И кто же русский?
Лев Толстой, «класик-бездипломник», який так і не став московським пророком
Досліджуючи біографії класиків літератури, я звернув увагу, що, за рідкісним винятком, вони не мають повної вищої, а то й середньої освіти.
Зрозуміло, що колишньому кріпакові Тарасові Шевченку, селянському синові Сергію Єсеніну чи дрібному торговцеві Максиму Пєшкову (він же Горький) шлях в університети (через відсутність атестата) був закритий апріорі.
Але ж і в Олександра Пушкіна за плечима був лише ліцей! Йому що заважало піти в університет, єврейське походження?.. Адже він був хрещеним євреєм, що давало йому право (як і В. Ульянову/Бланку) на вступ до університету.
Зверніть, до речі, увагу на фотознімок могили
О. Пушкіна
.jpg)
Могила великого єврейського російськомовного поета О. Пушкіна.
- на пам’ятнику зображена зірка єврейського царя Давида в обрамленні лаврового вінка, а над нею - християнський хрест...
Святогорский монастырь. Памятник на могиле А.С.Пушкина. XIX в. Фото 1978 г. п.г.т. Пушкинские Горы.
http://old.opskove.ru/det/228_793.html
Під час міркувань про те, чи потрібно поетам-письменникам закінчувати університети, щоб стати класиками, не інакше, як за помахом видатного єврейського гумориста - бога Яхве (який загнав євреїв у палестинську пустелю, обізвавши її «землею обітованою»), мені потрапила до рук біографія великого російського письменника Лева Миколайовича Толстого (1828-1910).
Звичайнісінька біографія «російського» генія. Щоправда, з однією малопомітною деталлю: «По матері Л.М. Толстой був родичем О.С. Пушкіна»...
Оце так! Адже саме по материнській лінії (через Сару Ржевську) виходить, що О. Пушкін є євреєм! Але, оскільки Л. Толстой і О. Пушкін - родичі по материнській лінії, значить, по матері Л. Толстой теж є євреєм, тільки українським!
Зважаючи на все, ці «етнічно-російські» роди є вихідцями з іудейської Хазарії, розбитої в Х столітті великим українським князем Святославом. Інакше чого б це практично вся рідня Л. Толстого оселяється в Казані: тягне на історичну батьківщину? Насправді Л. Толстой
.jpg)
Великий єврейсько-український російськомовний письменник Лев Толстой (1828-1910).
після ранньої смерті батьків разом із сестрою і трьома братами переїжджають до своєї опікунки й родички П.І. Юшкової (слово «юшка», до речі, українською мовою означає «суп»).
Будинок опікунки дітей-сиріт П. Юшкової належав до числа «найприкольніших» у Казані, де всі члени родини високо цінували зовнішній блиск.
Л. Толстой пізніше згадував: «Добрая тётушка моя, чистейшее существо, всегда говорила, что она ничего не желала бы так для меня, как того, чтобы я имел связь с замужнею женщиною».
У Казані Л. Толстой живе кілька років, «чомусь» посилено вивчає, як тоді називали, «турецько-татарську» мову і вступає на східний факультет Казанського університету.
Але, на жаль, з «держбюджетом», як мовиться, не склалося, і Л. Толстой починає своє навчання як студент-контрактник. Однак, одержавши двійки з історії та німецької мови, він був залишений на другий рік.
Спробувавши почати нове студентське життя на юридичному факультеті, він і тут зазнав фіаско, вирішивши для себе, що навчання в університеті - нудне й малодостойное заняття: краще стати класиком. Благо, гроші в родини були, що давало змогу, не замислюючись про хліб насущний, писати свої величезні твори про війну і мир...
А наприкінці свого життя він замислився ще й про кар’єру пророка. З останнім, щоправда, не склалося. Але російським літературним класиком (зі світовою популярністю) він усе-таки став, не закінчивши навіть першого курсу університету...
І це підштовхує нас до думки, що не тільки в наші часи «школярство» вбивало талант. І лише більшовики додумалися готувати письменників
у Літінституті імені
М. Горького (він же Пєшков), котрий не мав навіть середньої освіти...
