Oct 20, 2012 12:20
Унікально. Сонце і туман.
Ідеш на роботу і вже навітть не жалкуєш,що замість того не фотографуєш пейзажі. Місто зовсім інакше. Туман усюди. Зібрався у вусах, як сльози під час дощу - про них знає лише власник.
Незліченна кількість самотніх сердець зранку на кухні сидять і мріють про тепло іншого тіла, про шорох другого крила. А за чайники забувають, вони закипають.
Незліченна кількість людей вже на роботі,вийшли на перерву випалити цигарку. Стоять на балконі. Їх багато, але кожен - сам. Думки зависають в димі від сигарет.
Незліченна кількість закоханих пар вибігли з дому та гуляючи за містом дмухають на руки одне одному,зігріваючись,споглядаючи на видиме повітря,яке випускають з самих легень.
Незліченна кількість бездомних, безжиттєвих але живих віддають останній подих в небо...
Можливо так створюється туман.
А ти ідеш по місту як увісні. Чи в минулому. Це ж вона! Ми вчились разом,така стала цікава...а окуляри все ті ж... загубилась в тумані.
Чи в майбутньому. Ось і я. Собаку гуляю. Скоч-тер'єр,чорнявий,поважний,бурчить і дмухкає великим носом,виляючи куцим хвостом.
Чи в теперішньому. Ось і робота. А потім...
туман,
думки,
моє,
спогади