та ні, не пропала, просто, як завше, втекла
2014
1
ти -
грудка болю в мені.
снігуряча, біла.
з народження ти у мені заболіла,
болиш і болиш.
біліти облиш,
бо такі, як ти,
мають бути червоними.
такими одвіку були
калина і кров, і призахідна вись.
дивись, я німий,
а пісні мої обнялись
навкруж тебе і мліють.
та ти не малієш, білієш,
болиш, розпираючи грудень,
неначе бажаєш колись
розірватись,
втекти.
2
я хилитаюсь собі на хвильках
така спокійна немов відточена
поруч зі мною плаває віра
часом мені заглядаючи в очі
ніби шукає яку червоточину
наче шепоче: я тільки на хвильку
ти тут без мене пливеш мов зурочена
я їй всміхаюсь: моя горошино
я хилитаюсь собі на хвильках
3
дівчина з акордеоном
хотіла додому.
тиснула на клавіші,
мов на педалі,
мчала, мчала.
дівчина з акордеоном
не змовчала.
у неї навіть коси
були печальні,
а очі -
куди вже печальніше.
дівчина з акордеоном
приймала рішення.
ставила світ перед фактом:
клавіша, клавіша.
їду додому
крапка
я тут найкраща
кома
найщасливіша.
і зникла
в останньому такті.
4
- що він там каже?
- він мовчить.
- але ж тремтять його вуста!
- але ж душа його пуста.
- він йде кудись,
куди він йде?
- куди душа його веде.
- заплющив очі.
спить чи вмер?
- він світ навколо себе стер,
і жде.
- чого ж чекає?
- поки хтось,
кого немає, по волоссю
рукою проведе.
5
- ти смієшся?
- маєш рацію, сміюсь.
- і для чого?
- сміх спадає з уст
сам по собі,
я уже не автор.
- ти повинна
з губ його зривати,
й віддавати
сиротам і вдовам.
- ось, візьми.
а я піду додому
пустку пити,
тиху і бездонну.
6
чоловік має бути стіною
у яку я впиваюсь губою
об яку витесую нігті
має бути надійним ліктем
на який я спираю вічність
має бути од світу відсіч
і захист од болю
чоловік має бути морем
у якому виблискують зорі
і пісочком м'яким і чистим
узбережжя його вистелене
з ним амброзію і отруту
я щодня розділяю, тому то
чоловік має бути
в тому морі я буду сіллю
бо одвіку мене там посіяли
буду зимна й гаряча - осіння
на моє з чоловіком весілля
позлітається листя зі співами:
так боролись, любили і вірили
що одним стали тілом ми
7
в цілому - втома
слів що не доповнюють
а рвуть
я можу нагрівати ртуть
сама і вдома
коли виходжу в людь -
не для оскоми
не тому що засміють
і не для того
щоб вибризкувати лють
не для кордонів
не для каламуті -
для спільних снів
пісень картин вся суть
тієї спільности у тому
щоб просто буть
при-сут-нім
8
бачиш, небом пливуть лебеді,
і ховають у крилах блискавки,
і тамують у собі грім?
їм нелегко, вони вибрані
бути білими, бути милими,
і пісні їх німі.
але варто небу здригнутися,
захвилюються, заворушаться, -
цілий цвинтар із ший!
пісня з клекотом вирветься,
аж заниє у вилицях
од тієї краси.
ой, лебеде-лебедечку,
візьми мене на крилечко,
нумо разом тремтіти!
...закрутились і зникли,
наче кинувши виклик.
полишивши німіти.
2015
1
тут поля стеляться
там - пустеляться
там справа ясна
тут - злива
тут і там я
щаслива
тут і там
я щаслива
доки зерна мелються
доки зерна мелються
піч жариться
всім треба хліба
ребра ломить
тут і там
жертва й поміч
тут і там
жертва й поміч
доки стогне мельниця
доки стогне мельниця
світ крутиться
змовкне - світ
зупиниться
і замислиться
мельницю на милиці
мельницю на милиці
чи на коромислиці
взяли коромислиці
напоїли поле
там - справа ясна
тут - голо
землю розпанахали
землю розпанахали
і готово.
чорна кров - чорнозем
бактріани й кози
спеки і морози
всім всього рівно
всім - криво
а що я щаслива
то мені - крила
2
у голівоньці та всім тілі
сірі хати ті шкряботіли
дерли хмари і горло дерли
наче дерлися до говерли
ой високії, фанаберисті
з ґрунту випнулись, як зі шкіри
ох пробилися, ох продерлися
поробили у небі діри
з неба хлюпнуло, кості хруснули
повалились за клоном клон
у небес в лексиконі не густо бо:
вавилон, вавилон, вавилон
3
плам плам плам
крапля по краплі стекла
стриб стриб стриб
і розділилась на три
хлоп хлоп хлоп
ось і убили двох
третя весела наче пустеля
брівками водить
море човни човни
і потягнуло вниз
і закрутило в синь
ти мені дійсність я тобі сни
я тобі іскру ти мені воду
випірнула жива
з чорного-чорного дна
більш не ділилася стихла
більше ніколи не дихала
лиш відчайдушно жила
4
стала дівко до коси то коси
стала дівко до корови то паси
а що крови а що крови
то й роси
сонце світить сонце сліпить гай-гай
стала дівко до черешні то збирай
а що оченька сердешні
то ридай
ноги гуснуть ноги в'язнуть мов кисіль
гей зови нехай танцюють геть усі
тілеса знадливо ллються
в провесінь
то гучніють то згасають голоси
сьомим потом сходить сонце біг спаси
та спасіння в кожнім кроці
тей коси
....
