Україною серце лікую
1. Василь Дергач - український поет, письменник, громадський діяч. Таке звичне слово "відомий" я пропустив не випадково, бо, будемо чесні, знають його лише у мистецьких колах. Трохи біографії:
Василь Олексійович Дергач (Дергачов) народився 31 жовтня 1927 року в с. Олександрівці-2 Старобешівського району Донецької області.
Вчився в сільській школі. Працював у колгоспі, потім на шахтах міст Макіївки і Донецька, де у вечірній школі здобув середню освіту. Закінчив Харківський політехнічний інститут і факультет підвищення кваліфікації інженерів Московського енергоінституту.
З 1952 року живе в м. Ватутіне. Працював інженером, начальником електроцеху, заступником головного інженера, а з 1973 року очолював колектив Ватутінської теплоелектроцентралі.
На початку 1991 року після виходу книжки «Шлях до храму», в якій правдиво осуджуються сталінські злочини по знищенню невинних людей в таборах тоталітарного режиму, райкомом компартії автора В.Дергача було усунуто від керівництва колективом теплоелектроцентралі.
Згодом, вже при незалежній Україні працював оператором міських тепломереж, заступником редактора газети «Місто робітниче». Зараз - на пенсії.
Автор поетичних книжок «Мелодії рідних доріг» (вид-во «Промінь», 1972р.), «Житнє поле» (вид-во «Промінь», 1980р.), «Материк вічності» (вид-во «Радянський письменник», 1981р.), «Шлях до храму» (вид-во «Радянський письменник», 1991р.), «На розп'ятті» (вид-во «Засвітки», 1999р.), «Лелеки над Голгофою» (вид-во «Засвітки», 2001р.), «У буреломах» (Вид-во «Сіяч», 2001р.), «Шрами від зашморгів» (видавець Ю. Чабаненко, 2006 р.), «Таїна квіту» (видавець Ю.Чабаненко, 2006р.), «Разочок рідного сузір'я» (вид. Ю. Чабаненко, 2006р.), «Примхи санаторного літа» (вид. Ю. Чабаненко, 2006р.), краєзнавчої книжки «Ватутіне» (Промінь», 1977р.). Видав шість книг роману-саги «Тепло і холод» (вид. «Сіяч», - Відлуння-Плюс, Ю. Чабаненко, 2002-2007рр.), збірку оповідань «З перебитим крилом» (вид-во «Відлуння-Плюс», 2005р.). Багато віршів, покладених на музику, склали збірку пісень «Акорд життя» (2007р.)
Продовжує друкувати вірші та поеми в журналах та газетах.
Постійно веде громадську роботу. 24 роки керував літературним об'єднанням «Звенигора» при газеті «Шевченків край», зараз веде літературну студію «Витоки» в м. Ватутіне,
Член Національної спілки письменників України з 1981 року. За двотомник «Святе і грішне» (2005р.) відзначений званням Лауреата Українського Вільного Університету в СПІА. Дипломант Всеукраїнського конкурсу новелістів ім. Валеріана Підмогильного. На громадських засадах видає альманах «Надвисся». У 2007 р., став удруге Лауреатом У.В.У. в Нью-Йорку за роман-сагу «Тепло і холод», нагороджений медаллю «Почесна відзнака» в 2007 р. За виробничу діяльність на ТЕЦ має два ордени: «Трудового Червоного Прапора» і «Дружби народів».
Я дізнався про нього саме з літературного об'єднання «Звенигора» при газеті «Шевченків край». Там є ще не звичайні особистості: Людмила Солончук, Анатолій Шевченко, Олекса Озірний, але про них іншим разом.
2. Так от, про відомість. Потрапила до рук книга В.Дергача "Україною серце лікую", вибрані твори 575 с., тиражем аж цілих 250 примірників. Давайте погортаємо книгу, що ж там пишеться.
Перший розділ - Гіркий мед поезії.
Біля фотографії
«Окуляри закатованих в таборі смерті»
(підпис на фотографії)
В музеї горя і війни
Мій пульс, як молот, гупає -
Із фотографії в стіні
Там окуляри купою
Пильнують бій добра зі злом,
В мої думки вдивляються
І в серце битим гострим склом
Вже скільки літ врізаються.
Мов скалки льоду, зі стіни,
Застиглі в мертвім холоді,
Вони стріляють по мені
Мільйоннооким поглядом.
