Колективні фотографії з Китаю 2
З назвами в мене завжди було складно...
Менше з тим. Довго обробляв,довго обирав. Вже робота почалась,а ще обробляти і обробляти,обирати і обирати. Нічого,довше зі мною пам'ять про все це залишиться і з вами ділитись зможу
Отже. Тут буде купа знімків з одної репетиції в тому самому місті Далянь. Концерт я теж знімав,але то вже іншим разом.Почнемо?
Юра та Іван,контрабасисти (кеп...)
Завжди трохи завидував таким професіям,як флейта,контрабас,фортепіано (та інакші клавіші),арфа...інструмент або важить 300 грам,або ти взагалі свій маєш лише в себе ж вдома. На кожному новому місці - нові інструменти. Єдиний мінус - інструменти можуть бути...ем...ну...різні можуть бути інструменти. Ось на одному з концертів ми грали (акомпанували) арію Русалки з одноіменної опери Дворжака,де важлива роль віддається арфі. Арфа в місцевому залі,місті?(?!!!) була в такому стані,що арфістка лишень розвела руками і сказала "Ліпше вам цього не чути". Тому включіть цю арію в себе на комп'ютері,послухайте. Послухали? А тепер спробуйте уявити цю ж чудову музику без арфи. Ну от якось так.
А спектр цікавості контрабасів,які попадались хлопцям під час поїздки просто вражає. Був контрабас абсолютно унікального кольору! Шкода,що я не здогадався його сфотографувати. Колір - щось середнє між рожевим та малиновим. Ще одного разу в середині контрабасу можна було щось роздивитись. Чи то просто сміття різне,чи то дохлу мишу (або просто хлопці так жартували). В любому випадку в контрабасі щось було і це було весело усім,окрім того,кому повезло грати на цьому інструменті. Потріскані,заледве живі,різних кольорів,з різним наповненням. Такі були контрабаси. А такі от контрабасисти.
Між іншим холодно там було жахливо. Приходилось грати в куртках,шаликах і т.д. Системи отоплення в Китаї - то взагалі окрема розмова. Біда,якщо одним словом.
Так що до отруєнь додавались і простуди
А ось ще раз Аліса,тепер позитивніше. Правда ж позитивніше?
Володя,концертмейстер гобоїв. Я майже ні з ким з оркестру не знайомий близько чи хоча би приблизно близько,але по-трохи за ці два роки дізнаюсь та запам'ятовую про кожного. Ось,наприклад, якщо вам захочеться придбати справді класний віскі,що б ним смакувати довго-довго і пам'ятати цей смак як еталонний - вам до Володі. Година з восьми при перельоті до Києва промайнула як десять хвилин. Я задав лише одне питання - який віскі з каталогу магазину duty free,що ми роздивлялись, ліпший і отримав досить глибоку відповідь. Наступного разу спитаю про історію та технології створення. Правда ж цікаво,коли людина не просто знає і розбирається,але й любить та цінує те,про що розмовляє
Ну а на знімку він з Інною - другим гобоєм.
Саша,віолончелістка. Грає,подорожує,ходить на різні концерти та фотографується зі знаменитостями. Коротше ми не знайомі =)
А ось це Лєна Цуркан розвернулась до Лізи. Лєна сиділа з Анею - своєю сестрою,яка заміжня на нашому тубісті Антоні. Взагалі якщо задуматись і порахувати - в нас досить сімейний оркестр виходить. Окрім сестер Цуркан є сестри Рубанови (Аліса та Юля) про яких я вже розповідав і навіть трішки показував, є сімейні пари,пари в минулому і хто зна - в майбутньому,я от син своєї мами (КЕЕП!!) яка теж працює в цьому оркестрі і з недавнього часу не я один там такий. Прикольно виходить,просто якщо подивитись зі сторони
Саме смішне,що десь перший рік я був абсолютно впевнений,що Ліза - третя сестра в сім'ї Цуркан. Нехай вона мене пробачить,якщо це якось може її образити.
