«ХТО Я?» (казка для дорослих про дітей продовжується)
Пройшло ще сім років. Тепер Королеви Фо та Беккі, Королі Реджіста, Він та Кіпп за віком стали такими, яким був Дракоша-Король, коли він приземлився у дворі замку та обернувся юнаком. Дракоша-Король, ясна річ, не помолодшав за ці роки. Й хоча він ще не був старим, але віскі його вже сріблилися.
Все на більший час він залишав своїх друзів на одинці. Він казав, що йому потрібно умалятися, а їм зростати, та зростати у самоосвіті. Це як? Це так, що ти вже краще, й можливо, краще за будь кого, розумієш, яких знань та вмінь тобі не дістає, щоб стати тим чи тим. Мета, бач, яка? По-перше, стати людиною з людяним відношенням до всього на світі, по-друге, стати високоосвіченою людиною, яка досить добре орієнтується во всіх сферах буття людей та природи, нарешті, по-третє, стати професіоналом у якійсь справі, що й тобі по душі та твоєму таланту, та й людям важлива. Ось юні королі й працювали над своєю метою, в останній час зосередившись на питаннях соціології і управління суспільством, бо вони хотіли бути професійними королями та королевами.
Дракоша-Король часто та густо ходив у ту вежу, що розповіла про останні хвилини життя його батьків, й де, імовірно, його мати від відчаю зачарувала свого сина у дракона, ну, тоді у маленького дракошу. Можливо, її чаклунство обернулося для неї тим, що душа її пішла в землю, а не на небо. Може, і душа батька там, адже він вбивав людей... О, яке ж непросте, яке суперечливе життя! І в те життя він, Дракоша-Король, зобов'язаний відправити своїх друзів-учнів…
Доречі, питання, яким саме чином відправити, в останній час все більш турбувало Дракошу-Короля. Припустимо, дельфіни, як вони пропонують, доставлять юних королів і королев на континент, а далі? Висадяться на березі і скажуть: «Добридень, народи світу! Ми - ваші королі та королеви»? Але, може, хвилювання марне: той, хто одягнув корони на голови дітей, потурбується про подальший їх шлях. Порукою тому є те, що він, як то по всьому видко, не відсторонився від своєї відповідальності за цих дітей, взяти, наприклад, хоча б таку дрібницю - корони росли разом з дітьми. Й то ще він робить для них рік за роком на Острові Королів та Королев не є просто відповідальність творця, то є його любов, яка, скоріш за все, й породжує відповідальність.
Так, все так, але питань ще дуже багато. І ось він, Дракоша-Король, раптом поставив собі ще одне питання: «Так хто я? Як і раніше - дракоша? Я все ще дракон?» І насправді відчувши в собі дракона, він розбігся і стрибнув через перила, які давно замінив новими. І полетів вниз, як камінь, але вже при землі здогадався розставити руки… О, не руки, а крила! В нього знову крила! І він може летіти!
Дракоша-Король полетів у океан, та й через море до самого континенту, і побачив там те, що його страшенно налякало - континент був під залізним куполом. І, як з’ясував Дракоша-Король у горобців, які завжди знайдуть якусь шпарину під дахом, по всій планеті було встановлено п’ять таких величезних залізних куполів над усіма народами світу. «Від кого вони захищаються, від комариків?» - розчаровано-саркастично спитав Дракоша-Король у дельфінів, коли повертався додому. «Один від одного, мабуть» - була відповідь добрих тварин.
Дракоша-Король приземлився во дворі замку. Знову став людиною й заплакав.