China. Part 1
Натхненна прикладом шикарних статей про подорожі і просто подорожні помітки vita_colorata , вирішила і я розказати де була і чого бачила).
Почати я вирішила з Китаю. Це була друга країна де я побувала(перша- Єгипет. Але там фото ще з плівки, а сканеру в мене нема,тож..)
Не питайте яким макаром мене закинуло аж в Піднебесну Імперію :). Зараз, оглядаючись на той час, я розумію, що це був свого роду "лотерейний квиток". І я його "виграла". Звісно, мені було тоді якихось 15 років і я мало чого розуміла і сприймала все по-інакшому ніж зараз шовк,шовк і перли треба було купувати!!! ех..))). Я більше б намагалсь відвідати хоч якихось музеїв чи визначних місць, менше б тратила часу на незрозумілу фігню.. Але тим не менш спогади і фото в мене є. І тих неповних 2 тижні були в деякій мірі переломними в моєму житті)
І якщо все складеться- в майбутньому я хочу ще раз навідатись в цю країну=).
Отже. Почалось все із прильоту в Бейджінг. По-нашому це Пекін. До речі, досить дивно,тому що наскільки я зрозуміла - ця назва існує лиш на теренах країн Радянського Союзу. Тому що як китайці, так і весь світ зве столицю "Бейджінг", що в перекладі означає "північна столиця".
Отже, летіли ми прямим рейсом Бориспіль- Бейджінг. До речі, маленька порада на майбутнє. Якщо коли-небудь доведеться летіти літаком довше 5 годин- не пошкодуйте тих 100 доларів, але візьміть 1-й клас, де можна розкласти крісло. Повірте, в економ-класі спати в кріслі, яке хіба трішки відкидається тяжко. А ще ходити ж особливо не можна. Тобто 7 годин ти сидиш на 1 місці. Хоча сім годин- то нам ще пощастило. Коли я летіла-поверталась назад - ми летіли більше 9 годин. І це було пекло. Моя радість, що в мене місце було біля стінки туалету - для ніг було місця на десь на 40 см більше. Тому ми із сусідкою закидали ноги на стінку і спали так. Феєричне,певно, було видовисько))
Отже, перш за все ми направились в палац Імператора.
Унікальна споруда. Протяжність- 5 км. в "ширину" не пам"ятаю, але метрів десь біля 300.
Попереджую- на фото не плюватися! Іта було давно і не правда, та ще і на мильницю..)
Іта якісь мегадревні каменюки
В якомусь із цих "переходів" я випадково підняла голову і...та,прифігела). Отакі там стелі. Та, все жовте,щоб ви не сумнівалис, позолота.
А оце стільки там народища було. О 7(!!) ранку в будній день.
А це фото, щоб показати,що сам палац і в ширину теж нічо-так. І це ж тільки з одного боку.
Охоронці. Такі фігурки у них на кожному кутку даху- відганяють злих духів)
Трон імператора. На жаль, в середину не пускають((
Оце на сходах така краса.
Грізний охоронець)
А це остання брамо-вежа. Одразу вихід на центральну площу. Ну ви зрозуміли сікоко там народища...)
Храм неба. Офігенно-гарний! На жаль, ми до нього так і не дійшли- просто погуляли по парку. Різниця в часі+ 7годинний переліт без сну дався взнаки,тож ми поїхали дрихнути в готель)
А наступного дня ми поїхали дивитись на Велику Китайську Стіну. Так от. Бачила я її суто як на фото). Було ДУЖЕ і ДУЖЕ холодно. По-перше я там була весною, тож теплішого від курточки на 12 градусів по Цельсію в мене не було. А там буквально на днях сніг розтанув. І температура була явно мінусова. тому ми вискочили з машини- хв. за 10 пару раз клацнули і назад по машинам грітись.Ех. Отак. А туди-назад дорога зайняла порядка 6 годин. Шкода,що так вийшло(
А далі ми переїхали в Шанхай. Місто справило велике враження). По-перше ми жили в бізнес-центрі,тобто в самому серці Шанхаю. А по-друге..а по-друге чи багато треба,щоб вразити 15-літнє дитя,яке хмарочоси хіба по телевізору бачила?)) Ранок. Вид з вікна готелю.