З офіційної біографії письменника ми знаємо, що в зрілі літа він вільно володів англійською, французькою та німецькою мовами; читав італійською, польською, чеською та сербською; знав грецьку, латинську, українську, татарську, церковнослов’янську; вивчав давньоєврейську, турецьку, голландську, болгарську та інші мови.
Відзначимо для себе доведений факт володіння Л. Толстим українською мовою. Хоча напевне невідомо, де він її міг вивчити: в сім’ї своєї «прикольної» тітоньки-опікунки П. Юшкової?
А, можливо, це сталося під час Кавказької війни, коли він проживав у домі українського козака і спілкувався з іншими українцями, що служили в царській армії?
Або ж він зміг вивчити українську мову під час Севастопольської кампанії у споконвіку українському Криму, коли була життєво необхідна військова комунікація з етнічними українськими «матросами-Кішками»?
Хоча це могло трапитися й під час щиросердечних шукань і спроб розібратися в староукраїнських коріннях Біблії та християнського вчення...
Утім, це взагалі не так уже й важливо. У принципі, нам досить того, що великий російський письменник Л. Толстой знав древню українську мову, що була йому потрібна в повсякденному його житті на здавна етнічно-українських землях Кавказу і Криму.
Особливо слід зазначити прагнення Л. Толстого вже у зрілому віці вивчити єврейську мову. Зокрема, про це він писав так: «Все это время (1882) я очень пристально занимался еврейским и выучил его почти, читаю уж и понимаю. Учит меня раввин здешний Минор, очень хороший и умный человек».
Зрозуміло, що нічого випадкового у цьому світі не було і немає.
Л. Толстой, знаючи про свою єврейську спорідненість із хрещеним абіссінсько-хазарським (?) євреєм О. Пушкіним, у свої 54 роки зовсім невипадково потрапляє під вплив головного московського єврея Зелика (Соломона) Минора, тодішнього рабина й керівника іудейської релігійної громади Москви.
Не думаю, що вони обмежувалися у своїх багатогодинних бесідах лише вивченням староєврейської мови. Цікаво довідатися, що З. Мінор (1826-1900) народився в древньому українському місті Ромни, що стоїть на річці Сулі (Sula з латини - вода) і є першим у світовій історії Сумським (Сумерським/Шумерським) Римом.
Зрозуміло, до речі, що З. Мінор не міг не знати мови домінуючого там українського населення! Тож цілком може бути, що український єврей
З. Мінор міг спілкуватися в Москві з українським євреєм Л. Толстим у тому числі й українською мовою.
Не викликає сумніву, що контакти Л. Толстого з іудеями (як «українськими сепаратистами». - В.Б.?) відстежувалися спецслужбами Російської імперії.
Останні тісно співробітничали з Московським (Золотоординським) патріархатом, який і відлучив великого російського письменника Л. Толстого від правлячої в імперії православної церкви, перервавши на корені його мрію створити свою іудействуючу релігію «толстовців» і стати її пророком.
Оцінити рівень ненависті й агресії з боку Московського патріархату стосовно Л. Толстого, який згадав на старості років своє єврейське коріння, можна хоча б за такою цитатою одного із церковних ієрархів того часу Іоанна Кронштадтського:
«Гди, не допусти Льву Толстому, еретику, превосшедшему всех еретиков, достигнуть до праздника Рождества Пресвятой Богородицы, которую он похулил ужасно и хулит. Возьми его с земли - этот труп зловонный, гордостью своею посмердивший всю землю. Аминь».
Крім того, варто звернути увагу ще на один показовий факт із біографії Л. Толстого, що в 1896 році «чомусь» брав активну участь у кампанії широкої громадської солідарності з Абіссінією, збиранні коштів і відправленні російського госпіталю на батьківщину одного з єврейських предків О. Пушкіна.
Насамкінець зазначимо, що О. Пушкін і Л. Толстой, які мали спільну єврейську рідню, - це видатні класики сучасної російської літератури й російської мови, яка насправді є спільним проектом-суржиком українців, євреїв, татар та інших народів, котрі входили до складу Російської імперії.