Ось ще трішки Лєни,концертмейстера оркестру Вадима,та,нарешті,Юля. Така от світленька та усміхнена Юля,знайомтесь,не соромтесь
Після різно-проведених ночей інколи репетиції були тяжкими не лише в силу одноманітності вже начебто вивченої програми,а й ще тому,що не висипались. І погуляти по місту і погуляти по готелю і потриндіти між собою (коли ж як не під час поїздки?) і взагалі китайський час - не український час анітрішечки...тож напевно Ліза послала мені сигнал про допомогу...ну або я забодав її своїм клацанням навколо =)
І ще там видно Соню,переповнену радощами від такої цікавої роботи
Ще одна цікава риса Лізи - характер. Якщо характер можна назвати цікавою рисою. Аура із розряду "не підходь,якщо я не хочу". Так мені здається як мінімум. Сильна людина,підтримає,голосно пожартує і ще голосніше посміється. А ще Ліза професійно обурюється всіма недоліками,прорахунками та "халтурними" моментами організації поїздки. Не завжди,звичайно це допомагає,бо для досягнення ефекту таких Ліз мало би бути штук 15 хоча би...хоча ні,5 достатньо. Ну менше з тим,в любому випадку,завжди можна знати - якщо Ліза обурюється,значить дійсно щось не так. Ну або Ліза хоче по-обурюватись =)
Міша,або як його ласкаво називають - Мішьа (національна специфіка,гадаю). Інспектор,бібліотекар,диригент,в минулому - артист балету (на скільки я знаю,не хухри-мухри а національного грузинського) чоловік і просто цікава людина. Тяжка в нього взагалі посада,особливо в поїздці. І тому скажи "я не знаю" і тому відповідь "скоро будет" і туди скажи "подождите" і там відповідь "я спрошу". Якщо кожен хоч на хвильку уявить собі себе на його місці (це вже я серйозно кажу), то попри всі можливі нюанси, гадаю що він віддав би багато,що б бути простим оркестрантом а на його місце когось поставити,чи підкинути...
А ще Міша знає хороші анекдоти та традиційно хороші (національна специфіка?) тости.
Гроза всіх віолончелей - їхній концертмейстр Віталій Володимирович (по-батькові випитував в мами ось щойно)
Інакше як називаючи ім'я та по-батькові до нього звертатись не хочеться. Страшно якось. Тому і ніколи не звертаюсь,бо:
-Не треба в принципі
-Не знав по-батькові
Бачите це лице? Якщо б просто на вулиці - самий справжній концертмейстер оркестру! Серйозно! (без образ Вадиму) Суровий,бородатий,музичний і з відповідним почуттям гумору - білим і пухнастим. Хороший дядька,коротше кажучи
Поруч з ним на минулому знімку сиділа Аня Кузіна. Кузя для близьких,Аня для тих,хто подалі. Під дією алкоголю ці поняття плутаються.Ну та це так зі всіма,напевне. Фотогенічна і непопадюща в мій об'єктив,бо якось незручно сидить,та ще й поруч з таким харизматичним дядьою =)
А ось дивіться - унікальний момент. Діма,літаврист,концертмейстер ударників НЕ ЖАРТУЄ і НЕ ПІДКОЛЮЄ Льошу Бойко (другий кларнет)
Подивіться на це замріяне,романтичне обличчя...напевно все ж згадує якийсь анекдот,що б розсмішити Льошу під час його гри
От класно коли людина баланс знаходить. Не шут,але в компанії з ним та контрабасистами посмішка буде щезати з вашого обличчя хіба що під час їжі чи пиття
Андрій (піколо флейта) щось робить,Ігор (друга флейта) грає,Діма (вже знайомі) грає,Володя посміхається. Все ж приємно,коли дорослі люди посміхаються. І чим щиріше - тим ліпше. І чим старше людина і ширше її щира посмішка - тим приємніше на це все блаженство дивитись.
