УНСО до бою кличе, або ж Поклик Півночі
17 років блукав тундрою член націоналіст Орест Полум'яний. Він виконував наказ УНА-УНСО: поширювати активність серед поневолених народів Московщини. Орест відповідав за Північ.
Пішки, на лижах пройшов ві від Кольського півострова до Чукотки - і назад. Зупинявся у чумах та ярангах. Вів пропаганду серед ненців, комі, якутів, хантів, чукчів, каряків, ескімосів, самоїдів та інших націй. Переклав праці Дмитра Донцова на 147 північних мов. Довгими полярними ночами Орест читав ці переклади на пам'ять, мовою слухачів: ті дивувалися та хитали головам.
Орест схиляв їх до повстання проти московського панування. Але люди вагалися...
Цього разу Орест гостював у онкілонів, на Землі Саннікова.
Старий шаман пригостив в'яленою рибою і вислухав переклад Донцова.
- А тепер, - сказав Орест, - послухайте слова Пророка!
Він дістав священний Кобзар, став на коліна і заспівав Заповіт.
Онкілони схилили голови: вони поважали віру чужинців.
- Ну? - спитав нарешті Орест. - Як вам моя пропозиція?
- Правду ти кажеш, - відповів шаман. - Московські люди захопили наші землі, загнали нас до колгоспів. Наші пасовища принесено у жертву їхньому богові - Газпрому. Наших оленів отруєно чорною водою, яку московські люди називають "нефть". Правду каже і ваш великий Пророк: "Борітеся - поборете!"
- То повстанете? - наполяг Орест.
- На все свій час... - мудро відповів шаман.
Орест звик до таких відповідей. Навіть не став сперечатися. Подякував шаманові за гостинність і хотів вже йти.
- Не поспішай, - сказав старий. - Ти маєш вшанувати наші звичаї.
- Га? - обізвався Орест.
- Ти маєш продовжити наш рід, змішати свою кров з нашою.
- Це як?
- Зайнятися коханням з моєю дочкою. Хай твої чужинські гени змішаються з нашими. Свіжа кров посилить наш рід і зменшить ймовірність мутацій та спадкових захворювань.
- Не можу, - відповів Орест. - По-перше, українські націоналісти - люди цнотливі: розпуста є неприйнятною для Національної Ідеї. А по-друге, я не збираюся мішатися з чужинками, бо то заважає чистоті Української Раси.
Шаман похитав головою:
- О, чужинце! Ти казав, що хочеш звільнити наші землі, захистити нашу мову та культуру. А сам нехтуєш нашими етнічними традиціями. Встидайсі! Ти не кращий від московських людей!
Орестові справді стало соромно. Адже Нація - то є найбільша цінність. Хіба можна нехтувати традицію.
- Добре, - погодився він. - Я готовий.
Дівчина встала з землі.
- Я називаюся Аннуїр, - сказала вона. - Ходімо.
Вона взяла Ореста за руку і відвела до сусіднього чуму.
Вони опинилися удвох.
Орест придивився до дівчини: з ніг до голови вона була у хутровому одязі. "А обличчя гарне" - зауважив він про себе.
Орест хитався: він вже 17 років як не займався сексом - з тих пір, як Дмитро Корчинський відправив його у цю місію.
- Починай, чужинце, - наказала Аннуїр.
Орест посунувся, щоб поцілувати її.
Аннуїр зупинила націоналіста.
- Північні народи не цілуються у губи, - сказала вона.
- Це чому?
- Під час поцілунку, європеєць підсвідомо задовольняє ссальний рефлекс. Така потреба виникає тому, що ваші жінки занадто рано відривають немовля від циці. Потім ціле життя ви намагаєтеся то компенсувати: кусаєте олівці, коли хвилюєтесь, жуєте гумки. Ну й цілуєтеся у губи.
- А в вас як? - спитав Орест.
- А в нас дитину годують стільки, скільки та хоче. Хочаб навіть до трьох років. Тому нам не потрібні поцілунки.
Орест задумався.
- Не відволікайся, чужинце! - сказала Аннуїр.
Орест нахилив її і задрав шубу. Під низом були хутрові штани.
- Як ви це робите? - спитав він.
- Та хіба ж ти не читав українську жж спільноту Чомусик? - здивувалася Аннуїр. - Там усе написано...
Орест важко зітхнув. Він не знав, що таке інтернет. Як послала його УНСО до тундри, то спільноти Чомусик ще не було... У ті примітивні часи люди читали енциклопедії...
