Їхали козаки (повторна публікація)
Їхали козаки
Галя лягла на сіно і заплющила очі. Її рука сором'язливо сковзнула по-під сукню.
"Ні, я не буду, - думала вона. Я не для того... Я просто... "
Але рука вже торкнулася цього місця. Тепла хвиля пробігла тілом. Було дуже соромно...
Галя відкрила очі... і почервоніла: з поза паркану на неї дивилися козаки. Чи давно вони тут? Чи здогадалися, що вона робила?
Козаки уважно дивилися на неї. Їх було троє.
- Бувай здорова, чорноброва! - сказав найстарший.
- Бувайте здорові, хоробрі козаченьки! - відповіла дівчина.
- Як тебе кличуть? - спитав наймолодший.
- Галею... - сказала дівчина.
- Ой ти Галю, Галю молодая! - жартівливо сказав середній.
Галя засмутилася.
- Мене кличуть Убийвовк, - відрекомендувався наймолодший.
- А я - Борщунеїдайло, - сказав найстарший.
- Ковтун, - сказав середній козак.
- А чи не хочеш ти, Галю, поїхати з нами? - спитався Борщунеїдайло.
- Мене мати не пустять, - зауважила Галя.
- А ми її не спитаймося. Що вона розуміє у козацьких справах? Ну, ходи сюди!
Галя послухалась. Сама не розуміючи чому, вона вийшла вийшла на вулицю і підійшла до козаків. Ковтун допоміг їй сісти у сідло поперед собою. Вона відчула, як міцні козацькі руки обіймають її тіло. Як його гаряче тіло притулилося до її спини.
- Краще тобі буде з нами, козаками! - запевнив її Борщунеїдайло.
Вони виїхали за село. Тепер навколо був ліс.
На широкій галявині козаки зупинилися та позлізали на землю.
Борщунеїдайло підхопив Галю на руки і зняв з коня. Його губи торкнулися її щоки, шиї, вуха. Убийвовк поклав їй руки на сідниці. Підійшовши збоку, Ковтун почав гладити Галини перса.
Дівчина не опиралася. Вона не могла і не хотіла їх зупиняти. Навіть боялась цього. Їй було добре.
Козаки почали знімати з неї одяг. Їхні гарячі губи цілували її плечі, перса... Убийвовк пестив язиком її спину.
За мить дівчина стояла перед ними голою.
- До сосни, - тихо сказав Борщунеїдайло.
Козаки підвели дівчину до сосни, що росла посеред галявини. Швидко і впевнено, вони прив'язали її косами до дерева.
Козаки жадібно дивилися на неї.
Галя злякалась. Вона пригадала історії про дівчат, що поїхали з козаками та зникли.
Борщунеїдайло подав знак. Убийвовк і Ковтун водночас підійшли до дерева. Їхні роти вхопили Галини соски. Вмілі гарячі язики бавилися з ними як хотіли - лизали, притискали до ясен, швидко торкалися і відпускали. Галя стогнала від насолоди. Вона не знали, куди ховатися від цього солодкого почуття, що захопило її тіло. Але вона була міцно прив'язана і не могла ворухнутися. Дівчина заплющила очі.
Борщунеїдайло став перед нею на коліна. Його руки прослизнули поміж деревом і Галиним тілом, міцно ухопили дівочі сідниці. Губи козака припали до її піхви. Жадібний язик почав досліджувати трикутник. Він знав, що робити.
Крізь насолоду, Галя відчула, що дівочий сік витікає з її печерки до козацького рота. Борщунеїдайло ковтав його, не припиняючи пестити піхву.
Галя закричала. "Швидше! - думала вона. - Швидше!"
Але козаки не поспішали. Вони пестили її повільно, навмисно розтягуючи солодкі тортури. Галя кричала все гучніше.
Козаки прискорили рухи. Палець Борщунеїдайла сковзнув поміж її сідницями. Дівчина закричала зі всієї сили... і розслабилася.
Наче крізь сон, вона бачила, як козаки відв'язують її від дерева і кладуть на травичку. Під голову підклали щось м'яке та вовняне.
Голоси козаків долітали до неї наче з іншого світу.
- Де ти навчився так лизати, - не без заздрості запитався Убийвовк.