Смертельний жах, пекучий блиск
Кати на купу скидали -
Із окулярів обеліск
Стулили свому ідолу.
Оправи більші і малі -
Аж очі з них прозоряться…
Такі провалля на землі
Віками не розорються!
В поезії Дергача прослідковується вже його життя - складне дитинство, розстріл батька, смерть на війні брата, яким присвячено вірші; тяжка праця в шахтах. І в потім переїзд на Шевченкову землю - в м.Ватутіне. Якщо й існують народні поети - то це, як на мене, отакі інженери, геодезисти, інші трудівники, які працюють пліч-о-пліч з цим народом.
3. Наступний розділ - Зерна з лану прози - поміщено роман-сагу "Тепло і холод", але в дуже скороченому варіанті. Описуються події від кінця війни до сьогодення. Але їх можна розглядати і як окремі оповіданя.
4. Драматична поема "Яке коріння, таке й насіння". Інженер Іван багато працює, в той час його теща вмовляє доньку Марину покинути чоловіка, тим паче, до неї залицяється багатий жених. Теща не гребує хитрощами, і підмовляє самотню сусідку Галину звабити Івана, щоб їх можна було застати на гарячому. Звісно, після цього скандалу Марина покидає Івана, і вони з мамою йдуть в офіс до залицяльника Вадима, але той вдає, що ні сном, ні духом. Мати заспокоює доньку, мовляв, до чоловіка можеш повернутися будь-коли.
Тим часом Іван отримує велику премію за досягнення в роботі. Теща, не довго думаючи, приходить забрати гроші, зладуючи, скільки ж вона допомагала і натерпілася.
Теща все-таки влаштовує побачення Марині з Вадимом.
Дія IV
Сцена І
Міський готель. Кімната №11. В кімнаті Вадим і Марина. Стіл. Крісла. Блискучі меблі. На столі пляшка шампанського, а в тарілці цукерки. Стіл прикрашає букет червоних троянд.
...
Ситуація банальна до нудоти. Автор вдало висмією це.
Кінець простий - Іван і Галина стають парою, решта не так важливо.
5. Останній розділ - критичні статті автора і про автора. Відзначу розповідь про Стуса, про якого я можу читати безкінечно довго. Це ще раз підтвердило для мене талант Василя Дергача.
Додатки
Оповідання "Тракторист"
Критика, вірші
Вірші
Василь Олексійович Дергач (Дергачов) народився 31 жовтня 1927 року в с. Олександрівці-2 Старобешівського району Донецької області.
Вчився в сільській школі. Працював у колгоспі, потім на шахтах міст Макіївки і Донецька, де у вечірній школі здобув середню освіту. Закінчив Харківський політехнічний інститут і факультет підвищення кваліфікації інженерів Московського енергоінституту.
З 1952 року живе в м. Ватутіне. Працював інженером, начальником електроцеху, заступником головного інженера, а з 1973 року очолював колектив Ватутінської теплоелектроцентралі.
На початку 1991 року після виходу книжки «Шлях до храму», в якій правдиво осуджуються сталінські злочини по знищенню невинних людей в таборах тоталітарного режиму, райкомом компартії автора В.Дергача було усунуто від керівництва колективом теплоелектроцентралі.
Згодом, вже при незалежній Україні працював оператором міських тепломереж, заступником редактора газети «Місто робітниче». Зараз - на пенсії.
Автор поетичних книжок «Мелодії рідних доріг» (вид-во «Промінь», 1972р.), «Житнє поле» (вид-во «Промінь», 1980р.), «Материк вічності» (вид-во «Радянський письменник», 1981р.), «Шлях до храму» (вид-во «Радянський письменник», 1991р.), «На розп'ятті» (вид-во «Засвітки», 1999р.), «Лелеки над Голгофою» (вид-во «Засвітки», 2001р.), «У буреломах» (Вид-во «Сіяч», 2001р.), «Шрами від зашморгів» (видавець Ю. Чабаненко, 2006 р.), «Таїна квіту» (видавець Ю.Чабаненко, 2006р.), «Разочок рідного сузір'я» (вид. Ю. Чабаненко, 2006р.), «Примхи санаторного літа» (вид. Ю. Чабаненко, 2006р.), краєзнавчої книжки «Ватутіне» (Промінь», 1977р.). Видав шість книг роману-саги «Тепло і холод» (вид. «Сіяч», - Відлуння-Плюс, Ю. Чабаненко, 2002-2007рр.), збірку оповідань «З перебитим крилом» (вид-во «Відлуння-Плюс», 2005р.). Багато віршів, покладених на музику, склали збірку пісень «Акорд життя» (2007р.)