- Неук ти неук, - сказала Аннуїр.
Вона стала рачки і спустила штанці. Попід ними нічого не було.
Орест побачив повнуваті сідниці. Ярангу сповнив запах жіночого тіла - взимку онкілони не милися. Домішувався запах сечі і поту.
Орест відчув, що збуджується. Він вхопив руками сідниці. І вже від того відчув насолоду.
Уперше за 17 років торкався жінки.
Орест сунув долоню поміж ногами і поклав її на розкішницю. Розкішниця була волога і тепла. Він надибав статеві губи і розсунув їх. Повільно увів палець до піхви.
- М-м-м, - сказала Аннуїр.
Орест засунув ще одного пальця.
- Не зле, - відгукнулася онкілонка.
Орест засунув ще один. Потім ще.
Він рухав обережно, щоб не спричинити болю. Пальці гладили розкішницю зсередини.
- Попести мені Г-поінт! - попрохала Аннуїр.
Орест почав розшуку. То було важче, ніж знайти клітор. Та ніщо ж не зупинить патріота-УНСОвця!
- Та не тут, лівіше, - підказувала Аннуїр.
Їй було приємно, але хотілося більшого.
Сумісними зусиллями, Г-поінт було знайдено. Орест почав пестити його пальцями. Аннуїр стогнала від насолоди.
Вільною рукою, Орест розстібнув джинси. Напружений прутень вперся поміж сідницями.
Орест вже не міг стримуватись. Тіяю з рукою, дістав з кишеньки тюбик вазеліну, що дав йому на дорогу сам Дмитро Корчинський. За роки ходіння північчю, вазелін дещо замерз, довелося довго його видавлювати.
Аннуїр вже отримала кілька оргазмів, коли перші білі краплі впали на козацький прутень. Не висуваючи руки з розкішниці, Орест намазав вазеліном усе, що міг. Тоді приставив прутень до анусу і почав натискати.
Прутень зайшов повільно. Сфінктер охопив його притиснув. Орест рухнувся - і кінчив.
- Що ти наробив! - розлютилася Аннуїр. - Ти ж мав продовжити наш рід! Хіба ж _туди_ треба кінчати?!
- Та я ж не хотів...
- А чим ти думав?! Чи зовсім вже дурний?!
- Я виправлюсь... - сказав патріот. - Чесне слово, виправлюсь! Тільки спершу помиюся.
Він приніс до яранги чистого снігу, почекав доки розтане. Сніг танув повільно. Тільки біля ранку перетворився на воду.
Орест швидко вимив прутень, руки, обличчя, почистив зуби...
- Ну що, готовий? - сказала Аннуїр.
- Еге ж!
Чистий напружений прутень аж блищав у світлі кишенькового ліхтарика.
Аннуїр знов стала на коліна і підставила те, що треба.
Орест освітив сідниці ліхтариком: цього разу націоналіст не помилиться.
Він увійшов, куди треба.
- Глибше, - сказала Аннуїр.
Він послухав. Потім почав виходити.
- Ти куди?!
- Та це я так, для процесу...
Він знов зайшов і знов майже вийшов.
- Як кінчиш поза мною, поскаржуся татові, - сказала Аннуїр, - і він згодує тебе мамонтам.
- Та мамонти ж людей не жеруть! - заперечив Орест.
- А от побачиш!
Патріот злякався: хто їх знає, цих тварин носатих?!
Він більш не виходив з піхви, але зарухався швидше.
Аннуїр солодко застогнала.
- Ну, давай же! Ще!
І він прискорював темп. Прутень легко ковзав у вологій піхві.
О, як то було приємно! Обидвом...
- Я! зараз! кінчу!!!!!
Гаряча сперма вдарила у середину тіла. Аннуїр здригнулася у оргазмі.
До яранги постукав шаман.
- Ну, ви там ще довго?! Тре олені випасати!
Аннуїр з Орестом пішли на подвір'я займатися господарством.
Видоївши олені, Орест зібрався у далеку дорогу. Бо не легким є шлях патріота. Безкрайньою є ота Північ - стільки роботи для агітатора!
Аннуїр дала йому на дорогу тундрових ягід.
- Звідки ти знаєш про спільноту Чомусик? - не витримав Орест.
- Та я з закінчила Києво-Могилянську Академію! Але потім повернулася до свого народу. Та багато ж чому навчилася.
Вона показала книжки Оксани Забужко.
- Вивчила усі ваші звичаї!