І об’єднувалася ця етнічно клаптева імперія ортодоксальним Золотоординським право-
слав’ям (що обманом і шантажем вирвало в неспроможного візантійського церковного лідера патріархат) і штучно створеною російською мовою.
Про останню відомий російський літературознавець М. Добролюбов висловився абсолютно однозначно: «Настоящие же малороссы, свободные от влияния русского языка, так же чужды языку книжной литературы, как и наши простолюдины»...
Наприкінці ще одна цитата від великого російсько-татарського письменника, київського «мурзи» А. Купріна
.jpg)
Київський «мурза» О. Купрін: «Л. Толстой был похож на старого еврея...».
«О том, как я видел Толстого на пароходе «Св. Николай».
«...Из коляски показалась старческая нога в высоком болотном сапоге, ища подножки, потом медленно, по-старчески, вышел он. На нем было коротковатое драповое пальто, высокие сапоги, подержанная шляпа котелком. И этот костюм, вместе с седыми иззелена волосами и длинной струящейся бородой, производил смешное и трогательное впечатление.
Он (Толстой. - В.Б.) был похож на старого еврея, из тех, которые так часто встречаются на юго-западе России. Меня ему представили...» (Куприн А.И. Собрание сочинений в пяти томах. Т. 5. - М.: Изд-во «Правда», 1982. - 463 с./с. 455).
Це до питання, ким був «за фейс-контролем» великий російський письменник і єврейсь-кий «пророк-недоучка» Л. Толстой, відлученим московським патріархатом від православної церкви за «тісну дружбу» із Зеликом Минорою, тодішнім рабином і керівником іудейської релігійної громади Москви.
Валерій БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», керівник робочої групи із соціальних комунікацій Суспільного гуманітарного сонета при Президенті України.
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=232737
http://forumua.org/viewtopic.php?p=2429359
Нині вже немає й сумнівів, що вся так звана «російська історія» - суцільний фальсифікат, поставлений на службу імперській ідеї «руського світу», відродженої сьогодні з небуття керівництвом сучасної Росії і золотоординського (московського) православного патріархату.
Починаючи з міфів про «великих руських» письменників, а насправді:
* українців (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, Ф. Сологуб, В. Маяковський, М. Волошин);
* казанських татар (Г. Державін, О. Радищев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, К. Бальмонт, О. Купрін);
* євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, В. Брюсов, О. Блок, О. Мальденштам, Б. Пастернак, О. Толстой, К. Паустовський, І. Бродський);
* поляків (А. Грибоєдов, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, Н. Кукольник);
* німців (Д. Фонвізін, А. Фет, М. Салтиков-Щедрін) і закінчуючи так званою «великоруською історією».
Візьмемо, хоча б «хрестоматійну» Куликовську битву, в якій московсько-казанські війська, що «захищаються», «чомусь» опинилися на «канонічній» території Золотої Орди, очолюваної великим українцем ханом Мамаєм.
Вас, до речі, не дивує, чому ім’я легендарного українського козака Мамая (мал. 1, 2), який здавна ходить по білому світу, бореться за правду і допомагає людям у біді, збігається з ім’ям видатного полководця Золотої Орди хана Мамая ?
Великий українець - хан Кият Мамай.
Як свідчать численні перекази українського народу, образ козака Мамая - це збірний образ козака й українця в одній особі за часів Козацької Української Держави. Його зображення українці здавна поміщали у своїх хатах поруч з іконами, з його ім’ям пов’язано поняття «мамаювати» - подорожувати, вести козацький спосіб життя, а «ходити на мамая» означало кочувати, йти, куди очі дивляться.
Як писав відомий філолог Борис Грінченко: «Мамай, мамая - камінна статуя в степу». Це дало підстави для тверджень, що здавна термін «мамай» вживався українцями у двох значеннях: як ім’я конкретної людини (роду-племені) і як кам’яна статуя в степу (кам’яна баба), які щедро розставлені в українських степах.