Льоша. Ми з ним жили разом,він страждав від моїх розмов та розпитувань (без питань не буде відповідей,а без розмов не з'явиться запитань,думаю я собі), страждав від мого тяжкого оптимізму,що граничив з ідіотизмом та завіз нас десь за межу міста на моторизованій рікші і там і залишив,страждав від того,що я не п'ю горілку а йому одному цілої привезеної бутилки багато і страждав від того,що я першого січня дві години поспіль ледь не ногами його з ліжка виганяв з криками "Під на море хоч подивись!!!". А взагалі,якщо серйозно,то це ж перша людина в цьому оркестрі,з якою я жив разом всю поїздку і це було цікаво. Хороший досвід,давайте наступного =)
Коментарі потрібні?
Та і тут якось розповісти нічого,самі придумуйте =)
Зазвичай коли я сиджу в оркестрі і не граю,то значить,що або в мене дуже багато пауз і я знаю коли мені вступати,або я знудився сидіти і слухати в залі і мені закортіло подивитись в свою улюблену партію - ось таку от
Оскільки я тоді сидів і дивився в свою партію з інакшим своїм інструментом,то я міг ще трохи покрутитись на стільці і показати вам що можна побачити з мого місця,окрім диригента,потилиць першої дерев'янної батареї та струнних
Тромбони. Дивлячись на відстань,на якій сидять до них найближчі люди розумієш,що анекдот про кларнетиста (фаготиста,трубача,гобоїста і т.д.) який мав щоразу нахилятись в одному творі і ніяк не міг зрозуміти навіщо - дуже близько до правди
Уявляється,що якщо досить близько подружитись з тромбоністом,коли сидиш прямо перед ним,то в моменти повної бездіяльності вас обидвох можна собі заробити кльовий чух-чух по спині =)
Це було зліва. А з права от валторни. Макса ,концертмейстера, не зловив якось в об'єктив (а шкода), зате ось Олег попадався частіше.
Це якщо подивитись трохи знизу =)
Ось ще разок Діма. Ну немає в мене на фотоапараті цьому "тихого" режиму,що поробиш,приходиться відволікати людей
Власне на сьогодні все,бо змучився вже.
Будуть ще,будуть з концертів і з маленької прогулянки на зустріч світанку першого січня.
До зустрічей!
Менше з тим. Довго обробляв,довго обирав. Вже робота почалась,а ще обробляти і обробляти,обирати і обирати. Нічого,довше зі мною пам'ять про все це залишиться і з вами ділитись зможу
Отже. Тут буде купа знімків з одної репетиції в тому самому місті Далянь. Концерт я теж знімав,але то вже іншим разом.Почнемо?
Юра та Іван,контрабасисти (кеп...)
Завжди трохи завидував таким професіям,як флейта,контрабас,фортепіано (та інакші клавіші),арфа...інструмент або важить 300 грам,або ти взагалі свій маєш лише в себе ж вдома. На кожному новому місці - нові інструменти. Єдиний мінус - інструменти можуть бути...ем...ну...різні можуть бути інструменти. Ось на одному з концертів ми грали (акомпанували) арію Русалки з одноіменної опери Дворжака,де важлива роль віддається арфі. Арфа в місцевому залі,місті?(?!!!) була в такому стані,що арфістка лишень розвела руками і сказала "Ліпше вам цього не чути". Тому включіть цю арію в себе на комп'ютері,послухайте. Послухали? А тепер спробуйте уявити цю ж чудову музику без арфи. Ну от якось так.
А спектр цікавості контрабасів,які попадались хлопцям під час поїздки просто вражає. Був контрабас абсолютно унікального кольору! Шкода,що я не здогадався його сфотографувати. Колір - щось середнє між рожевим та малиновим. Ще одного разу в середині контрабасу можна було щось роздивитись. Чи то просто сміття різне,чи то дохлу мишу (або просто хлопці так жартували). В любому випадку в контрабасі щось було і це було весело усім,окрім того,кому повезло грати на цьому інструменті. Потріскані,заледве живі,різних кольорів,з різним наповненням. Такі були контрабаси. А такі от контрабасисти.
Між іншим холодно там було жахливо. Приходилось грати в куртках,шаликах і т.д. Системи отоплення в Китаї - то взагалі окрема розмова. Біда,якщо одним словом.