І Аннуїр поцілувала Ореста у губи. Хоч зазвичай онкілони того не роблять.
(c) Олександра Шелковенко , 2011
Пішки, на лижах пройшов ві від Кольського півострова до Чукотки - і назад. Зупинявся у чумах та ярангах. Вів пропаганду серед ненців, комі, якутів, хантів, чукчів, каряків, ескімосів, самоїдів та інших націй. Переклав праці Дмитра Донцова на 147 північних мов. Довгими полярними ночами Орест читав ці переклади на пам'ять, мовою слухачів: ті дивувалися та хитали головам.
Орест схиляв їх до повстання проти московського панування. Але люди вагалися...
Цього разу Орест гостював у онкілонів, на Землі Саннікова.
Старий шаман пригостив в'яленою рибою і вислухав переклад Донцова.
- А тепер, - сказав Орест, - послухайте слова Пророка!
Він дістав священний Кобзар, став на коліна і заспівав Заповіт.
Онкілони схилили голови: вони поважали віру чужинців.
- Ну? - спитав нарешті Орест. - Як вам моя пропозиція?
- Правду ти кажеш, - відповів шаман. - Московські люди захопили наші землі, загнали нас до колгоспів. Наші пасовища принесено у жертву їхньому богові - Газпрому. Наших оленів отруєно чорною водою, яку московські люди називають "нефть". Правду каже і ваш великий Пророк: "Борітеся - поборете!"
- То повстанете? - наполяг Орест.
- На все свій час... - мудро відповів шаман.
Орест звик до таких відповідей. Навіть не став сперечатися. Подякував шаманові за гостинність і хотів вже йти.
- Не поспішай, - сказав старий. - Ти маєш вшанувати наші звичаї.
- Га? - обізвався Орест.
- Ти маєш продовжити наш рід, змішати свою кров з нашою.
- Це як?
- Зайнятися коханням з моєю дочкою. Хай твої чужинські гени змішаються з нашими. Свіжа кров посилить наш рід і зменшить ймовірність мутацій та спадкових захворювань.
- Не можу, - відповів Орест. - По-перше, українські націоналісти - люди цнотливі: розпуста є неприйнятною для Національної Ідеї. А по-друге, я не збираюся мішатися з чужинками, бо то заважає чистоті Української Раси.
Шаман похитав головою:
- О, чужинце! Ти казав, що хочеш звільнити наші землі, захистити нашу мову та культуру. А сам нехтуєш нашими етнічними традиціями. Встидайсі! Ти не кращий від московських людей!
Орестові справді стало соромно. Адже Нація - то є найбільша цінність. Хіба можна нехтувати традицію.
- Добре, - погодився він. - Я готовий.
Дівчина встала з землі.
- Я називаюся Аннуїр, - сказала вона. - Ходімо.
Вона взяла Ореста за руку і відвела до сусіднього чуму.
Вони опинилися удвох.
Орест придивився до дівчини: з ніг до голови вона була у хутровому одязі. "А обличчя гарне" - зауважив він про себе.
Орест хитався: він вже 17 років як не займався сексом - з тих пір, як Дмитро Корчинський відправив його у цю місію.
- Починай, чужинце, - наказала Аннуїр.
Орест посунувся, щоб поцілувати її.
Аннуїр зупинила націоналіста.
- Північні народи не цілуються у губи, - сказала вона.
- Це чому?
- Під час поцілунку, європеєць підсвідомо задовольняє ссальний рефлекс. Така потреба виникає тому, що ваші жінки занадто рано відривають немовля від циці. Потім ціле життя ви намагаєтеся то компенсувати: кусаєте олівці, коли хвилюєтесь, жуєте гумки. Ну й цілуєтеся у губи.
- А в вас як? - спитав Орест.
- А в нас дитину годують стільки, скільки та хоче. Хочаб навіть до трьох років. Тому нам не потрібні поцілунки.
Орест задумався.
- Не відволікайся, чужинце! - сказала Аннуїр.
Орест нахилив її і задрав шубу. Під низом були хутрові штани.
- Як ви це робите? - спитав він.
- Та хіба ж ти не читав українську жж спільноту Чомусик? - здивувалася Аннуїр. - Там усе написано...
Орест важко зітхнув. Він не знав, що таке інтернет. Як послала його УНСО до тундри, то спільноти Чомусик ще не було... У ті примітивні часи люди читали енциклопедії...
- Неук ти неук, - сказала Аннуїр.
Вона стала рачки і спустила штанці. Попід ними нічого не було.
