Коли ніхто не слухає
Живемо в час,коли купуючи телефон людина цікавиться якістю камери,а купуючи фотоапарат - роздільною здатністю відео.
Та в принципі що такого зараз? 10 років тому купуючи телефон важливим фактором була присутність мультифонії (так же воно називалось?) а купуючи...пробач,згадав. Поліфонії =) а ще чи добре працює в телефоні радіо.
Все це як і павутиння ("web")тепер здається просто ще одним кроком для людства на зменшення,архівування їхнього особистого світу до розмірів чогось,що поміститься в ящику стола ( і буде великий шанс,що якщо туди в ящик покласти ще пару журналів та різні дрібниці - цей світ загубиться).
Будьте ближчими один до одного, забудьте про себе
Що б вийти в соціум, достатньо закритись в кімнаті, що б залишитись на самоті - підіть поїздіть зранку в метро
Дивно як виходить. Чим дужче батько любитиме власного сина - тим більше той зненавидить себе. Батьківська любов в такому випадку лише смирення,що ти залишив на землі себе ж.
І не дарма ж роздумують про відносини та відстань. Уявіть - людина палко кохала три тижні доки лист прийде в один кінець та кохала ще дужче,хворобливо чекаючи відповіді.
А зараз? Живемо швидше,помираємо рано, а пізніше (років, в ліпшому випадку, на 40) тіло закопують чи спалюють.
Ні,я не кажу,що люди жити перестали. Лише здається що живуть в проміжках виживання, а не виживають в проміжках життя. Ідеально було б,звичайно,Жити. Але ж хто дасть? Іноді померти людям не дають спокійно
Знаєте,тут добре,ніхто не перебиває галасливим "шо за бред?!Розкажи анекдот ліпше!". Тільки все рівно чується той звук,ну знаєте,коли пальцем скроню труть...ну так,по годинниковій стрілці та проти...
Змушений перебуваючи на кухні дивитись/слухати телик. Нічого не вдієш, мамина територія - мамині правила. Так там в ще одній битві ще одних екстрасенсів був один азербайджанець,сильно відрізнявся від "наших". Нещаслива героїня не знала що робиться в її житті і всі по черзі прихолили і розказували що ж з нею не так і наприкінці бажали/обіцяли різного. Хто грошей,хто здоров'я. Один той,з Азербайджану, вважаючи на ситуацію,що склалась в нещасливої жіночки побажав саме безцінне,чого в нашому житті зараз все менше і менше. Навіть не в житті,а в наших маленьких кишенькових світах, з яких ніхто не вилазить, бо продує протягом вітру змін та чужого.
Терпіння.
Та в принципі що такого зараз? 10 років тому купуючи телефон важливим фактором була присутність мультифонії (так же воно називалось?) а купуючи...пробач,згадав. Поліфонії =) а ще чи добре працює в телефоні радіо.
Все це як і павутиння ("web")тепер здається просто ще одним кроком для людства на зменшення,архівування їхнього особистого світу до розмірів чогось,що поміститься в ящику стола ( і буде великий шанс,що якщо туди в ящик покласти ще пару журналів та різні дрібниці - цей світ загубиться).
Будьте ближчими один до одного, забудьте про себе
Що б вийти в соціум, достатньо закритись в кімнаті, що б залишитись на самоті - підіть поїздіть зранку в метро
Дивно як виходить. Чим дужче батько любитиме власного сина - тим більше той зненавидить себе. Батьківська любов в такому випадку лише смирення,що ти залишив на землі себе ж.
І не дарма ж роздумують про відносини та відстань. Уявіть - людина палко кохала три тижні доки лист прийде в один кінець та кохала ще дужче,хворобливо чекаючи відповіді.
А зараз? Живемо швидше,помираємо рано, а пізніше (років, в ліпшому випадку, на 40) тіло закопують чи спалюють.
Ні,я не кажу,що люди жити перестали. Лише здається що живуть в проміжках виживання, а не виживають в проміжках життя. Ідеально було б,звичайно,Жити. Але ж хто дасть? Іноді померти людям не дають спокійно
Знаєте,тут добре,ніхто не перебиває галасливим "шо за бред?!Розкажи анекдот ліпше!". Тільки все рівно чується той звук,ну знаєте,коли пальцем скроню труть...ну так,по годинниковій стрілці та проти...
Змушений перебуваючи на кухні дивитись/слухати телик. Нічого не вдієш, мамина територія - мамині правила. Так там в ще одній битві ще одних екстрасенсів був один азербайджанець,сильно відрізнявся від "наших". Нещаслива героїня не знала що робиться в її житті і всі по черзі прихолили і розказували що ж з нею не так і наприкінці бажали/обіцяли різного. Хто грошей,хто здоров'я. Один той,з Азербайджану, вважаючи на ситуацію,що склалась в нещасливої жіночки побажав саме безцінне,чого в нашому житті зараз все менше і менше. Навіть не в житті,а в наших маленьких кишенькових світах, з яких ніхто не вилазить, бо продує протягом вітру змін та чужого.
Терпіння.