мені лічно якось - по барабану. Могу пить-могу не пить... Могу писать - могу не писать... Але враховуючи те, що значну частину мого життя мені доводилося писать якісь політичні тексти, то все таки - іноді хочеться випить, щоб знять з себе “отвєтственность за сітуацію в странє”... Алкоголь іноді допомагає в політичній риториці. Коли в 2001 році перший раз заарештували Юлю, то я крєпко напився, а потом, по завданню написав, заяву партії проти кривавого режиму... Видно удачно, бо ще півтора года до нас ходив прєдставітєль Генпрокуратури з целью вияснить “кто ето пісал?”...
Іноді мене трохи бентежить, що у якихсь моїх строчках скрито певну дозу алкоголя. Це п’яні букви, пяні речення, п’яні коми і п’яні апострофи... Я віддаю собі звіт, що це, певною мірою, - “пяний текст”... І не тільки в сфері пісательстві це усвідомлюється... А, напрімєр, даже у спорті. Одного разу я півчаса надував випившим ротом великого м’яча (фіт-бол) для того щоб качать прес. Через два дні я його спустив, бо морально не міг качать прес на предметі, який по своїй суті представляв собою резиновий шар з перегаром... То я його спустив і надув заново, вже тверезим ротом... Мабуть, я перфекціоніст...
Як не странно, спорт і алкоголь часто йдуть рука об руку і плічо в плічо. І я не про Мілєвського, а про себе. Раз, помню, сидів на на Средіземномор’ї в состоянії льогкого похмелья. Я був одягнутий у кросовки, майку й труси. Й був на себе дуже злий за це саме похмєльє. Я рішитєльно собірався пробігти 10 кілометрів, а потім ще 2 пропливти, щоб наказать себе за вчорашню п’янку... І вже коли я був полностью морально готов відправиться в світ “большого спорта”, до мене внізапно підійшов офіціант і поінтересувався: может, вам бокальчик розового?... - Ну давай кажу, раз ти такий догадлівий... Так в тих трусах і кросовках я до вечора й просидів на одному місці...
А в Індонезії на острові Мойо я зранку якось біг 10 кілометрів. Було жарко й душно... Після бігу до мене підійшов мєстний фітнес-інструктор і сказав мені таке: я за вами вчора наблюдав у барі увечері непроізвольно, так шо я вам должен сказать - якби я випив бодай половину того, що ви учора, то я б не зміг підняться з кроваті тиждень... Це я так хвастаюсь...
Ще один абсолютно геніальний радянський і український тренер з боксу Клєманов приходив на тренування о 7-й ранку слєгка (або й не слєгка) під градусом. Він тримав незмінну цигарку в зубах і боксерські лапи в руках і вчив дітей, як стати великим боксером. І в нього виходило це веліколєпно...
Серед політиків є багато п’ющих і багато не п’ющих... Хоча, іногда кажеться, що навєрно, краще б вони бухали... Мій колишній шеф Олександр Турчинов, наприклад, не п’є взагалі. Він розказував мені, що колись десь прочитав, що один бокал шампанського убиває мільйон мозгових клєток. Це на мене тоже возимєло опридільонне впєчатлєніє і заставило задуматься. Ну потом я пощитав, що для того щоб убить бодай половину цих самих клєток мозга, - треба випивать по 10 ящиків шампанського кожен день в тєченії прімєрно трьохсот лєт... І успокоївся...
А Олександр Олександрович Омельченко в битность свою мером, любив випивать стакан коньяку навстрєчу солнцу... В принципі і провожав він його на закаті у той самий способ... Тому я дуже здивувався, побачивши його борди як кандидата в мери Києва. Я думав, він давно спився... Широк, ох слішком широк чєловєк, надо би сузіть (це Достоєвський Федір Михайлович сказав, кстаті, який також сильно любив закласти за воротнік, перш ніж розказать міру про страшний карамазовський руський характер)
Одним з апологетів тотальної п’янки виступає Київська Лавра... Люблять вони це богоугодне діло. Один депутат мені казав: був у Лаврі раз тридцять, у гостях у настоятєлєй... всі рази помню як я туди заходив, але ні разу не пам’ятаю, як я звідти вийшов... І хліб наш насущний дай дам днесь. І прости нам провини наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим, але визволи нас від лукавого...
