Міста
Ми вживалися в наші міста,
як в шкільну форму
Сергій Жадан
Форма першого міста, в якому я народилася, видавалась брунатною,
як у первачків.
Ці цнотливі спіднички в один фасон,
які прикривали наші збиті коліна,
так нагадували осінні центральні парки нашого міста.
Ці грубі піджаки на п’ять перламутрових ґудзиків,
що виблискували, як магазини солодощів і манили цукатами -
іноді забуваєшся, і жуєш ручку під час уроку,
немов льодяника.
Ці міста по-своєму трепетні, але від них
завжди хочеться втікати,
як від власних підліткових комплексів.
Є і інші міста, які пахнуть
маніфестами джинсів із старших класів,
коли ти вже не зовсім вважаєш себе школярем,
бо спробував за гаражами першу цигарку,
вперше пройшов шлях від дівочих грудей до лона.
Ці міста - бунтівні,
вони стають твоїми особистими гарячими точками,
де пульсують заводи і напинаються туго
дроти телефонні, як жили.
Але й ці міста тебе втомлюють,
ти відходиш від них по-англійськи,
боячись образити свою дівчину,
у якої затримка місячних.
Врешті решт ти кочуєш в міста зі строгими вулицями,
паралельними і перпендикулярними,
без жодних двориків чи лабіринтів,
де все передбачено і чітко, як комірці від Prada.
Та в душі ти все ж сподіваєшся,
що навіть із цього мегаполісу
тебе може вивести якийсь заблукалий GPS-навігатор
до раю.