Підсумки
Останнім часом у постах стали багато мелькати звітні фоторепортажі про катастрофи та смерті 2010 року. чомусь ніхто не пише про приємні моменти, що дуже сумно. сподіваюся, я як майбутній журналіст, зумію перебороти всі ці дурні стереотипи про споживацьку характеристику людей...або не буду жуналістом)
і що ж мені приніс той 2010?...хм...всього уже і не згадаєш.
моє свідомістю кидало так, ніби у 12-бальний шторм...це і щодо любовей, і щодо друзів...переконувала себе як завжди, що легше закритися і жити, не надіючись на допомогу інших. завжди приємніше, коли люди дивують тебе виявленням своєї уваги, ніж періодичним ігноруванням. не знаю що з того вийшло...по-моєму поступово відшаровуюся від всіх, втрачаю друзів як таких, залишаючи величезну купу знайомих...а що? ніяких обовязків, ніяких ножів у спину і серце...
зрозуміла, що нікого насправді не люблю, що було трохи печально. хочу дарувати людям ніжність, навіть якщо вони на те не заслужили. натомість все у мене як то кажуть "клин клином вибиває". нема в мені постійності. на жаль...
зрозуміла, що фотоапарат певно не моє. жаль. ті гроші, які на нього потратила могла б пустити в щось інше. дуже жаль.
майже перестала писати. навіть концерти мене вже не надихають на твори...а переживань чистих у житті нема, одні атрофовані емоції.
поринула з головою в журналістику. побачим що мені то дасть.
виговорилася. норм, адже мене тут і так ніхто не читає)
іди собі з богами, 2010 рік, а ми все ближче до апокаліпсису за календарем майя)))
і що ж мені приніс той 2010?...хм...всього уже і не згадаєш.
моє свідомістю кидало так, ніби у 12-бальний шторм...це і щодо любовей, і щодо друзів...переконувала себе як завжди, що легше закритися і жити, не надіючись на допомогу інших. завжди приємніше, коли люди дивують тебе виявленням своєї уваги, ніж періодичним ігноруванням. не знаю що з того вийшло...по-моєму поступово відшаровуюся від всіх, втрачаю друзів як таких, залишаючи величезну купу знайомих...а що? ніяких обовязків, ніяких ножів у спину і серце...
зрозуміла, що нікого насправді не люблю, що було трохи печально. хочу дарувати людям ніжність, навіть якщо вони на те не заслужили. натомість все у мене як то кажуть "клин клином вибиває". нема в мені постійності. на жаль...
зрозуміла, що фотоапарат певно не моє. жаль. ті гроші, які на нього потратила могла б пустити в щось інше. дуже жаль.
майже перестала писати. навіть концерти мене вже не надихають на твори...а переживань чистих у житті нема, одні атрофовані емоції.
поринула з головою в журналістику. побачим що мені то дасть.
виговорилася. норм, адже мене тут і так ніхто не читає)
іди собі з богами, 2010 рік, а ми все ближче до апокаліпсису за календарем майя)))