стала дівко до мітли то лети
5
обірвавсь над землею мороз,
шар небес проколовсь.
навіть йти не моглось,
так скрипіло од тої криги.
я тоді намагалася, мовби в окоп, в кучугуру плигнуть,
і навіки заснуть.
сніг дозволив забуть і збагнуть.
я прокинулась свіжа, і стала шукати пригоди,
заморожений світ заблищав, наче той самоцвіт.
я жива, боже, зимно, як біс,
і не видно дороги,
боже, страшно, як біс.
стій, стряхну з тебе кожну сніжинку,
станеш схожа на жінку.
ось ступай на біленьку, як сніг, сторінку,
де не холодно більш.
напиши перший вірш,
зазнимкуй першу плівку.
та не видно ж нічого, куди я піду і для чого?
світ - туман, люди - тінь,
і всуціль заметіль...
та іди хоч куди,
чи пита про таке дикий звір,
і чи тупить він зір?
де ступила стопа, там і сіль,
там і жить,
по секунді усе засніжить,
і амінь.
2016
1
ось урешті і люди замрілися, і хати,
але я вже нікуди не хочу йти.
ось урешті й пісню заводять, здіймають стяг,
а мені не стачає мови, не знаю як.
ось вони за руки беруться, стають у тан,
а у мене ноги плетуться, не гнеться стан.
ось гукають мене і кличуть: приєднуйся й ти! -
але я вже нікуди не можу йти.
бо коли танцювала й співала я,
бо коли розвівала на вітрі стяг,
бо коли гукала і кликала я,
та й руками тягнулася, як немовля,
не сколихнулась земля,
не здригнулась ні риса обличчя.
все загусло у звичках,
і мляво сповзало у п’янь.
хтось на мене дивився
та все підливав води,
примовляючи: дівчино,
встань
і іди.
2
вмирали рано
вмирали швидко
бо мали рани
що не зашити
бо мали голки
що не загнати
крім того легко воно
вмирати
а важко жити
медеє мила
медеє сипка
з пісків сипучих
лунає скрипка
луна як злива
луна як нитка
медея душить
і тихо хлипа
і шелестить душа
мов липа
так важко жити
спитай у бога
зашивши рота
чому він кличе тебе
в ворота яких немає
а тільки хвіртка
з петельок видерта
мов віра
чи маєш бачити ворота
на місці хвіртки або бога
на місці пустки?
а може маєш сам створити
про що не можна говорити
бо на початку було вже слово
і тільки в дії тільки в русі
тобі відпустить?
спитай у бога що у тобі
чому він все це з тобою робить
чому він в серці здійняв тривогу
й що важче - жити чи бути богом?
2017
1
дивна любов твоя, господи,
дивна і лоскітна.
глянь, я маленька в цім просторі
коло стіни для розстрілів,
де я чітка, наче муха на носі
дорослого.
дивні діла твої, господи,
дивні й промовисті.
надто ж в питаннях совісти.
глянь, я всередині повісти.
в нас пробиваються проліски,
а в тебе? все добре, господи?
дивно і дивно, господи,
дивно і млосно ж як
човгати світом, гримати костями.
птиці у гніздах мостяться,
на ручки не просяться,
я ж наче воскова.
глянь, ось я тану, господи.
2
я іду, і вони ідуть.
час іде, і годинник йде.
я ніколи не знаю де,
і втікає од мене суть,
як живе срібло.
по-григорівськи невловима
все пливу у бездонну синяву,
мов у прірву, що кличе прірву
в шамкотні водоспадів.
падаю - падають.
та підводимось знову і знову,
знавіснілі чи трохи злі,
з-під руїн вавилону.
і обтрушуємось од пилу,
ніби сонце з землі.
3
ось іде чоловік
хоч йому щойно перший рік
від бабусі утік і від діда утік
та й од себе утік
проминають у втечі дні
він іде хоч не чує ніг
бо нема в нього власне їх
ех колобок
4
поки він образ мій у вершки збива
в мене зненацька вичерпуються слова
з мене лишається тільки тінь
зблякла посеред його хотінь
скоро мабуть і тінь промине
врешті окреслюючи мене
гриву відкинувши із чола
ось я - нема
© сусанна барабанова