Я лічно вже багато років не п’ю нічого, окрім вина. Сухого, звичайно. І не п’ю зранку (ну ладно - стараюсь)... Хтось придумав таку лєгенду, що до 12-ти дня пить не можна, бо до цього часу печінка якоби чиститься. Не знаю, наскільки це правда, ну хай буде така лєгенда, як сдєрживающий фактор... Я про це в печінки якось питав, ну вона мовчить і нічого не каже, видно обіжається... Тіпа: я на дурацькі вопроси не отвічаю...
Цей принцип, “не пить до 12 часов”, в принципі, довольно удобний, гібкий і ліберальний. Він допускає і даже стімулірує компроміси з собственною совістю... Його можна “вар’їрувать” цей принцип... І тоді часто за близьким закордонням можна почути такий діалог: - Ти шо вже п’єш? - Ну, да... - Так ще ж нема 12-ти... - Ну, так сьогодні ж субота... - Так зараз вообще півдев’ятого ранку... - Ну, в нас-то вже півдесятого...
Вже згадана мною френдеса-лінгвіст з ФБ, в тому ж коменті написала мені про двох великих українських письменників - Андрія Головка і Григора Тютюнника. Вони теж нічого не писали без 100, 200, 300 грамів... Я на всякий случай сьогодні “провікіпедив” їхню біографію... Інтірєсні були рєбята я Вам скажу... Андрій Головко, наприклад, воював за армію УНР, а потім за Червону Армію. А потом чогось вдруг взяв і застрелив з ружжа свою дружину і 6-річну дочку... Лежав в псіхушці... А потом написав “Пилипко”... блять...
Григор Тютюнник нікого, слава богу, не застрелив, ну зато сидів в тюрмі... В общим, прочитав я їхні біографії і думаю,: ну ніфіга сєбє, паралелі...
А взагалі-то, Григор Тютюнник - один з найсильніших новелістів, яких мені доводилося читати. Є в нього дуже філософська новелла “Кізонька”... Коротко так. “У чоловіка поламався держак на лопаті і він пішов до лісосмуги, щоб вирубать новий... І там зненацька застав свою дружину з якимсь комбайнером чи трактористом... Розлючений і ревнивий він забирає свої манатки і йде з дому... Живе у родичів, яким з часом сильно набридає. Він чекає, шо жінка покаїться і прийде просити пробачення. А вона не йде... Мабуть, їй і з комбайнерами вєліколєпно... Закінчується новелла так. Пізня осінь, лежить він на голій лаві, в трубі свистить холодний осінній вітер, по хаті бігають миші... Лежить він і думає: ну нахера мені здався той держак?...” Це ж сила! Тільки за це Тютюннику можна простить всі похмєлья творчої кар’єри...
І насамкінець, щоб закрити цю тему... Запропонували мені якось написати якусь дисертацію. Ну, я так завжди думав нафіг вона мені нужна та дисертація... А тепер, коли мені моя френдеса написала про суть аналізу текстів на предмет налічія в них алкоголю, я таки мабуть її напишу. Я вже й тему придумав: “Опрєдєлєніє об’йомов употрєблєнія алкоголя депутатами Верховної Ради в період 1991-2014 років на основі аналізу законодавчої бази України...”
Це ж чиста правда! Шкода, що я сам до цього не додумався!
Зокрема, навіть у російському перекладі О.Генрі стільки витіюватих метафор і всіляких виворотів, що абсолютно зрозуміло: автор не просихав ні на секунду. Я О.Генрі дуже люблю. Він сам зізнавався, що для того, щоб написать оповідання, йому потрібні: година часу, хімічний карандаш, трохи бумаги і літр віскі. Коли письменник помер, то з його номера винесли близько ста порожніх літрових пляшок з під віскі.
Так само літрами пив Хемінгуей. Я, зокрема вважаю, що друга, мрачна і чорна (на віміну від першої) частина роману “Острова в океане” (на мій погляд це кращий його роман, хоч світова критика і не розділяє мою думку) - це, великою мірою, автобіографічна вешч; він писав головного героя з себе. Особливо в частині кількості вжитого за день алкоголю. А там мова йде вже про три літра чистого, як сльоза, джину...
Крім того, є, звичайно і Венедикт Єрофєєв - справжнє божество п’яної російської літератури, який взагалі тверезим не написав ні строчки. Коли Венедікт уже лежав під капельницею і готувався віддати душу всевишньому, то його дружина таємно годувала його горілкою з ложки. Горілку вона проносила в складках одягу, щоб не забрали лікарі. І це допомагало йому більше ніж будь-які знеболювальні таблєтки...
