Про кота Кия і бабу його Рузю
Розповім-но вам історію про одного напересічного кота на ймення Кий. Тут такі пристрасті: любов і ненависть, прив"язаність і вбивство - на ціле кіно вистачить!:))
Кий народився у травні, кілька днів після того, як ми з дружиною зареєстрували шлюб у рагсі. Ми сприйняли це за подарунок від кішки Васьки, котра, схоже, вирішила привітати нас із «розпискою»;))
В Кия були одна сіра сестричка і рудий братик. Троє котів жили в нашій квартирі два місяці - на втіху господарям, і на шкоду господарям теж. Потім їм настав час прощатися і роз’їхатися по нових домівках. Києві випала важка доля пертися в далеке село Млиниська, що в Жидачівському районі Львівської області.
Кий - посередині. Тиждень після народження
За сотнями кілометрів його ждала баба Рузя - мати мого батька, від якої якраз втекла попередня кішка, Фея. Фейку заманила односельчанка, звабивши її смачними варениками та іншими ласощами. Тому баба шукала нового кота, «який лапав би миші». Із трійки братів-сестер ми вибрали саме Кия, бо він був найбільш шустрим і проворним (свого часу він першим самостійно виліз із ящика - див. відео нижче). «Такий кіт не пропустить жодну мишу», - думав я.
Ми купили Києві квиток і сіли з котом у поїзд.
Небога, який досі жодного разу не виходив із хати, був у шоці від корзини, в якій він опинився, від нестачі мами-сестри-брата, від гучного стукоту. Ми напоїли його заспокійливим, але це не допомагало: кіт нервував й істерично нявчав. Ви не уявляєте, як я зрадів, коли Кий нарешті заснув просто в мене на руках! Але «не довго музика грала»: за півгодини Кий знову почав лементувати. Ми пішли з ним у тамбур, і там Кий зрозумів, що на світі бувають місця ще гірші, тому попросився на руки. Ми знову заснули - і знову не надовго. Сусідка з нижньої полиці присоромила мене: «Імєйтє совєсть - спать хочєтса!» Я відповів, що совість у мене є - це в кота немає. Я запропонував сусідці взяти кота на перевиховання - вона відмовилась.
То була безсонна ніч, яка закінчилась тим, що я в розпачі залишив Кия в тамбурі, а на кошичку поклав записку: «Господар спить на 18 місці». Уранці мене розбудили пасажири, знову сказавши, що я безсовісний. Ніхто не подякував, що я врятував їм сон.
Кавалок дороги, який я провів у маршрутках, виявився легшим. Із котом на руках я став героєм довколишніх дітлахів і кількох дамочок.
Кий змалку готувався в дорогу
Нарешті я дістався в село. Побачивши кота, баба Рузя взяла його на руки. «Тьху-тьху-тьху, як же я тебе назву? Будеш у мене Києм, бо їхав із Києва». Я був вражений, наскільки швидко баба вигадала креативну назву котові.
На цьому, подумалось, мій кошмар закінчився… Це було так. Але справжній кошмар почався у моєї бабусі!
Кий відмовлявся виходити надвір. За півроку перебування в селі він таки призвичаївся до подвір’я, але спить все одно в хаті, на веранді. Кий не хоче їсти страви, «які їдять всі коти у нас на селі» - просить котячий корм, консерви, а картоплю їсть лише з домашньою сметаною. Кий відмовляється вжитися в роль звичайного сільського кота, вимагаючи від заклопотаної бабусі постійної уваги, пестощів і т.д. Завважте: коли коту щось не подобається - це ж не просто так. Він же нявчить! Баба почала скаржитись на недосипання.
Кий - справа. Його брат (ліворуч) поїхав на Кіровоградщину. Сестричка Барселона знайшла прихисток на Франківщині
Восени з села прийшли воістину тривожні новини. Кий з’їв чотирьох курчат (фуцк, а мав їсти миші!). Потім - чергова порція новини: Кий з’їв іще двох курчат…
На Різдво ми з дружиною зібралися їхати до баби. Чесно кажучи, мені було «сцикотно». Мені було незручно перед бабцею і я вигадав, як залагодити свою вину: «Бабо, весною ми вам привеземо десять молоденьких курочок».
Перше побачення з Києм було біля стодоли. З-під дверей виліз кудлатий і ще невеликий кіт, зате із отакенним круглим черевом (і хто сказав, що він нічого не їсть?!), весь у кізяках.
«Ех!..» - подумав я.