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=239000
http://forumua.org/viewtopic.php?p=2429359
Досліджуючи біографії класиків літератури, я звернув увагу, що, за рідкісним винятком, вони не мають повної вищої, а то й середньої освіти.
Зрозуміло, що колишньому кріпакові Тарасові Шевченку, селянському синові Сергію Єсеніну чи дрібному торговцеві Максиму Пєшкову (він же Горький) шлях в університети (через відсутність атестата) був закритий апріорі.
Але ж і в Олександра Пушкіна за плечима був лише ліцей! Йому що заважало піти в університет, єврейське походження?.. Адже він був хрещеним євреєм, що давало йому право (як і В. Ульянову/Бланку) на вступ до університету.
Зверніть, до речі, увагу на фотознімок могили
О. Пушкіна
Могила великого єврейського російськомовного поета О. Пушкіна.
- на пам’ятнику зображена зірка єврейського царя Давида в обрамленні лаврового вінка, а над нею - християнський хрест...
Святогорский монастырь. Памятник на могиле А.С.Пушкина. XIX в. Фото 1978 г. п.г.т. Пушкинские Горы.
http://old.opskove.ru/det/228_793.html
Під час міркувань про те, чи потрібно поетам-письменникам закінчувати університети, щоб стати класиками, не інакше, як за помахом видатного єврейського гумориста - бога Яхве (який загнав євреїв у палестинську пустелю, обізвавши її «землею обітованою»), мені потрапила до рук біографія великого російського письменника Лева Миколайовича Толстого (1828-1910).
Звичайнісінька біографія «російського» генія. Щоправда, з однією малопомітною деталлю: «По матері Л.М. Толстой був родичем О.С. Пушкіна»...
Оце так! Адже саме по материнській лінії (через Сару Ржевську) виходить, що О. Пушкін є євреєм! Але, оскільки Л. Толстой і О. Пушкін - родичі по материнській лінії, значить, по матері Л. Толстой теж є євреєм, тільки українським!
Зважаючи на все, ці «етнічно-російські» роди є вихідцями з іудейської Хазарії, розбитої в Х столітті великим українським князем Святославом. Інакше чого б це практично вся рідня Л. Толстого оселяється в Казані: тягне на історичну батьківщину? Насправді Л. Толстой
Великий єврейсько-український російськомовний письменник Лев Толстой (1828-1910).
після ранньої смерті батьків разом із сестрою і трьома братами переїжджають до своєї опікунки й родички П.І. Юшкової (слово «юшка», до речі, українською мовою означає «суп»).
Будинок опікунки дітей-сиріт П. Юшкової належав до числа «найприкольніших» у Казані, де всі члени родини високо цінували зовнішній блиск.
Л. Толстой пізніше згадував: «Добрая тётушка моя, чистейшее существо, всегда говорила, что она ничего не желала бы так для меня, как того, чтобы я имел связь с замужнею женщиною».
У Казані Л. Толстой живе кілька років, «чомусь» посилено вивчає, як тоді називали, «турецько-татарську» мову і вступає на східний факультет Казанського університету.
Але, на жаль, з «держбюджетом», як мовиться, не склалося, і Л. Толстой починає своє навчання як студент-контрактник. Однак, одержавши двійки з історії та німецької мови, він був залишений на другий рік.
Спробувавши почати нове студентське життя на юридичному факультеті, він і тут зазнав фіаско, вирішивши для себе, що навчання в університеті - нудне й малодостойное заняття: краще стати класиком. Благо, гроші в родини були, що давало змогу, не замислюючись про хліб насущний, писати свої величезні твори про війну і мир...
А наприкінці свого життя він замислився ще й про кар’єру пророка. З останнім, щоправда, не склалося. Але російським літературним класиком (зі світовою популярністю) він усе-таки став, не закінчивши навіть першого курсу університету...
І це підштовхує нас до думки, що не тільки в наші часи «школярство» вбивало талант. І лише більшовики додумалися готувати письменників
у Літінституті імені
М. Горького (він же Пєшков), котрий не мав навіть середньої освіти...
