"Від синього Дону до сивих Карпат..."
Мій дід, Микола, народився на Львівщині. Кілька років свого життя він прожив на Донбасі, працюючи в шахті. Можливо, приклад діда вплинув і на подальшу мого батька, Михайла, який пізніше теж пішов на шахту - правда, вже у Львівській області...
Так от, мій дід був великим патріотом. У часи Союзу (здається, тоді вже йшла перестройка) він тримав на стриху кілька жовто-блакитних прапорів. Нам, дітям, суворо наказували нікому про це не просторікувати (а ще ми вірили, що у вічно замкненій скрині дід тримає автомат). Після розвалу СРСР дідо звідкись дістав червоний прапор, передав його своєму синові, моєму татові, і сказав: «Пошиєш внукові шаровари».
Звісно, 22 грудня 1991 року дід Микола не пропустив нагоди взяти участь у «живому ланцюгові», який простягся зі Львова до Києва. А ще дуже добре пам’ятаю, як вони з бабою співали пісню: «Від синього Дону до сивих Карпат Одна нероздільна родина. Без панства, без рабства, насильства і зрад, - Вільна незалежна Вкраїна».
Тому сьогодні, коли доводиться чути від одного блатного поета про «нарост на тєлє Украіни» (тобто Галичину), про нікчемність Дня Злуки від одного оратора-тєкст-по-дєбільному-напісан чи й навіть від Патріарха, то я завжди згадую про ту пісню. «Від синього Дону до сивих Карпат…» Думаю, мій дідо, стоячи тоді в "живому ланцюзі", проживши життя і серед західняків, і серед східняків, знав, чому це робить, і чому воно потрібне Україні.
Здається, ця пісня у виконанні діда (Царство йому небесне!) та баби зберігається в батьків на касетці. Як матиму нагоду - оцифрую.
Так от, мій дід був великим патріотом. У часи Союзу (здається, тоді вже йшла перестройка) він тримав на стриху кілька жовто-блакитних прапорів. Нам, дітям, суворо наказували нікому про це не просторікувати (а ще ми вірили, що у вічно замкненій скрині дід тримає автомат). Після розвалу СРСР дідо звідкись дістав червоний прапор, передав його своєму синові, моєму татові, і сказав: «Пошиєш внукові шаровари».
Звісно, 22 грудня 1991 року дід Микола не пропустив нагоди взяти участь у «живому ланцюгові», який простягся зі Львова до Києва. А ще дуже добре пам’ятаю, як вони з бабою співали пісню: «Від синього Дону до сивих Карпат Одна нероздільна родина. Без панства, без рабства, насильства і зрад, - Вільна незалежна Вкраїна».
Тому сьогодні, коли доводиться чути від одного блатного поета про «нарост на тєлє Украіни» (тобто Галичину), про нікчемність Дня Злуки від одного оратора-тєкст-по-дєбільному-напісан чи й навіть від Патріарха, то я завжди згадую про ту пісню. «Від синього Дону до сивих Карпат…» Думаю, мій дідо, стоячи тоді в "живому ланцюзі", проживши життя і серед західняків, і серед східняків, знав, чому це робить, і чому воно потрібне Україні.
Здається, ця пісня у виконанні діда (Царство йому небесне!) та баби зберігається в батьків на касетці. Як матиму нагоду - оцифрую.