Воловець - Львів. Сам Бог велів! :)
Коли з'являється шикарна пропозиція і все вроді вирулюється на ОК, завжди починаються мінімальні трабли. Цього разу вони проявились у вигляді несправних датчиків до гарміна, а перспектива їхати всліпу без знання свого пульсу і швидкості якось не вельми тішила. Але першу карпатську поїздку в сезоні профукати через несправність датчиків і поганий настрій - дурість повна. Носа догори, будильник на 5.00, збори і вперед на мукачівку)
І так, дійові особи:
alex4alex, Cheburek, dz1ma, SUPERUNKNOWN, Sapfira
Цей день був якраз тим рідкісним випадком, коли все вдалось зробити як хотілось звечора, причому встигати в запланований час. Такий розвиток подій додав трохи оптимізму і сприяв чудовому настрою. Ще одним приємним моментом було те, що до місця зустрічі всі приїхали +- вчасно, на щастя обійшлось без довгих очікувань і швидкісного пакування в вагон. Поки я приходила до тями боровшись з останніми проявами сну, хлопці компактно примостили 4 шосейника і один мтб в тамбурі. Я ж не дарма написала «Компактно», в плані ергономічності шосейник дасть фору будь-якій іншій велотехніці, що при транвспортуванні є позитивним показником.
Ще з зими привчала свій організм на молочні продукти перед навантаженням, і як виявилось не дарма. За дві години до прибуття в Воловець запихнула в себе 300 гр кисло-молочного сиру, саме запихнула, бо взяла сир в герметичній упаковці, а оскільки рішення було неправильним то довелось постаратись його зїсти. Проте свій загальний позитивний ефект від такого сніданку я відчула відразу на першому перевалі, дався він мені напрочуд легко, не встигла оком моргнути як ми вже були на вершині. Менчил то була розминочка ) Далі гарний спуск, зупинка біля джерела у Нижніх Воротах. До речі саме біля того джерела роки два назад я вперше спробувала проїхатись на шосейнику, це був «Мантовані» тоді ще Олексія, я зараз, маю надію він вірно возить Олега з Жовкви. Занурившись у приємні спогади покрутили веселою і шумною компанією далі до Верецького перевалу.
Цей мальвничий перевал я їхала вперше. Коли Олексій завбачливо поперпедив про вершину перевалу і тицьнув палецем «вот там вгорі де та хата» я трохи завмерла для початку. Але раз вже підписалась в хлопчачу поїздку то зціпи зуби і крути. Що я вам скажу, було цікаво, навіть дуже, краса нереальна, кожен завиток додавав все нових і нових вражень. На середині перевалу спіткала перша неприємна несподіванка, не мене, Данила. Зупинка на час бортування колеса, штука не приємна, а когось і дратує, але всюди є свої плюси. За тих 15 хвилин під звучання Chloe Howl змогла сповна насолодитись краєвидами, вдихнути на повні груди чистого карпатського повітря, погрітись на сонечку та помріяти про усе на світі! Робимо висновок, що не варто брати на перевали гоночні покришки, на таких ділянках вони себе не виправдовують, і добросовісно продовжили нашу мальовничу подорож. Не можу не згадати про той факт, що на Верецькому перевалі 300 метрів в ліво ми таки заїхали до памятника .... аби покласти печенько в жертву угорським Богам. Тут теж дух перехопило від природи. Дивишся вниз,а частина перевалу по якому тільки що піднімались як на долоні, тоненькою змійкою повзе вгору.
В такому піднесеному настрої, сповненому натхненням спустились вниз до Тухольки, на історичну батьківщину нашого Чебуречика. Заїхали до Чебурекової хати, де нас люб’язно зустрів його дядько. Побільше б таких людей. Води у фляги понабирали, фейси помили, песиків позабавляли, дехто навіть встиг на качельках порозважатись. Подякували і виїхали з села на трасу Київ-Чоп. На цьому романтична частина нашої мандрівки завершилась і почалось вкручування по македонці аж до Львова з невеличкими зупинками в Сколе і Стрию.
За всю поїздку сюрпризів було декілька, але один виявився сюрприз всім сюрпризам. 10 км перед Сколе зупиняється перед нами машина, виходить як ви думаєте хто? Дядько нашого Чебуречика, і несе в руках торбу їдла. Такого ресторану на виїзді ніхто не чекав. Поки ми виходили з шоку на убочині вже були розкладені тарілки з вилками, смажені та варені яйця, смажене сало, свіжа цибулька і хліб. Але найбільш приємно, що він не просто їхав попутньо і вирішив підкормити змарнілих роверистів, а спеціально все приготував і виїхав аби перестріти. Я вже писала що побільше б таких людей. Так от, дай йому Боже здоров'я і файного врожаю!
Так як вже зайшла мова за харчування, то не може не відзначити їдальню в Стрию з смачним меню за помірними цінами і що не меш важливо вона працює в неділю. А так як ми приїхали десь перед шостою, багато людей вже не було і нам дозволили заволокти в середину 5 роверів. Як добре їздити з імпозантними хлопцями, котрі вміють мило посміхатись.
Думаю, на цьому варто зупинитись, оскільки далі була пряма дорога, де я вчилась сидіти на колесі. Маю надію будуть з мене люди.