Дуже сильно любив випить Іван Купрін. Він таки досяг свого і згодом після “Поєдінка” спився окончатєльно і безповоротно. Все життя він возив з собою мрачного сільського мужика Мітріча (так стверджує в своїх літературних розвідках Корнєй Чуковський). Мітріч ніякими особливими талантами не отлічався. Він був мовчазний, нелюдімий і мізантропічний. Все що він умів - це пить водку. Довго, страшно й самозабвєнно. Зранку до ночі, і з ночі до ранку... Єсенін, під час свого візиту до США, часто напивався до приступів епілепсії... Геніальний алкоголік Едгар Алан По, фактичний родоначальник сучасного детективного жанру і жив, і помер в одному з барів Балтімора...
Відмова від алкоголю далеко не завжди призводить до покращення літературного стилю. Скоріш, навпаки. Так наприклад великий Сергій Довлатов, коли не пив, не писав нічого путящого... Він ненавидів свої запої, які іноді тривали місяцями. Але все одно потім зізнавався, що “как человек, который бросил пить не по своей воле, я очень раздражителен и некоммуникабелен» … І ше він писав на тверезу голову: тоска эта блядская, беспричинная и непонятная…
Хоча історії безперечно відомі і зворотні випадки. Наприклад, абсолютно великий сучасний український письменник Сергій Жадан, з яким ми колись випили також чимало, не п’є вже багато років і створює абсолютно геніальні тексти. Ну, може то в нього просто таке затянувшеєся похмєльє... Не п’ють по багато років також Сергій Руденко та Андрій Кокотюха... Хоча я їх давно не бачив, може вони вже й “ісправились”...
Мені лічно якось - по барабану. Могу пить-могу не пить... Могу писать - могу не писать... Але враховуючи те, що значну частину мого життя мені доводилося писать якісь політичні тексти, то все таки - іноді хочеться випить, щоб знять з себе “отвєтственность за сітуацію в странє”... Алкоголь іноді допомагає в політичній риториці. Коли в 2001 році перший раз заарештували Юлю, то я крєпко напився, а потом, по завданню написав, заяву партії проти кривавого режиму... Видно удачно, бо ще півтора года до нас ходив прєдставітєль Генпрокуратури з целью вияснить “кто ето пісал?”...
Іноді мене трохи бентежить, що у якихсь моїх строчках скрито певну дозу алкоголя. Це п’яні букви, пяні речення, п’яні коми і п’яні апострофи... Я віддаю собі звіт, що це, певною мірою, - “пяний текст”... І не тільки в сфері пісательстві це усвідомлюється... А, напрімєр, даже у спорті. Одного разу я півчаса надував випившим ротом великого м’яча (фіт-бол) для того щоб качать прес. Через два дні я його спустив, бо морально не міг качать прес на предметі, який по своїй суті представляв собою резиновий шар з перегаром... То я його спустив і надув заново, вже тверезим ротом... Мабуть, я перфекціоніст...
Як не странно, спорт і алкоголь часто йдуть рука об руку і плічо в плічо. І я не про Мілєвського, а про себе. Раз, помню, сидів на на Средіземномор’ї в состоянії льогкого похмелья. Я був одягнутий у кросовки, майку й труси. Й був на себе дуже злий за це саме похмєльє. Я рішитєльно собірався пробігти 10 кілометрів, а потім ще 2 пропливти, щоб наказать себе за вчорашню п’янку... І вже коли я був полностью морально готов відправиться в світ “большого спорта”, до мене внізапно підійшов офіціант і поінтересувався: может, вам бокальчик розового?... - Ну давай кажу, раз ти такий догадлівий... Так в тих трусах і кросовках я до вечора й просидів на одному місці...
А в Індонезії на острові Мойо я зранку якось біг 10 кілометрів. Було жарко й душно... Після бігу до мене підійшов мєстний фітнес-інструктор і сказав мені таке: я за вами вчора наблюдав у барі увечері непроізвольно, так шо я вам должен сказать - якби я випив бодай половину того, що ви учора, то я б не зміг підняться з кроваті тиждень... Це я так хвастаюсь...
Ще один абсолютно геніальний радянський і український тренер з боксу Клєманов приходив на тренування о 7-й ранку слєгка (або й не слєгка) під градусом. Він тримав незмінну цигарку в зубах і боксерські лапи в руках і вчив дітей, як стати великим боксером. І в нього виходило це веліколєпно...