Але котяча історія закінчилась «хепі-ендом». За вечерею баба розповіла, що Кий… не їв курчат! «Кию, Кию, я тебе «обпльоткала», - сказала баба, мнучи котові вухо. І стала розповідати…
Головний підозрюваний
Отож, восени баба Рузя зауважила нестачу курчат. Кий був надто малим, щоб запідозрити його в «геноциді» курочок. Але одного разу баба помітила, як він гриз куряче крило… Мені важко уявити, скільки стусанів зазнала котяча дупа, але в той час мені довелося кілька разів розмовляти з бабою, і запевняю вас, що добрих слів про кота вона не казала…
Кий ходив обвинуваченим зо два місяці. А потім баба помітила, що один із малих півнів не дає собі ради із тим, щоб залізти на «банти» (місце, де сплять кури). Глядь - а в півня нема крила! І тоді баба пригадала собі передісторію, як до неї прийшла сусідка й сказала: «Рузю, в тебе курє сі завішало до сітки»; баба пішла до плоту, й побачила курча, яке висіло між вічками загорожі; вона замастила крило зеленкою й пустила раненого півника на подвір’я; з часом це крило, очевидно, й відгноїлося й невдовзі викликало інтерес у Кия...
Після того, як баба відновила цілу історію - Кий отримав алібі. А остаточно підозри розвіялись, коли в селі попався на гарячому інший кіт.
Почувши розв’язку цієї історії, я зітхнув й відчув, як совість відпускає зі своїх пазурів мою пригнічену свідомість. Після цього Кий знову для баби став милим котом. Його вади вже не виглядають аж великими недоліками. Ну подумаєш, любить домашнє вогнище, вишукану їжу - таке можна пробачити… «Це кіт для міста», - каже моя баба.
Коли баба тримає кота на колінах і мне йому хутро, той притискає вуха до шиї - так, наче трохи й боїться. Ага, свого часу баба йому добре всипала… А втім, бабу він любить найбільше.
Це не Кий. Але так би він виглядав зараз, якби його помили:))
До речі, недавно Фейка повернулася до баби. Приходить їсти. Ця кішка виглядає дуже граціозно: уся така манірна, з гладкою шерстю. Баба каже, що Фея дуже любить вареники. А я питаю: «Ну чому Кий - це «кіт для міста»? Подивіться, "селючка" Фея виглядає більш охайно, ще й вимагає вареників…». Кий поки що не привчився до гігієни й ходить у кізяках.
Любить людей. Бігає за ногами. Байдужий не лише до курей, а й до горобців. А баба каже: «Головне, щоб миші ловив».
Кий народився у травні, кілька днів після того, як ми з дружиною зареєстрували шлюб у рагсі. Ми сприйняли це за подарунок від кішки Васьки, котра, схоже, вирішила привітати нас із «розпискою»;))
В Кия були одна сіра сестричка і рудий братик. Троє котів жили в нашій квартирі два місяці - на втіху господарям, і на шкоду господарям теж. Потім їм настав час прощатися і роз’їхатися по нових домівках. Києві випала важка доля пертися в далеке село Млиниська, що в Жидачівському районі Львівської області.
Кий - посередині. Тиждень після народження
За сотнями кілометрів його ждала баба Рузя - мати мого батька, від якої якраз втекла попередня кішка, Фея. Фейку заманила односельчанка, звабивши її смачними варениками та іншими ласощами. Тому баба шукала нового кота, «який лапав би миші». Із трійки братів-сестер ми вибрали саме Кия, бо він був найбільш шустрим і проворним (свого часу він першим самостійно виліз із ящика - див. відео нижче). «Такий кіт не пропустить жодну мишу», - думав я.
Click to viewМи купили Києві квиток і сіли з котом у поїзд.
Небога, який досі жодного разу не виходив із хати, був у шоці від корзини, в якій він опинився, від нестачі мами-сестри-брата, від гучного стукоту. Ми напоїли його заспокійливим, але це не допомагало: кіт нервував й істерично нявчав. Ви не уявляєте, як я зрадів, коли Кий нарешті заснув просто в мене на руках! Але «не довго музика грала»: за півгодини Кий знову почав лементувати. Ми пішли з ним у тамбур, і там Кий зрозумів, що на світі бувають місця ще гірші, тому попросився на руки. Ми знову заснули - і знову не надовго. Сусідка з нижньої полиці присоромила мене: «Імєйтє совєсть - спать хочєтса!» Я відповів, що совість у мене є - це в кота немає. Я запропонував сусідці взяти кота на перевиховання - вона відмовилась.
То була безсонна ніч, яка закінчилась тим, що я в розпачі залишив Кия в тамбурі, а на кошичку поклав записку: «Господар спить на 18 місці». Уранці мене розбудили пасажири, знову сказавши, що я безсовісний. Ніхто не подякував, що я врятував їм сон.