З офіційної біографії письменника ми знаємо, що в зрілі літа він вільно володів англійською, французькою та німецькою мовами; читав італійською, польською, чеською та сербською; знав грецьку, латинську, українську, татарську, церковнослов’янську; вивчав давньоєврейську, турецьку, голландську, болгарську та інші мови.
Відзначимо для себе доведений факт володіння Л. Толстим українською мовою. Хоча напевне невідомо, де він її міг вивчити: в сім’ї своєї «прикольної» тітоньки-опікунки П. Юшкової?
А, можливо, це сталося під час Кавказької війни, коли він проживав у домі українського козака і спілкувався з іншими українцями, що служили в царській армії?
Або ж він зміг вивчити українську мову під час Севастопольської кампанії у споконвіку українському Криму, коли була життєво необхідна військова комунікація з етнічними українськими «матросами-Кішками»?
Хоча це могло трапитися й під час щиросердечних шукань і спроб розібратися в староукраїнських коріннях Біблії та християнського вчення...
Утім, це взагалі не так уже й важливо. У принципі, нам досить того, що великий російський письменник Л. Толстой знав древню українську мову, що була йому потрібна в повсякденному його житті на здавна етнічно-українських землях Кавказу і Криму.
Особливо слід зазначити прагнення Л. Толстого вже у зрілому віці вивчити єврейську мову. Зокрема, про це він писав так: «Все это время (1882) я очень пристально занимался еврейским и выучил его почти, читаю уж и понимаю. Учит меня раввин здешний Минор, очень хороший и умный человек».
Зрозуміло, що нічого випадкового у цьому світі не було і немає.
Л. Толстой, знаючи про свою єврейську спорідненість із хрещеним абіссінсько-хазарським (?) євреєм О. Пушкіним, у свої 54 роки зовсім невипадково потрапляє під вплив головного московського єврея Зелика (Соломона) Минора, тодішнього рабина й керівника іудейської релігійної громади Москви.
Не думаю, що вони обмежувалися у своїх багатогодинних бесідах лише вивченням староєврейської мови. Цікаво довідатися, що З. Мінор (1826-1900) народився в древньому українському місті Ромни, що стоїть на річці Сулі (Sula з латини - вода) і є першим у світовій історії Сумським (Сумерським/Шумерським) Римом.
Зрозуміло, до речі, що З. Мінор не міг не знати мови домінуючого там українського населення! Тож цілком може бути, що український єврей
З. Мінор міг спілкуватися в Москві з українським євреєм Л. Толстим у тому числі й українською мовою.
Не викликає сумніву, що контакти Л. Толстого з іудеями (як «українськими сепаратистами». - В.Б.?) відстежувалися спецслужбами Російської імперії.
Останні тісно співробітничали з Московським (Золотоординським) патріархатом, який і відлучив великого російського письменника Л. Толстого від правлячої в імперії православної церкви, перервавши на корені його мрію створити свою іудействуючу релігію «толстовців» і стати її пророком.
Оцінити рівень ненависті й агресії з боку Московського патріархату стосовно Л. Толстого, який згадав на старості років своє єврейське коріння, можна хоча б за такою цитатою одного із церковних ієрархів того часу Іоанна Кронштадтського:
«Гди, не допусти Льву Толстому, еретику, превосшедшему всех еретиков, достигнуть до праздника Рождества Пресвятой Богородицы, которую он похулил ужасно и хулит. Возьми его с земли - этот труп зловонный, гордостью своею посмердивший всю землю. Аминь».
Крім того, варто звернути увагу ще на один показовий факт із біографії Л. Толстого, що в 1896 році «чомусь» брав активну участь у кампанії широкої громадської солідарності з Абіссінією, збиранні коштів і відправленні російського госпіталю на батьківщину одного з єврейських предків О. Пушкіна.
Насамкінець зазначимо, що О. Пушкін і Л. Толстой, які мали спільну єврейську рідню, - це видатні класики сучасної російської літератури й російської мови, яка насправді є спільним проектом-суржиком українців, євреїв, татар та інших народів, котрі входили до складу Російської імперії.
