Подяка в українському етикеті ©
Виявом етикетної культури, ввічливості є висловлення подяки за добре слово, послугу, допомогу тощо. Митрополит Андрей Шептицький повчав: “Вдячність є обов’язком, а сповнення обов’язку - чеснотою”. До того ж, як пише І. Томан, “не чекайте на великі події та виняткові вчинки, щоб висловити подяку людині”.
Основним засобом вираження подяки в українській мові є слово "дякую". Для лівостороннього поширення фрази з цим ядром використовують слова і вислови "дуже; щиро; сердечно; щиросердо (щиросердно; щиросердечно); безмежно; від усього серця; від глибини душі" тощо. Вони підсилюють семантику дієслова.
Правостороннє поширення переважно розкриває причину подяки - за що дякують: "за добре слово", "за допомогу (підтримку)", "за листа", "що підтримав (-ли) мене", "що не сердитесь на мене".
На землях України, що входили до складу Російської імперії, для вираження подяки доволі широко використовують слово "спасибі" (у суржиковому варіанті - "спасіба"), яке за походженням є лексикалізованим (злитим в одне слово) і фонетично видозміненим сполученням слів "спаси, Біг (Бог)". У творах української художньої літератури класичного періоду, в тогочасному листуванні це слово з кінцевим г (спасибіг) - доволі звичне явище. Подекуди його вживають і сьогодні: "Ще раз щире спасибіг Вам і Вашій подвижницькій праці" (3 листа завідувача відділу україністики Бібліотеки Конгресу СІЛА Б. Ясінського до проф. М. Феллера, 1998 р.).
За час незалежності України частотність уживання слова "спасибі" помітно зменшилася, а в Західній Україні воно фактично вийшло з активного вжитку. Залежні прикметники поєднуються із "спасибі" як з іменником середнього роду: "велике (щире; сердечне) спасибі".
В українському мовленні застосовуються й інші формули подяки:
- (Я) (так; щиро; сердечно) вдячний тобі (Вам) за...;
- Моя тобі (Вам) подяка (вдячність) за...; Прийми (іть) мою (глибоку; сердечну; щиру) подяку за...;
- Мені бракує слів, щоб висловити тобі (Вам) усю глибину моєї вдячності; Якби ти (Ви) знав (ли), наскільки я вдячна тобі (Вам) за...!; Хочу вірити, що ти (Ви) відчуваєш (єте), як я вдячна тобі (Вам) за...
Невербальні знаки, які супроводжують мовні формули вдячності, - це більш або менш глибоке нахиляння голови, потиск руки, обійми, поцілунок. Останні три несловесні вияви вдячності можливі лише між близькими людьми: родичами, членами згуртованого колективу, друзями. В інших ситуаціях свої наміри щодо вираження вдячності у такий спосіб варто спочатку висловити: "Дозвольте потиснути Вашу руку (обняти Вас; поцілувати Вас (Вашу руку))".
Як репліки-відповіді на подяку вживають стандартні фрази "Будь ласка!; Нема за що (дякувати)"; "Не варто дякувати"; "Мені було приємно тобі (Вам) допомогти"; "Я радий, що ти (Ви) задоволений ( ні)"; "Це я мав би тобі (Вам) дякувати" тощо. У Галичині поширена формула "Прошу на другий раз". Дітям, за доброю українською традицією, говорилося, а подекуди й нині говориться: "Рости великий (а)"!
З кн. Я. Радевича-Винницького «Етикет і культура спілкування»
Основним засобом вираження подяки в українській мові є слово "дякую". Для лівостороннього поширення фрази з цим ядром використовують слова і вислови "дуже; щиро; сердечно; щиросердо (щиросердно; щиросердечно); безмежно; від усього серця; від глибини душі" тощо. Вони підсилюють семантику дієслова.
Правостороннє поширення переважно розкриває причину подяки - за що дякують: "за добре слово", "за допомогу (підтримку)", "за листа", "що підтримав (-ли) мене", "що не сердитесь на мене".
На землях України, що входили до складу Російської імперії, для вираження подяки доволі широко використовують слово "спасибі" (у суржиковому варіанті - "спасіба"), яке за походженням є лексикалізованим (злитим в одне слово) і фонетично видозміненим сполученням слів "спаси, Біг (Бог)". У творах української художньої літератури класичного періоду, в тогочасному листуванні це слово з кінцевим г (спасибіг) - доволі звичне явище. Подекуди його вживають і сьогодні: "Ще раз щире спасибіг Вам і Вашій подвижницькій праці" (3 листа завідувача відділу україністики Бібліотеки Конгресу СІЛА Б. Ясінського до проф. М. Феллера, 1998 р.).
За час незалежності України частотність уживання слова "спасибі" помітно зменшилася, а в Західній Україні воно фактично вийшло з активного вжитку. Залежні прикметники поєднуються із "спасибі" як з іменником середнього роду: "велике (щире; сердечне) спасибі".
В українському мовленні застосовуються й інші формули подяки:
- (Я) (так; щиро; сердечно) вдячний тобі (Вам) за...;
- Моя тобі (Вам) подяка (вдячність) за...; Прийми (іть) мою (глибоку; сердечну; щиру) подяку за...;
- Мені бракує слів, щоб висловити тобі (Вам) усю глибину моєї вдячності; Якби ти (Ви) знав (ли), наскільки я вдячна тобі (Вам) за...!; Хочу вірити, що ти (Ви) відчуваєш (єте), як я вдячна тобі (Вам) за...
Невербальні знаки, які супроводжують мовні формули вдячності, - це більш або менш глибоке нахиляння голови, потиск руки, обійми, поцілунок. Останні три несловесні вияви вдячності можливі лише між близькими людьми: родичами, членами згуртованого колективу, друзями. В інших ситуаціях свої наміри щодо вираження вдячності у такий спосіб варто спочатку висловити: "Дозвольте потиснути Вашу руку (обняти Вас; поцілувати Вас (Вашу руку))".
Як репліки-відповіді на подяку вживають стандартні фрази "Будь ласка!; Нема за що (дякувати)"; "Не варто дякувати"; "Мені було приємно тобі (Вам) допомогти"; "Я радий, що ти (Ви) задоволений ( ні)"; "Це я мав би тобі (Вам) дякувати" тощо. У Галичині поширена формула "Прошу на другий раз". Дітям, за доброю українською традицією, говорилося, а подекуди й нині говориться: "Рости великий (а)"!
З кн. Я. Радевича-Винницького «Етикет і культура спілкування»