Кавалок дороги, який я провів у маршрутках, виявився легшим. Із котом на руках я став героєм довколишніх дітлахів і кількох дамочок.
Кий змалку готувався в дорогу
Нарешті я дістався в село. Побачивши кота, баба Рузя взяла його на руки. «Тьху-тьху-тьху, як же я тебе назву? Будеш у мене Києм, бо їхав із Києва». Я був вражений, наскільки швидко баба вигадала креативну назву котові.
На цьому, подумалось, мій кошмар закінчився… Це було так. Але справжній кошмар почався у моєї бабусі!
Кий відмовлявся виходити надвір. За півроку перебування в селі він таки призвичаївся до подвір’я, але спить все одно в хаті, на веранді. Кий не хоче їсти страви, «які їдять всі коти у нас на селі» - просить котячий корм, консерви, а картоплю їсть лише з домашньою сметаною. Кий відмовляється вжитися в роль звичайного сільського кота, вимагаючи від заклопотаної бабусі постійної уваги, пестощів і т.д. Завважте: коли коту щось не подобається - це ж не просто так. Він же нявчить! Баба почала скаржитись на недосипання.
Кий - справа. Його брат (ліворуч) поїхав на Кіровоградщину. Сестричка Барселона знайшла прихисток на Франківщині
Восени з села прийшли воістину тривожні новини. Кий з’їв чотирьох курчат (фуцк, а мав їсти миші!). Потім - чергова порція новини: Кий з’їв іще двох курчат…
На Різдво ми з дружиною зібралися їхати до баби. Чесно кажучи, мені було «сцикотно». Мені було незручно перед бабцею і я вигадав, як залагодити свою вину: «Бабо, весною ми вам привеземо десять молоденьких курочок».
Перше побачення з Києм було біля стодоли. З-під дверей виліз кудлатий і ще невеликий кіт, зате із отакенним круглим черевом (і хто сказав, що він нічого не їсть?!), весь у кізяках.
«Ех!..» - подумав я.
Але котяча історія закінчилась «хепі-ендом». За вечерею баба розповіла, що Кий… не їв курчат! «Кию, Кию, я тебе «обпльоткала», - сказала баба, мнучи котові вухо. І стала розповідати…
Головний підозрюваний
Отож, восени баба Рузя зауважила нестачу курчат. Кий був надто малим, щоб запідозрити його в «геноциді» курочок. Але одного разу баба помітила, як він гриз куряче крило… Мені важко уявити, скільки стусанів зазнала котяча дупа, але в той час мені довелося кілька разів розмовляти з бабою, і запевняю вас, що добрих слів про кота вона не казала…
Кий ходив обвинуваченим зо два місяці. А потім баба помітила, що один із малих півнів не дає собі ради із тим, щоб залізти на «банти» (місце, де сплять кури). Глядь - а в півня нема крила! І тоді баба пригадала собі передісторію, як до неї прийшла сусідка й сказала: «Рузю, в тебе курє сі завішало до сітки»; баба пішла до плоту, й побачила курча, яке висіло між вічками загорожі; вона замастила крило зеленкою й пустила раненого півника на подвір’я; з часом це крило, очевидно, й відгноїлося й невдовзі викликало інтерес у Кия...
Після того, як баба відновила цілу історію - Кий отримав алібі. А остаточно підозри розвіялись, коли в селі попався на гарячому інший кіт.
Почувши розв’язку цієї історії, я зітхнув й відчув, як совість відпускає зі своїх пазурів мою пригнічену свідомість. Після цього Кий знову для баби став милим котом. Його вади вже не виглядають аж великими недоліками. Ну подумаєш, любить домашнє вогнище, вишукану їжу - таке можна пробачити… «Це кіт для міста», - каже моя баба.
Коли баба тримає кота на колінах і мне йому хутро, той притискає вуха до шиї - так, наче трохи й боїться. Ага, свого часу баба йому добре всипала… А втім, бабу він любить найбільше.
Це не Кий. Але так би він виглядав зараз, якби його помили:))
До речі, недавно Фейка повернулася до баби. Приходить їсти. Ця кішка виглядає дуже граціозно: уся така манірна, з гладкою шерстю. Баба каже, що Фея дуже любить вареники. А я питаю: «Ну чому Кий - це «кіт для міста»? Подивіться, "селючка" Фея виглядає більш охайно, ще й вимагає вареників…». Кий поки що не привчився до гігієни й ходить у кізяках.
Любить людей. Бігає за ногами. Байдужий не лише до курей, а й до горобців. А баба каже: «Головне, щоб миші ловив».