Продовжує друкувати вірші та поеми в журналах та газетах.
Постійно веде громадську роботу. 24 роки керував літературним об'єднанням «Звенигора» при газеті «Шевченків край», зараз веде літературну студію «Витоки» в м. Ватутіне,
Член Національної спілки письменників України з 1981 року. За двотомник «Святе і грішне» (2005р.) відзначений званням Лауреата Українського Вільного Університету в СПІА. Дипломант Всеукраїнського конкурсу новелістів ім. Валеріана Підмогильного. На громадських засадах видає альманах «Надвисся». У 2007 р., став удруге Лауреатом У.В.У. в Нью-Йорку за роман-сагу «Тепло і холод», нагороджений медаллю «Почесна відзнака» в 2007 р. За виробничу діяльність на ТЕЦ має два ордени: «Трудового Червоного Прапора» і «Дружби народів».
Я дізнався про нього саме з літературного об'єднання «Звенигора» при газеті «Шевченків край». Там є ще не звичайні особистості: Людмила Солончук, Анатолій Шевченко, Олекса Озірний, але про них іншим разом.
2. Так от, про відомість. Потрапила до рук книга В.Дергача "Україною серце лікую", вибрані твори 575 с., тиражем аж цілих 250 примірників. Давайте погортаємо книгу, що ж там пишеться.
Перший розділ - Гіркий мед поезії.
Біля фотографії
«Окуляри закатованих в таборі смерті»
(підпис на фотографії)
В музеї горя і війни
Мій пульс, як молот, гупає -
Із фотографії в стіні
Там окуляри купою
Пильнують бій добра зі злом,
В мої думки вдивляються
І в серце битим гострим склом
Вже скільки літ врізаються.
Мов скалки льоду, зі стіни,
Застиглі в мертвім холоді,
Вони стріляють по мені
Мільйоннооким поглядом.
Смертельний жах, пекучий блиск
Кати на купу скидали -
Із окулярів обеліск
Стулили свому ідолу.
Оправи більші і малі -
Аж очі з них прозоряться…
Такі провалля на землі
Віками не розорються!
В поезії Дергача прослідковується вже його життя - складне дитинство, розстріл батька, смерть на війні брата, яким присвячено вірші; тяжка праця в шахтах. І в потім переїзд на Шевченкову землю - в м.Ватутіне. Якщо й існують народні поети - то це, як на мене, отакі інженери, геодезисти, інші трудівники, які працюють пліч-о-пліч з цим народом.
3. Наступний розділ - Зерна з лану прози - поміщено роман-сагу "Тепло і холод", але в дуже скороченому варіанті. Описуються події від кінця війни до сьогодення. Але їх можна розглядати і як окремі оповіданя.
4. Драматична поема "Яке коріння, таке й насіння". Інженер Іван багато працює, в той час його теща вмовляє доньку Марину покинути чоловіка, тим паче, до неї залицяється багатий жених. Теща не гребує хитрощами, і підмовляє самотню сусідку Галину звабити Івана, щоб їх можна було застати на гарячому. Звісно, після цього скандалу Марина покидає Івана, і вони з мамою йдуть в офіс до залицяльника Вадима, але той вдає, що ні сном, ні духом. Мати заспокоює доньку, мовляв, до чоловіка можеш повернутися будь-коли.
Тим часом Іван отримує велику премію за досягнення в роботі. Теща, не довго думаючи, приходить забрати гроші, зладуючи, скільки ж вона допомагала і натерпілася.
Теща все-таки влаштовує побачення Марині з Вадимом.
Дія IV
Сцена І
Міський готель. Кімната №11. В кімнаті Вадим і Марина. Стіл. Крісла. Блискучі меблі. На столі пляшка шампанського, а в тарілці цукерки. Стіл прикрашає букет червоних троянд.
...
Ситуація банальна до нудоти. Автор вдало висмією це.
Кінець простий - Іван і Галина стають парою, решта не так важливо.
5. Останній розділ - критичні статті автора і про автора. Відзначу розповідь про Стуса, про якого я можу читати безкінечно довго. Це ще раз підтвердило для мене талант Василя Дергача.
Додатки
Оповідання "Тракторист"
Критика, вірші
Вірші