- У турецькому полоні, - відповів голос Борщунеїдайла. - Мене тримали у Царгороді, у палаці самого султану. Одного разу мене випадково побачила його наймолодша дружина. Вона дізналася, де мене тримають - і прийшла зі своїми рабинями. Наказала прив'язати мене до лавки і сіла мені на обличчя...
Він замовк на мить.
- Вона була гарна, її тіло пахло трояндами. Мій язик почав рухатись самий собою. Я пестив її, як міг. Її насолода була для мене найкращою нагородою.
- Та невже ж ти закохався? - спитав Ковтун.
- Та я й самий не знаю... Наступного тижня вона прийшла знов. І ще за тиждень. Вона приходила щосереди, коли султан їздив на полювання. Я вчився. Я знав тепер на пам'ять кожну крапку її розкiшницi…
Він запалив люльку.
Друзі мовчки слухали.
- За півроку я помітив, що один з євнухів починає щось підозрювати. Я не міг ризикувати Сулеймою. Однієї ночі втік - і повернувся на Січ.
Галя відкрила очі. Козаки допомогли їй одягнутися. Всі сіли на коней. Перед тим, як виїхати з галявини, Ковтун підпалив сосну.
- Навіщо, - здивувалася Галя.
- Нас, козаків, вважають якимися головорізами. Кажуть, нібито ми палимо "непорядних" дівчат живцем, ніби ріжемо полонених... Ми не опираємося. Хочуть боятися - нехай бояться. Інколи це навіть зручно - ось як тепер. Вони чули, як ти кричала, і подумають, що ми тебе спалили живцем.
Галя перелякано подивилася на нього.
- Все одно ти не змогла б повернутися до села - наші українці цінують дівочу "честь". Всі ж знають, що ти поїхала з козаками...
- Куди ж я дінуся? - спитала Галя.
- На Січ, - відповів Убийвовк.
- Але ж жінкам туди не можна... - недовірливо сказала Галя.
- Ти побачиш, що на Січі є багато жінок, - тихо вимовив Борщунеїдайло. - І багато чоловіків, що вміють їх кохати.
© Шелковенко Олександра Юрiївна
Галя лягла на сіно і заплющила очі. Її рука сором'язливо сковзнула по-під сукню.
"Ні, я не буду, - думала вона. Я не для того... Я просто... "
Але рука вже торкнулася цього місця. Тепла хвиля пробігла тілом. Було дуже соромно...
Галя відкрила очі... і почервоніла: з поза паркану на неї дивилися козаки. Чи давно вони тут? Чи здогадалися, що вона робила?
Козаки уважно дивилися на неї. Їх було троє.
- Бувай здорова, чорноброва! - сказав найстарший.
- Бувайте здорові, хоробрі козаченьки! - відповіла дівчина.
- Як тебе кличуть? - спитав наймолодший.
- Галею... - сказала дівчина.
- Ой ти Галю, Галю молодая! - жартівливо сказав середній.
Галя засмутилася.
- Мене кличуть Убийвовк, - відрекомендувався наймолодший.
- А я - Борщунеїдайло, - сказав найстарший.
- Ковтун, - сказав середній козак.
- А чи не хочеш ти, Галю, поїхати з нами? - спитався Борщунеїдайло.
- Мене мати не пустять, - зауважила Галя.
- А ми її не спитаймося. Що вона розуміє у козацьких справах? Ну, ходи сюди!
Галя послухалась. Сама не розуміючи чому, вона вийшла вийшла на вулицю і підійшла до козаків. Ковтун допоміг їй сісти у сідло поперед собою. Вона відчула, як міцні козацькі руки обіймають її тіло. Як його гаряче тіло притулилося до її спини.
- Краще тобі буде з нами, козаками! - запевнив її Борщунеїдайло.
Вони виїхали за село. Тепер навколо був ліс.
На широкій галявині козаки зупинилися та позлізали на землю.
Борщунеїдайло підхопив Галю на руки і зняв з коня. Його губи торкнулися її щоки, шиї, вуха. Убийвовк поклав їй руки на сідниці. Підійшовши збоку, Ковтун почав гладити Галини перса.
Дівчина не опиралася. Вона не могла і не хотіла їх зупиняти. Навіть боялась цього. Їй було добре.