Тільки погляньте НАСКІЛЬКИ чисто. Не знаю, можливо річ в тім,що ми жили в центрі- але відношення китайців мене вразило. Ніде-ні пилинки! Більше того! В центрі активно йшло будівництво. Так от. По-перше всі ремонтні роботи велись ночами(беззвучно,до речі. А ще наприклад дороги фарбувались. Під здоровенними прожекторами.І ніяк тобі пробок) і УВЕСЬ будинок був завішений тканюкою- щоб пилюка не осідала. А оскільки Китай тоді активно готувався до Олімпіади 2008 року (я була в 2005)- вже тоді руйнували будинки а-ля радянського типу і замість них будували нові. Навіть не хмарочоси, просто ГАРНІШІ на вигляд.
А отой скляний купол- та частина океанаріму. Але про нього ще буде)
А це телевежа
Одного чудового дня наші батьки уматали в інше місто по справам. А мене і подругу залишили "на хазяйстві". Зі словами- ну, ви тут погуляйте до обіду. А потім вас зустріти.
Пригадуючи зараз- до сих пір диву даюсь=). Дві неповнолітні дівчини. В багатомільйонному мегаполісі, де практично ніхто не знає англійської(за виключенням готельних службовців,звісно). І взбрело ж нам в голову погуляти- я викапала якийсь покажчик в номері і вичитала.що десь неподалік має бути океанаріум. Вирішили ми його пошукати. По ходу діла виявили,що гроші-то у нас є. Долари. А надить юані-тобто до цього- ще треба знайти банк. Пішли. Шукаєм. ніхто нічого не знає і підказати не може. Тільки витріщаються). До речі,про витріщання. Інколи я відчувала себе як в зоопарку. До нас кожні хвилин 10-15 підбігали з фотоапаратом і проханням (на мигах, бо англійську знали буквально одиниці) сфотографуватись.
О! А ще був прикол- як ми були в парку- я стала біля якоїсь будівлі сфотографуватись. Тільки- но стала, як до мене підійшли якісь жіночки-китайки похилого віку ,і явно із якоїсь забутої богом і людьми провінції- по одягу було видно, і давай щось лопотіти. Я до них на інглиші- а вони ні в яку. І все в очі заглядають. А народ вже біля цієї вежки збирається - і всі на нас втикають. Ну, думаю, може стала десь не туди- куди ніззя. Потім підійшов знайомий китаєць і виявилось,що жіночки банально в житті не бачили європейців. Ну взагалі. І навіть не уявляли як вони виглядають, тож був у них культурний шок. В 50 років. В 21 столітті. Отак-то.
Але я відволіклась) Отже, попхались ми гуляти- і алілуйа навіть знайшли банк. Потім, виявилось, могли особливо і не шукати б- гроші поміняти(за тим же курсом,до речі, в Китаї з цим вельми сурово) можна було в готелі. Але-провтикали. Банк- то було ще одне відкриття. Ніяких тобі скажених черг. Більше того- черги- по запису. Підходиш до автоматику,натискаєш пімпочку- і тобі видає талончик з номером. Потім на табло біля каси висвічується цей номер + голос каже,що черга твого номеру і вуаля). Ви можете собі таке уявити? В Україні до такого ще..Довго.
Помінявши грошенят попхались ми в океанаріум. Яка ж там краса..
Електричні угрі)
А це відкритий акваріум- та, можна було руку в воду засунути. Хоча і не рекомендувалось,звісно)
Були і такі акваріуми- вставлені в стінку
Їла я такого крабе. Що в ньому толкового- не розумію. Дорогуща страва.а м"яса того..Про їжу пост взагалі окремо писатиму)
Тут акула-каракула левим глазом подморгнула(с)
Такий милий електричний скат)
Були не лише "голі" акваріуми, але і така краса
Квест на тему "знайди тут лобстера"
Вражає,правда?)