І об’єднувалася ця етнічно клаптева імперія ортодоксальним Золотоординським право-
слав’ям (що обманом і шантажем вирвало в неспроможного візантійського церковного лідера патріархат) і штучно створеною російською мовою.
Про останню відомий російський літературознавець М. Добролюбов висловився абсолютно однозначно: «Настоящие же малороссы, свободные от влияния русского языка, так же чужды языку книжной литературы, как и наши простолюдины»...
Наприкінці ще одна цитата від великого російсько-татарського письменника, київського «мурзи» А. Купріна
Київський «мурза» О. Купрін: «Л. Толстой был похож на старого еврея...».
«О том, как я видел Толстого на пароходе «Св. Николай».
«...Из коляски показалась старческая нога в высоком болотном сапоге, ища подножки, потом медленно, по-старчески, вышел он. На нем было коротковатое драповое пальто, высокие сапоги, подержанная шляпа котелком. И этот костюм, вместе с седыми иззелена волосами и длинной струящейся бородой, производил смешное и трогательное впечатление.
Он (Толстой. - В.Б.) был похож на старого еврея, из тех, которые так часто встречаются на юго-западе России. Меня ему представили...» (Куприн А.И. Собрание сочинений в пяти томах. Т. 5. - М.: Изд-во «Правда», 1982. - 463 с./с. 455).
Це до питання, ким був «за фейс-контролем» великий російський письменник і єврейсь-кий «пророк-недоучка» Л. Толстой, відлученим московським патріархатом від православної церкви за «тісну дружбу» із Зеликом Минорою, тодішнім рабином і керівником іудейської релігійної громади Москви.
Валерій БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», керівник робочої групи із соціальних комунікацій Суспільного гуманітарного сонета при Президенті України.
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=232737
http://forumua.org/viewtopic.php?p=2429359
Нині вже немає й сумнівів, що вся так звана «російська історія» - суцільний фальсифікат, поставлений на службу імперській ідеї «руського світу», відродженої сьогодні з небуття керівництвом сучасної Росії і золотоординського (московського) православного патріархату.
Починаючи з міфів про «великих руських» письменників, а насправді:
* українців (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, Ф. Сологуб, В. Маяковський, М. Волошин);
* казанських татар (Г. Державін, О. Радищев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, К. Бальмонт, О. Купрін);
* євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, В. Брюсов, О. Блок, О. Мальденштам, Б. Пастернак, О. Толстой, К. Паустовський, І. Бродський);
* поляків (А. Грибоєдов, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, Н. Кукольник);
* німців (Д. Фонвізін, А. Фет, М. Салтиков-Щедрін) і закінчуючи так званою «великоруською історією».
Візьмемо, хоча б «хрестоматійну» Куликовську битву, в якій московсько-казанські війська, що «захищаються», «чомусь» опинилися на «канонічній» території Золотої Орди, очолюваної великим українцем ханом Мамаєм.
Вас, до речі, не дивує, чому ім’я легендарного українського козака Мамая (мал. 1, 2), який здавна ходить по білому світу, бореться за правду і допомагає людям у біді, збігається з ім’ям видатного полководця Золотої Орди хана Мамая ?
Великий українець - хан Кият Мамай.
Як свідчать численні перекази українського народу, образ козака Мамая - це збірний образ козака й українця в одній особі за часів Козацької Української Держави. Його зображення українці здавна поміщали у своїх хатах поруч з іконами, з його ім’ям пов’язано поняття «мамаювати» - подорожувати, вести козацький спосіб життя, а «ходити на мамая» означало кочувати, йти, куди очі дивляться.
Як писав відомий філолог Борис Грінченко: «Мамай, мамая - камінна статуя в степу». Це дало підстави для тверджень, що здавна термін «мамай» вживався українцями у двох значеннях: як ім’я конкретної людини (роду-племені) і як кам’яна статуя в степу (кам’яна баба), які щедро розставлені в українських степах.
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=239000
http://forumua.org/viewtopic.php?p=2429359