Козаки почали знімати з неї одяг. Їхні гарячі губи цілували її плечі, перса... Убийвовк пестив язиком її спину.
За мить дівчина стояла перед ними голою.
- До сосни, - тихо сказав Борщунеїдайло.
Козаки підвели дівчину до сосни, що росла посеред галявини. Швидко і впевнено, вони прив'язали її косами до дерева.
Козаки жадібно дивилися на неї.
Галя злякалась. Вона пригадала історії про дівчат, що поїхали з козаками та зникли.
Борщунеїдайло подав знак. Убийвовк і Ковтун водночас підійшли до дерева. Їхні роти вхопили Галини соски. Вмілі гарячі язики бавилися з ними як хотіли - лизали, притискали до ясен, швидко торкалися і відпускали. Галя стогнала від насолоди. Вона не знали, куди ховатися від цього солодкого почуття, що захопило її тіло. Але вона була міцно прив'язана і не могла ворухнутися. Дівчина заплющила очі.
Борщунеїдайло став перед нею на коліна. Його руки прослизнули поміж деревом і Галиним тілом, міцно ухопили дівочі сідниці. Губи козака припали до її піхви. Жадібний язик почав досліджувати трикутник. Він знав, що робити.
Крізь насолоду, Галя відчула, що дівочий сік витікає з її печерки до козацького рота. Борщунеїдайло ковтав його, не припиняючи пестити піхву.
Галя закричала. "Швидше! - думала вона. - Швидше!"
Але козаки не поспішали. Вони пестили її повільно, навмисно розтягуючи солодкі тортури. Галя кричала все гучніше.
Козаки прискорили рухи. Палець Борщунеїдайла сковзнув поміж її сідницями. Дівчина закричала зі всієї сили... і розслабилася.
Наче крізь сон, вона бачила, як козаки відв'язують її від дерева і кладуть на травичку. Під голову підклали щось м'яке та вовняне.
Голоси козаків долітали до неї наче з іншого світу.
- Де ти навчився так лизати, - не без заздрості запитався Убийвовк.
- У турецькому полоні, - відповів голос Борщунеїдайла. - Мене тримали у Царгороді, у палаці самого султану. Одного разу мене випадково побачила його наймолодша дружина. Вона дізналася, де мене тримають - і прийшла зі своїми рабинями. Наказала прив'язати мене до лавки і сіла мені на обличчя...
Він замовк на мить.
- Вона була гарна, її тіло пахло трояндами. Мій язик почав рухатись самий собою. Я пестив її, як міг. Її насолода була для мене найкращою нагородою.
- Та невже ж ти закохався? - спитав Ковтун.
- Та я й самий не знаю... Наступного тижня вона прийшла знов. І ще за тиждень. Вона приходила щосереди, коли султан їздив на полювання. Я вчився. Я знав тепер на пам'ять кожну крапку її розкiшницi…
Він запалив люльку.
Друзі мовчки слухали.
- За півроку я помітив, що один з євнухів починає щось підозрювати. Я не міг ризикувати Сулеймою. Однієї ночі втік - і повернувся на Січ.
Галя відкрила очі. Козаки допомогли їй одягнутися. Всі сіли на коней. Перед тим, як виїхати з галявини, Ковтун підпалив сосну.
- Навіщо, - здивувалася Галя.
- Нас, козаків, вважають якимися головорізами. Кажуть, нібито ми палимо "непорядних" дівчат живцем, ніби ріжемо полонених... Ми не опираємося. Хочуть боятися - нехай бояться. Інколи це навіть зручно - ось як тепер. Вони чули, як ти кричала, і подумають, що ми тебе спалили живцем.
Галя перелякано подивилася на нього.
- Все одно ти не змогла б повернутися до села - наші українці цінують дівочу "честь". Всі ж знають, що ти поїхала з козаками...
- Куди ж я дінуся? - спитала Галя.
- На Січ, - відповів Убийвовк.
- Але ж жінкам туди не можна... - недовірливо сказала Галя.
- Ти побачиш, що на Січі є багато жінок, - тихо вимовив Борщунеїдайло. - І багато чоловіків, що вміють їх кохати.
© Шелковенко Олександра Юрiївна