А тепер головна плюшка океанаріму, як на мене. Уявіть собі здоровенну кімнату,яка повінстю заповнена водою і де плавають рибки, пінгвіни, скати і т.д. А в цій кімнаті є скляний прозорий тонель, в якому власне кажучи ти і ідеш).Ефект повної присутності) Куди там 3д фільмам. тут- з одного боку ліниво пливе морський котик, а з іншого стрілою прошмигує скат І тут ти піднімаєш голову і бачиш...
...ОТАКЕ. Принаймні коли я фотографії показувала- на цьому моменті всі підскакували;)
А ще ми були у самій високій будівлі Шанхаю. Частину там займає готель, а частину офіси. А на самому останньому поверсі - бар. Ми прийшли туди дуже пізно- десь о 12 ночі чи що. Які враження.. Особливістю цієї будівлі є ще такі собі "коридорчики". Вони відходять від основної будівлі на метрів 5. І під ними-нічого немає.(стіни скляні). І знаєте, це були неперевершені відчуття. Ніч. Вогні. Куди не кинеш погляд- до самого горизонту простягуються рівні квартали міста, по яскраво освітленими вісімкам-розв"язкам-автострадам повзуть крихітні цяточки-машини..А люди! Люди- взагалі мурашками видаються - висоту точну не скажу, але десь під 400метрів. В якийсь момент я відчула себе майже богинею,яка дивиться згори на цей світ). Але не тут-то було. На такій висоті цей "коридорчик" нехіленько так погойдувало від вітру. І хоча ніякої небезпеки не було- було вельми стрьомно дивитись під ноги і бачити пустку в 400метрів). А тут ще й батько вирішив прожартувати- взяв і пострибав на початку коридорчику. Ніколи не забуду. Дійсно "земля йде з-під ніг". Верескнула я так,що пів-бару збіглось))
Не змогла втриматись і пройти миом такої краси). Таке, до речі, часте явище. Я просто офігела,коли побачила горщики з квітами посеред ДОРОГИ. Інший випадок- людина серед дороги(звісно, все захищено еее..типу заборчиком) йде і підстригає кущики. Та,шок)
Оце такий вид відкривався нам. Наш готель(та і взагалі сам бізнес-центр) був на острівку,що його утворювала річка. Жодного мосту через річку. Як добиратись? Правильно! Через підземний тунель! А причина цьому- річкове судноплавство. Вдень, по річці не побачиш нічого, хіба окрім прогулянкового кораблика. Зате вночі- річка ЗАБИТА різноманітними баржами і іншими транспортними кораблями. Якщо не придивлятись- здається,що то вогники плавають).
Думаєте, оця будівля у вигляді земної кулі це якийсь парламент або що? Ха! Це готель,де ми жили=). До речі, був момент-вельми потішилась з цього- в одному із фільмів "Місія неможлива" герой Тома Круза "літав" якраз серед оцих хмарочосів і будинків. Дивишся- і місця де бував взнаєш. Круто!)
А оце там був такий маненій сад.
Букет у фойє. В нас номері теж були живі квіти). Взагалі, поселили нас скоріш за все в 5-зірковому готелі(принаймні мені так здається), бо порвінюючи із 3-х,в якому я жила,коли була в Єгипті- то це як порівнювати "божий дар и яишницу"(с)
Скрізь- мармур, все освітлено, вічнозелені рослини, оригінальні лампи, постіль міняли щодня, купа картин.. Про телевізор і прочії атрибути я вже навіть не згадую)
А сніданки! Ооо... Я намагалась спробувати абсолютно все) А,вважаючи на майже повне незнайомство із китайською кухнею це було непросто). А скільки я там фруктів нових спробувала! Деяких,до речі, я до сих пір не бачу в українських супермаркетах.
Хоча єдина лажа у них -це із солодким. Принаймні мені не сподобалось. Та і шоколааааду не було від слова взагалі.