Так що до отруєнь додавались і простуди
А ось ще раз Аліса,тепер позитивніше. Правда ж позитивніше?
Володя,концертмейстер гобоїв. Я майже ні з ким з оркестру не знайомий близько чи хоча би приблизно близько,але по-трохи за ці два роки дізнаюсь та запам'ятовую про кожного. Ось,наприклад, якщо вам захочеться придбати справді класний віскі,що б ним смакувати довго-довго і пам'ятати цей смак як еталонний - вам до Володі. Година з восьми при перельоті до Києва промайнула як десять хвилин. Я задав лише одне питання - який віскі з каталогу магазину duty free,що ми роздивлялись, ліпший і отримав досить глибоку відповідь. Наступного разу спитаю про історію та технології створення. Правда ж цікаво,коли людина не просто знає і розбирається,але й любить та цінує те,про що розмовляє
Ну а на знімку він з Інною - другим гобоєм.
Саша,віолончелістка. Грає,подорожує,ходить на різні концерти та фотографується зі знаменитостями. Коротше ми не знайомі =)
А ось це Лєна Цуркан розвернулась до Лізи. Лєна сиділа з Анею - своєю сестрою,яка заміжня на нашому тубісті Антоні. Взагалі якщо задуматись і порахувати - в нас досить сімейний оркестр виходить. Окрім сестер Цуркан є сестри Рубанови (Аліса та Юля) про яких я вже розповідав і навіть трішки показував, є сімейні пари,пари в минулому і хто зна - в майбутньому,я от син своєї мами (КЕЕП!!) яка теж працює в цьому оркестрі і з недавнього часу не я один там такий. Прикольно виходить,просто якщо подивитись зі сторони
Саме смішне,що десь перший рік я був абсолютно впевнений,що Ліза - третя сестра в сім'ї Цуркан. Нехай вона мене пробачить,якщо це якось може її образити.
Ось ще трішки Лєни,концертмейстера оркестру Вадима,та,нарешті,Юля. Така от світленька та усміхнена Юля,знайомтесь,не соромтесь
Після різно-проведених ночей інколи репетиції були тяжкими не лише в силу одноманітності вже начебто вивченої програми,а й ще тому,що не висипались. І погуляти по місту і погуляти по готелю і потриндіти між собою (коли ж як не під час поїздки?) і взагалі китайський час - не український час анітрішечки...тож напевно Ліза послала мені сигнал про допомогу...ну або я забодав її своїм клацанням навколо =)
І ще там видно Соню,переповнену радощами від такої цікавої роботи
Ще одна цікава риса Лізи - характер. Якщо характер можна назвати цікавою рисою. Аура із розряду "не підходь,якщо я не хочу". Так мені здається як мінімум. Сильна людина,підтримає,голосно пожартує і ще голосніше посміється. А ще Ліза професійно обурюється всіма недоліками,прорахунками та "халтурними" моментами організації поїздки. Не завжди,звичайно це допомагає,бо для досягнення ефекту таких Ліз мало би бути штук 15 хоча би...хоча ні,5 достатньо. Ну менше з тим,в любому випадку,завжди можна знати - якщо Ліза обурюється,значить дійсно щось не так. Ну або Ліза хоче по-обурюватись =)
Міша,або як його ласкаво називають - Мішьа (національна специфіка,гадаю). Інспектор,бібліотекар,диригент,в минулому - артист балету (на скільки я знаю,не хухри-мухри а національного грузинського) чоловік і просто цікава людина. Тяжка в нього взагалі посада,особливо в поїздці. І тому скажи "я не знаю" і тому відповідь "скоро будет" і туди скажи "подождите" і там відповідь "я спрошу". Якщо кожен хоч на хвильку уявить собі себе на його місці (це вже я серйозно кажу), то попри всі можливі нюанси, гадаю що він віддав би багато,що б бути простим оркестрантом а на його місце когось поставити,чи підкинути...
А ще Міша знає хороші анекдоти та традиційно хороші (національна специфіка?) тости.