Хлопцям дякую за компанію, чудовий настрій та незабутні враження.
http://connect.garmin.com/page/activity/activity.faces?activityId=329622768&actionMethod=page%2Factivity%2Factivity.xhtml%3AuserSwitcher.switchSystem&cid=20316013
І так, дійові особи:
alex4alex, Cheburek, dz1ma, SUPERUNKNOWN, Sapfira
Цей день був якраз тим рідкісним випадком, коли все вдалось зробити як хотілось звечора, причому встигати в запланований час. Такий розвиток подій додав трохи оптимізму і сприяв чудовому настрою. Ще одним приємним моментом було те, що до місця зустрічі всі приїхали +- вчасно, на щастя обійшлось без довгих очікувань і швидкісного пакування в вагон. Поки я приходила до тями боровшись з останніми проявами сну, хлопці компактно примостили 4 шосейника і один мтб в тамбурі. Я ж не дарма написала «Компактно», в плані ергономічності шосейник дасть фору будь-якій іншій велотехніці, що при транвспортуванні є позитивним показником.
Ще з зими привчала свій організм на молочні продукти перед навантаженням, і як виявилось не дарма. За дві години до прибуття в Воловець запихнула в себе 300 гр кисло-молочного сиру, саме запихнула, бо взяла сир в герметичній упаковці, а оскільки рішення було неправильним то довелось постаратись його зїсти. Проте свій загальний позитивний ефект від такого сніданку я відчула відразу на першому перевалі, дався він мені напрочуд легко, не встигла оком моргнути як ми вже були на вершині. Менчил то була розминочка ) Далі гарний спуск, зупинка біля джерела у Нижніх Воротах. До речі саме біля того джерела роки два назад я вперше спробувала проїхатись на шосейнику, це був «Мантовані» тоді ще Олексія, я зараз, маю надію він вірно возить Олега з Жовкви. Занурившись у приємні спогади покрутили веселою і шумною компанією далі до Верецького перевалу.
Цей мальвничий перевал я їхала вперше. Коли Олексій завбачливо поперпедив про вершину перевалу і тицьнув палецем «вот там вгорі де та хата» я трохи завмерла для початку. Але раз вже підписалась в хлопчачу поїздку то зціпи зуби і крути. Що я вам скажу, було цікаво, навіть дуже, краса нереальна, кожен завиток додавав все нових і нових вражень. На середині перевалу спіткала перша неприємна несподіванка, не мене, Данила. Зупинка на час бортування колеса, штука не приємна, а когось і дратує, але всюди є свої плюси. За тих 15 хвилин під звучання Chloe Howl змогла сповна насолодитись краєвидами, вдихнути на повні груди чистого карпатського повітря, погрітись на сонечку та помріяти про усе на світі! Робимо висновок, що не варто брати на перевали гоночні покришки, на таких ділянках вони себе не виправдовують, і добросовісно продовжили нашу мальовничу подорож. Не можу не згадати про той факт, що на Верецькому перевалі 300 метрів в ліво ми таки заїхали до памятника .... аби покласти печенько в жертву угорським Богам. Тут теж дух перехопило від природи. Дивишся вниз,а частина перевалу по якому тільки що піднімались як на долоні, тоненькою змійкою повзе вгору.
В такому піднесеному настрої, сповненому натхненням спустились вниз до Тухольки, на історичну батьківщину нашого Чебуречика. Заїхали до Чебурекової хати, де нас люб’язно зустрів його дядько. Побільше б таких людей. Води у фляги понабирали, фейси помили, песиків позабавляли, дехто навіть встиг на качельках порозважатись. Подякували і виїхали з села на трасу Київ-Чоп. На цьому романтична частина нашої мандрівки завершилась і почалось вкручування по македонці аж до Львова з невеличкими зупинками в Сколе і Стрию.
За всю поїздку сюрпризів було декілька, але один виявився сюрприз всім сюрпризам. 10 км перед Сколе зупиняється перед нами машина, виходить як ви думаєте хто? Дядько нашого Чебуречика, і несе в руках торбу їдла. Такого ресторану на виїзді ніхто не чекав. Поки ми виходили з шоку на убочині вже були розкладені тарілки з вилками, смажені та варені яйця, смажене сало, свіжа цибулька і хліб. Але найбільш приємно, що він не просто їхав попутньо і вирішив підкормити змарнілих роверистів, а спеціально все приготував і виїхав аби перестріти. Я вже писала що побільше б таких людей. Так от, дай йому Боже здоров'я і файного врожаю!
Так як вже зайшла мова за харчування, то не може не відзначити їдальню в Стрию з смачним меню за помірними цінами і що не меш важливо вона працює в неділю. А так як ми приїхали десь перед шостою, багато людей вже не було і нам дозволили заволокти в середину 5 роверів. Як добре їздити з імпозантними хлопцями, котрі вміють мило посміхатись.
Думаю, на цьому варто зупинитись, оскільки далі була пряма дорога, де я вчилась сидіти на колесі. Маю надію будуть з мене люди.
Хлопцям дякую за компанію, чудовий настрій та незабутні враження.
http://connect.garmin.com/page/activity/activity.faces?activityId=329622768&actionMethod=page%2Factivity%2Factivity.xhtml%3AuserSwitcher.switchSystem&cid=20316013