Кому підуть прибутки від української землі?
Нещодавно трапилося зустрітися з одним із керівників колишнього колективного с/г підприємства села Штепівка, що на на Лебединщині. Ми земляки. Його батьківщина - невеличкий хутір Марусенки, від якого нині лишилась тільки назва та кілька понівечених мародерами домівок односельців. Разом у різні роки ми навчалися в Штепівській середній школі, потім, після закінчення вишів, працювали в Штепівці. Там пройшла юність і молоді роки. Як боляче на душі від нинішнього стану села. Колишній районний центр Штепівка мав на 1957 рік 22 виробничих підрозділи, де працювало кілька тисяч чоловік. Не тільки місцевих, а й з навколишніх сіл та хуторів…
Про велику політику не говорили. Розмовляли про життя, що було в наші молоді роки і стало нині. Раніше було відчуття впевненості в майбутньому, сьогодні - невизначеність. З часом міняються покоління, молодь приходить на зміну. Сьогодні від втрачених людей пустка. Заміни їм немає. Очевидний натиск (людей не треба) новітньої техніки, сучасні технології землеробства знищують устрій життя на селі, яке з давніх-давен було основою України. Тому, що вона завжди була аграрною країною.
Кому служитимуть достатки від нашої землі в найближчому майбутньому? Село стало тягарем у соціальному плані для нових, фактичних власників землі. Чи можна було зберегти колективні господарства - громадське тваринництво, яке давало селянам роботу протягом усього року? Очевидно, що можна. Як доказ - поряд із розваленими господарствами в селах Межиричі та Штепівці збереглося колективне господарство імені Шевченка в селі Голубівка. Де, попри сучасні загальні проблеми, збереглося п’ять тваринницьких ферм, свиноферма, птахоферма, дві тракторні бригади, автогараж, що поповнюються новою технікою.
Як соціальний наслідок, працюючі тут селяни живуть у достатку, не їздять по заробітках. У кожному дворі легкові автомобілі, трактори. Місцева школа та дитсадок наповнені дітьми. Сумський ринок щоденно споживає голубівську картоплю, яйця, капусту, моркву, інші продукти. Цього року зібрано рекордний за всі роки існування колективного господарства урожай зернових. Земля, хоч і розпайована, але орендує її власне колективне господарство.
Сьогодні надто часто говориться про недоліки радянської влади. На мою думку, головним її недоліком була невихована в людей необхідність захищати свої соціальні гарантії. Ніхто й подумати не міг, що їх можна втратити. Вважали, що так буде завжди.
Пригадую 2009-2010 роки. В області йде масове знищення індивідуального тваринництва. Було вирізано й забрано за безцінь тисячі високопродуктивних тварин з причини ймовірного захворювання на лейкоз, який на державному рівні не був карантинним. Як тодішній депутат облради я кілька разів порушував це питання на сесіях, разом з однопартійцями приймали звернення до президента та уряду з проханням розібратись, що ж діється, і захистити селянина хоча б матеріальною компенсацією втрат корів-годувальниць. Організовували пікетування в Сумах виконавчої влади. Приїздили одиниці, але тисячі селян - мовчки терпіли. Таке було й під час акцій проти низьких закупівельних цін на молоко при пікетуванні молокопереробних заводів. Влада нічого не робила для вирішення цих проблем, а люди мовчали.
Працюючи депутатом облради 3 та 5-го скликань, неодноразово піднімав проблему правового захисту селян, збереження добротного спорожнілого житлового фонду на селах, особисто перед усіма тодішніми головами Сумської ОДА: Щербанем, Гаркавою, Лавриком, Качуром. Усі погоджувалися, що проблема є, мовчки кивали головами…
Нещодавно радіо повідомило, що за роки незалежності Україна втратила понад 400 сіл. Це дуже занижені дані. В 2010 році я робив офіційний запит. Близько 80 сіл були списані вже тоді лише на Сумщині. Впевнений, що сьогодні їх у декілька разів більше.