Гроза всіх віолончелей - їхній концертмейстр Віталій Володимирович (по-батькові випитував в мами ось щойно)
Інакше як називаючи ім'я та по-батькові до нього звертатись не хочеться. Страшно якось. Тому і ніколи не звертаюсь,бо:
-Не треба в принципі
-Не знав по-батькові
Бачите це лице? Якщо б просто на вулиці - самий справжній концертмейстер оркестру! Серйозно! (без образ Вадиму) Суровий,бородатий,музичний і з відповідним почуттям гумору - білим і пухнастим. Хороший дядька,коротше кажучи
Поруч з ним на минулому знімку сиділа Аня Кузіна. Кузя для близьких,Аня для тих,хто подалі. Під дією алкоголю ці поняття плутаються.Ну та це так зі всіма,напевне. Фотогенічна і непопадюща в мій об'єктив,бо якось незручно сидить,та ще й поруч з таким харизматичним дядьою =)
А ось дивіться - унікальний момент. Діма,літаврист,концертмейстер ударників НЕ ЖАРТУЄ і НЕ ПІДКОЛЮЄ Льошу Бойко (другий кларнет)
Подивіться на це замріяне,романтичне обличчя...напевно все ж згадує якийсь анекдот,що б розсмішити Льошу під час його гри
От класно коли людина баланс знаходить. Не шут,але в компанії з ним та контрабасистами посмішка буде щезати з вашого обличчя хіба що під час їжі чи пиття
Андрій (піколо флейта) щось робить,Ігор (друга флейта) грає,Діма (вже знайомі) грає,Володя посміхається. Все ж приємно,коли дорослі люди посміхаються. І чим щиріше - тим ліпше. І чим старше людина і ширше її щира посмішка - тим приємніше на це все блаженство дивитись.
Льоша. Ми з ним жили разом,він страждав від моїх розмов та розпитувань (без питань не буде відповідей,а без розмов не з'явиться запитань,думаю я собі), страждав від мого тяжкого оптимізму,що граничив з ідіотизмом та завіз нас десь за межу міста на моторизованій рікші і там і залишив,страждав від того,що я не п'ю горілку а йому одному цілої привезеної бутилки багато і страждав від того,що я першого січня дві години поспіль ледь не ногами його з ліжка виганяв з криками "Під на море хоч подивись!!!". А взагалі,якщо серйозно,то це ж перша людина в цьому оркестрі,з якою я жив разом всю поїздку і це було цікаво. Хороший досвід,давайте наступного =)
Коментарі потрібні?
Та і тут якось розповісти нічого,самі придумуйте =)
Зазвичай коли я сиджу в оркестрі і не граю,то значить,що або в мене дуже багато пауз і я знаю коли мені вступати,або я знудився сидіти і слухати в залі і мені закортіло подивитись в свою улюблену партію - ось таку от
Оскільки я тоді сидів і дивився в свою партію з інакшим своїм інструментом,то я міг ще трохи покрутитись на стільці і показати вам що можна побачити з мого місця,окрім диригента,потилиць першої дерев'янної батареї та струнних
Тромбони. Дивлячись на відстань,на якій сидять до них найближчі люди розумієш,що анекдот про кларнетиста (фаготиста,трубача,гобоїста і т.д.) який мав щоразу нахилятись в одному творі і ніяк не міг зрозуміти навіщо - дуже близько до правди
Уявляється,що якщо досить близько подружитись з тромбоністом,коли сидиш прямо перед ним,то в моменти повної бездіяльності вас обидвох можна собі заробити кльовий чух-чух по спині =)
Це було зліва. А з права от валторни. Макса ,концертмейстера, не зловив якось в об'єктив (а шкода), зате ось Олег попадався частіше.
Це якщо подивитись трохи знизу =)
Ось ще разок Діма. Ну немає в мене на фотоапараті цьому "тихого" режиму,що поробиш,приходиться відволікати людей
Власне на сьогодні все,бо змучився вже.
Будуть ще,будуть з концертів і з маленької прогулянки на зустріч світанку першого січня.
До зустрічей!