А ще мене шокувало. Прийшли ми. Зайняли-сіли за стіл. Не встигли встати,щоб піти "на промисел" за їжею- як тут же підбігає китаяночка і питає чого ж ми бажаєм випити. А мені щось тоді захотілось теплого молока. І що ви думаєте? Принесла! Але наше смачніш)
А це ми в одному з гамазинів). Я, моя подруга і китаянка. Наші батьки співпрацювали, тож ми деякий час пересікались разом і гуляли. Насправді я шоппінг терпіти не можу. Мене просто бісить тупе ходіння по гамазинам і пошук неясно чого. І навіть якщо я точно знаю,що мені от треба туфлі- від цього не легше. Бо це ж треба поїхати, знайти що подобається,а чи є розмір, а чи можна в них нормально ходити, а чи підійде ціна.. *блюючий смайл*. Коротше кажучи,за той час в Китаї я находилась по магазинам на пару років вперед). Після того я виїзжала в магазин тільки коли там побувала мама і ми разом їхали і вона показувала чого вибрала. А я вже погоджувалась чи ні). Певно, саме тому я і шию))
Тааа. Ті дні я назавжди запам"ятаю). По-перше- це враження від розмірів самих магазинів. Це зараз вже в Києві набудували досить багато дійсно великих центрів, а тоді я мало де була,то і по розмірам не певна чи можна зрівняти). Бо от піднімаєшся ти на другий поверх центру- а ВЕСЬ поверх присвячений ВИКЛЮЧНО шкільній формі, діловим(і не дуже) костюмам , срочечкам там і всякому,що до цього прикладається, другий- виключно взуттю і там різним чуймаданм шкіряним і сумкам і т.д.. Вражає)
А ще було у нас з татом "розважалово". Ми вставали десь о 9, дуплились і снідали і їхали по гамазінам. Приїзжали на якусь вуличку(до речі,цікава особливість. Не знаю чи є таке у нас- але в Китаї це скрізь. Водій таксі відгорожений від пасажирів прозорою стіночкою) і йшли по магазинам. Із серії заходим в перший, щось подобається- міряє. Не подобається- в наступний і т.д. А ще загон в тому, що окрмі шмоток мені- купувались шмотки моїй мамі і другій батьковій дружині. Розміри у нас бм однакові, тож ці постійні примірки мене дістали до печінок)
А ще- один із багатьох мізковиносячих фактів- це покупка речей. Якщо не брати до уваги саме бутікових магазинів і супермаркетів - СКРІЗЬ, ну абсолютно СКРІЗЬ доводилось торгуватись. Часом, доходило до абсурду, коли я не хотіла уступати 1 юань=). А робили ми як- набирали шмоток, продавець на калькуляторі набирав свою ціну і показував її нам. Ми робили круглі очі, трясли головою казали нє--нє-нє-нє Девіл Блейн і показували свою ціну. Вони витріщались на нас, казали нє-нє-нє і трішки збивали свою ціну. Ми у відповідь- знову. Якщо продавець впирався- ми робили вигляд,що йдемо, а мовляв оцей весь хлам забирайте назад. У 95% це діяло, нас хапали за руки, кричали "чіпа! чіпа! чіпа!"(від анг."cheaper") і.. наша песня хороша...)) І так майже скрізь)
Один "базар" відбився в моїй пам"яті..
Перловий ринок.
І це дійсно він був.
Заходиш- і у приміщенні стоять ряди довжиною метрів 30, а то і 50. Ширина- не менш. І в цих рядах - продавці,які торгують як просто перлами, так і всякими браслетиками, сережками, кольє з них..Можна було б купити і просто бусин..Ех, знати б тоді...))) Продавались і вироби із напівдорогоцінних камінь. Отже ми вибирали якийсь лоток покраще, вмощувались позручніш на стільчику(та! там і таке було. Ну,ви вже ж не дивуєтесь,правда? І якщо я додам,що на прохання продавець видавала пляшечку води-безкоштовно- теж?)) і вибирали,вибирали,сперечались.. А потім ми вибирали шовкові речі. Ваааа!!! Ну паціму ЧОМУ я не купила кілька метрів шовку там??..В мене є шовкова штука звідти. Старезна вже, мені її віддали-точніш я сама нарила серед речей,які збирались віддавати кудись. Так от. По-перше маю сказати,що там розпис ручної роботи. І немаленький такий розпис. А по-друге..за ці 2 роки і набачилась/перелапала шовку- як в майстерні,так і гамазінах. І маю сказати,що настільки тонкого і приємного на дотик шовку я більше не бачила.