На останніх виборах у парламент наша партія йшла з позицією негайного запровадження в Україні заходів зі збереження села. Питання це треба вирішувати з урахуванням розвитку суспільства, техніки, новітніх технологій. Село повинно мати сучасне житло, транспортне сполучення, зв’язок. На жаль, селяни обрали інших політиків, для яких усе це байдуже. Чи не пора вже подумати, що обіцяють і що роблять народні обранці?
Петро ФЕДІРКО,
секретар Сумського обкому СПУ
http://www.spu.in.ua
Про велику політику не говорили. Розмовляли про життя, що було в наші молоді роки і стало нині. Раніше було відчуття впевненості в майбутньому, сьогодні - невизначеність. З часом міняються покоління, молодь приходить на зміну. Сьогодні від втрачених людей пустка. Заміни їм немає. Очевидний натиск (людей не треба) новітньої техніки, сучасні технології землеробства знищують устрій життя на селі, яке з давніх-давен було основою України. Тому, що вона завжди була аграрною країною.
Кому служитимуть достатки від нашої землі в найближчому майбутньому? Село стало тягарем у соціальному плані для нових, фактичних власників землі. Чи можна було зберегти колективні господарства - громадське тваринництво, яке давало селянам роботу протягом усього року? Очевидно, що можна. Як доказ - поряд із розваленими господарствами в селах Межиричі та Штепівці збереглося колективне господарство імені Шевченка в селі Голубівка. Де, попри сучасні загальні проблеми, збереглося п’ять тваринницьких ферм, свиноферма, птахоферма, дві тракторні бригади, автогараж, що поповнюються новою технікою.
Як соціальний наслідок, працюючі тут селяни живуть у достатку, не їздять по заробітках. У кожному дворі легкові автомобілі, трактори. Місцева школа та дитсадок наповнені дітьми. Сумський ринок щоденно споживає голубівську картоплю, яйця, капусту, моркву, інші продукти. Цього року зібрано рекордний за всі роки існування колективного господарства урожай зернових. Земля, хоч і розпайована, але орендує її власне колективне господарство.
Сьогодні надто часто говориться про недоліки радянської влади. На мою думку, головним її недоліком була невихована в людей необхідність захищати свої соціальні гарантії. Ніхто й подумати не міг, що їх можна втратити. Вважали, що так буде завжди.
Пригадую 2009-2010 роки. В області йде масове знищення індивідуального тваринництва. Було вирізано й забрано за безцінь тисячі високопродуктивних тварин з причини ймовірного захворювання на лейкоз, який на державному рівні не був карантинним. Як тодішній депутат облради я кілька разів порушував це питання на сесіях, разом з однопартійцями приймали звернення до президента та уряду з проханням розібратись, що ж діється, і захистити селянина хоча б матеріальною компенсацією втрат корів-годувальниць. Організовували пікетування в Сумах виконавчої влади. Приїздили одиниці, але тисячі селян - мовчки терпіли. Таке було й під час акцій проти низьких закупівельних цін на молоко при пікетуванні молокопереробних заводів. Влада нічого не робила для вирішення цих проблем, а люди мовчали.
Працюючи депутатом облради 3 та 5-го скликань, неодноразово піднімав проблему правового захисту селян, збереження добротного спорожнілого житлового фонду на селах, особисто перед усіма тодішніми головами Сумської ОДА: Щербанем, Гаркавою, Лавриком, Качуром. Усі погоджувалися, що проблема є, мовчки кивали головами…
Нещодавно радіо повідомило, що за роки незалежності Україна втратила понад 400 сіл. Це дуже занижені дані. В 2010 році я робив офіційний запит. Близько 80 сіл були списані вже тоді лише на Сумщині. Впевнений, що сьогодні їх у декілька разів більше.
На останніх виборах у парламент наша партія йшла з позицією негайного запровадження в Україні заходів зі збереження села. Питання це треба вирішувати з урахуванням розвитку суспільства, техніки, новітніх технологій. Село повинно мати сучасне житло, транспортне сполучення, зв’язок. На жаль, селяни обрали інших політиків, для яких усе це байдуже. Чи не пора вже подумати, що обіцяють і що роблять народні обранці?
Петро ФЕДІРКО,
секретар Сумського обкому СПУ
http://www.spu.in.ua