Орест побачив повнуваті сідниці. Ярангу сповнив запах жіночого тіла - взимку онкілони не милися. Домішувався запах сечі і поту.
Орест відчув, що збуджується. Він вхопив руками сідниці. І вже від того відчув насолоду.
Уперше за 17 років торкався жінки.
Орест сунув долоню поміж ногами і поклав її на розкішницю. Розкішниця була волога і тепла. Він надибав статеві губи і розсунув їх. Повільно увів палець до піхви.
- М-м-м, - сказала Аннуїр.
Орест засунув ще одного пальця.
- Не зле, - відгукнулася онкілонка.
Орест засунув ще один. Потім ще.
Він рухав обережно, щоб не спричинити болю. Пальці гладили розкішницю зсередини.
- Попести мені Г-поінт! - попрохала Аннуїр.
Орест почав розшуку. То було важче, ніж знайти клітор. Та ніщо ж не зупинить патріота-УНСОвця!
- Та не тут, лівіше, - підказувала Аннуїр.
Їй було приємно, але хотілося більшого.
Сумісними зусиллями, Г-поінт було знайдено. Орест почав пестити його пальцями. Аннуїр стогнала від насолоди.
Вільною рукою, Орест розстібнув джинси. Напружений прутень вперся поміж сідницями.
Орест вже не міг стримуватись. Тіяю з рукою, дістав з кишеньки тюбик вазеліну, що дав йому на дорогу сам Дмитро Корчинський. За роки ходіння північчю, вазелін дещо замерз, довелося довго його видавлювати.
Аннуїр вже отримала кілька оргазмів, коли перші білі краплі впали на козацький прутень. Не висуваючи руки з розкішниці, Орест намазав вазеліном усе, що міг. Тоді приставив прутень до анусу і почав натискати.
Прутень зайшов повільно. Сфінктер охопив його притиснув. Орест рухнувся - і кінчив.
- Що ти наробив! - розлютилася Аннуїр. - Ти ж мав продовжити наш рід! Хіба ж _туди_ треба кінчати?!
- Та я ж не хотів...
- А чим ти думав?! Чи зовсім вже дурний?!
- Я виправлюсь... - сказав патріот. - Чесне слово, виправлюсь! Тільки спершу помиюся.
Він приніс до яранги чистого снігу, почекав доки розтане. Сніг танув повільно. Тільки біля ранку перетворився на воду.
Орест швидко вимив прутень, руки, обличчя, почистив зуби...
- Ну що, готовий? - сказала Аннуїр.
- Еге ж!
Чистий напружений прутень аж блищав у світлі кишенькового ліхтарика.
Аннуїр знов стала на коліна і підставила те, що треба.
Орест освітив сідниці ліхтариком: цього разу націоналіст не помилиться.
Він увійшов, куди треба.
- Глибше, - сказала Аннуїр.
Він послухав. Потім почав виходити.
- Ти куди?!
- Та це я так, для процесу...
Він знов зайшов і знов майже вийшов.
- Як кінчиш поза мною, поскаржуся татові, - сказала Аннуїр, - і він згодує тебе мамонтам.
- Та мамонти ж людей не жеруть! - заперечив Орест.
- А от побачиш!
Патріот злякався: хто їх знає, цих тварин носатих?!
Він більш не виходив з піхви, але зарухався швидше.
Аннуїр солодко застогнала.
- Ну, давай же! Ще!
І він прискорював темп. Прутень легко ковзав у вологій піхві.
О, як то було приємно! Обидвом...
- Я! зараз! кінчу!!!!!
Гаряча сперма вдарила у середину тіла. Аннуїр здригнулася у оргазмі.
До яранги постукав шаман.
- Ну, ви там ще довго?! Тре олені випасати!
Аннуїр з Орестом пішли на подвір'я займатися господарством.
Видоївши олені, Орест зібрався у далеку дорогу. Бо не легким є шлях патріота. Безкрайньою є ота Північ - стільки роботи для агітатора!
Аннуїр дала йому на дорогу тундрових ягід.
- Звідки ти знаєш про спільноту Чомусик? - не витримав Орест.
- Та я з закінчила Києво-Могилянську Академію! Але потім повернулася до свого народу. Та багато ж чому навчилася.
Вона показала книжки Оксани Забужко.
- Вивчила усі ваші звичаї!
І Аннуїр поцілувала Ореста у губи. Хоч зазвичай онкілони того не роблять.
(c) Олександра Шелковенко , 2011