Серед політиків є багато п’ющих і багато не п’ющих... Хоча, іногда кажеться, що навєрно, краще б вони бухали... Мій колишній шеф Олександр Турчинов, наприклад, не п’є взагалі. Він розказував мені, що колись десь прочитав, що один бокал шампанського убиває мільйон мозгових клєток. Це на мене тоже возимєло опридільонне впєчатлєніє і заставило задуматься. Ну потом я пощитав, що для того щоб убить бодай половину цих самих клєток мозга, - треба випивать по 10 ящиків шампанського кожен день в тєченії прімєрно трьохсот лєт... І успокоївся...
А Олександр Олександрович Омельченко в битность свою мером, любив випивать стакан коньяку навстрєчу солнцу... В принципі і провожав він його на закаті у той самий способ... Тому я дуже здивувався, побачивши його борди як кандидата в мери Києва. Я думав, він давно спився... Широк, ох слішком широк чєловєк, надо би сузіть (це Достоєвський Федір Михайлович сказав, кстаті, який також сильно любив закласти за воротнік, перш ніж розказать міру про страшний карамазовський руський характер)
Одним з апологетів тотальної п’янки виступає Київська Лавра... Люблять вони це богоугодне діло. Один депутат мені казав: був у Лаврі раз тридцять, у гостях у настоятєлєй... всі рази помню як я туди заходив, але ні разу не пам’ятаю, як я звідти вийшов... І хліб наш насущний дай дам днесь. І прости нам провини наші, як і ми прощаєм винуватцям нашим, але визволи нас від лукавого...
Я лічно вже багато років не п’ю нічого, окрім вина. Сухого, звичайно. І не п’ю зранку (ну ладно - стараюсь)... Хтось придумав таку лєгенду, що до 12-ти дня пить не можна, бо до цього часу печінка якоби чиститься. Не знаю, наскільки це правда, ну хай буде така лєгенда, як сдєрживающий фактор... Я про це в печінки якось питав, ну вона мовчить і нічого не каже, видно обіжається... Тіпа: я на дурацькі вопроси не отвічаю...
Цей принцип, “не пить до 12 часов”, в принципі, довольно удобний, гібкий і ліберальний. Він допускає і даже стімулірує компроміси з собственною совістю... Його можна “вар’їрувать” цей принцип... І тоді часто за близьким закордонням можна почути такий діалог: - Ти шо вже п’єш? - Ну, да... - Так ще ж нема 12-ти... - Ну, так сьогодні ж субота... - Так зараз вообще півдев’ятого ранку... - Ну, в нас-то вже півдесятого...
Вже згадана мною френдеса-лінгвіст з ФБ, в тому ж коменті написала мені про двох великих українських письменників - Андрія Головка і Григора Тютюнника. Вони теж нічого не писали без 100, 200, 300 грамів... Я на всякий случай сьогодні “провікіпедив” їхню біографію... Інтірєсні були рєбята я Вам скажу... Андрій Головко, наприклад, воював за армію УНР, а потім за Червону Армію. А потом чогось вдруг взяв і застрелив з ружжа свою дружину і 6-річну дочку... Лежав в псіхушці... А потом написав “Пилипко”... блять...
Григор Тютюнник нікого, слава богу, не застрелив, ну зато сидів в тюрмі... В общим, прочитав я їхні біографії і думаю,: ну ніфіга сєбє, паралелі...
А взагалі-то, Григор Тютюнник - один з найсильніших новелістів, яких мені доводилося читати. Є в нього дуже філософська новелла “Кізонька”... Коротко так. “У чоловіка поламався держак на лопаті і він пішов до лісосмуги, щоб вирубать новий... І там зненацька застав свою дружину з якимсь комбайнером чи трактористом... Розлючений і ревнивий він забирає свої манатки і йде з дому... Живе у родичів, яким з часом сильно набридає. Він чекає, шо жінка покаїться і прийде просити пробачення. А вона не йде... Мабуть, їй і з комбайнерами вєліколєпно... Закінчується новелла так. Пізня осінь, лежить він на голій лаві, в трубі свистить холодний осінній вітер, по хаті бігають миші... Лежить він і думає: ну нахера мені здався той держак?...” Це ж сила! Тільки за це Тютюннику можна простить всі похмєлья творчої кар’єри...
І насамкінець, щоб закрити цю тему... Запропонували мені якось написати якусь дисертацію. Ну, я так завжди думав нафіг вона мені нужна та дисертація... А тепер, коли мені моя френдеса написала про суть аналізу текстів на предмет налічія в них алкоголю, я таки мабуть її напишу. Я вже й тему придумав: “Опрєдєлєніє об’йомов употрєблєнія алкоголя депутатами Верховної Ради в період 1991-2014 років на основі аналізу законодавчої бази України...”