Після Шанхаю ми переїхали в Нанкін. Тут в основному вищеописано шопились)
А ще я таки виканючила і витягла тата в зоопарк. Вельми на живу панду хтілось глянути)
Ось так. Скінчилось моє перебування Китаї.
До речі, мій від"їзд був не менш феєричним ніж все перебування. Батько з Китаю відлітав у інше робоче відрядження. Тож мене завезли в аеропорт за..6 годин до відльоту. І із всіма сумками мене залишили одну. Я навіть регістрацію не могла пройти, сиділа в залі очікування.
Літак подали на регістарцію. Пішла, пройшла. Блін. І все-таки от ЯК???. Як я в тому віці у тому аеропорті не заблукала і жодного разу не збилась? Ну чудеса же) Хоча я завжди була самостійною дитиною. Потім виліт літака затримали ще години на 2.я думала,що там здурію. Більше того- наш літак вилітав щось там о 6 ранку по-їхньому. А вночі у них сцуко анічогісінько не працює! ні магазинчику! ні сувенірів ніяких! і сиди сиднем..варто казати, що посадку об"явили за 10 хв до відкриття гамазіну?)))
Летіли ми довго..Я вже писала- більше 9 годин. було дуже тяжко. Єдине, що мене врятувало -я увесь цей час спала.
Взагалі спати в Китаї -то є недоступна розкіш)). Стільки нового! В тому ж готелі, коли ми повертались з гамазинів,ресторанів,виставок і т.д. в час ночі ви думаєте ми йшли спати? А фігушки! Ми йшли в спортзал, ми йшли в басейн, ми грали в настольний теніс, ми фотографувались, в якийсь момент відкрили, що там є баня і сауна,пошвендяли і туди..
Тому повертались ми вже ближче до години 5-6 ранку. А інколи в 7 встати треба..))
Я тотально недосипала. Але воно було того варте. Тим паче вдома я нарешті відіспалась- поки що це мій рекорд- 17 годин безперервного сну=)
Наступний пост- про їжу та ресторани). Ну і може пригадаю ще якісь прикольні випадки. До того ж фотографій ці я знайшла на диску,хоча явно пригадую,що їх було іще..Тому як таки перезалью інфу із старого компа- додам ще фото)
Почати я вирішила з Китаю. Це була друга країна де я побувала(перша- Єгипет. Але там фото ще з плівки, а сканеру в мене нема,тож..)
Не питайте яким макаром мене закинуло аж в Піднебесну Імперію :). Зараз, оглядаючись на той час, я розумію, що це був свого роду "лотерейний квиток". І я його "виграла". Звісно, мені було тоді якихось 15 років і я мало чого розуміла і сприймала все по-інакшому ніж зараз шовк,шовк і перли треба було купувати!!! ех..))). Я більше б намагалсь відвідати хоч якихось музеїв чи визначних місць, менше б тратила часу на незрозумілу фігню.. Але тим не менш спогади і фото в мене є. І тих неповних 2 тижні були в деякій мірі переломними в моєму житті)
І якщо все складеться- в майбутньому я хочу ще раз навідатись в цю країну=).
Отже. Почалось все із прильоту в Бейджінг. По-нашому це Пекін. До речі, досить дивно,тому що наскільки я зрозуміла - ця назва існує лиш на теренах країн Радянського Союзу. Тому що як китайці, так і весь світ зве столицю "Бейджінг", що в перекладі означає "північна столиця".
Отже, летіли ми прямим рейсом Бориспіль- Бейджінг. До речі, маленька порада на майбутнє. Якщо коли-небудь доведеться летіти літаком довше 5 годин- не пошкодуйте тих 100 доларів, але візьміть 1-й клас, де можна розкласти крісло. Повірте, в економ-класі спати в кріслі, яке хіба трішки відкидається тяжко. А ще ходити ж особливо не можна. Тобто 7 годин ти сидиш на 1 місці. Хоча сім годин- то нам ще пощастило. Коли я летіла-поверталась назад - ми летіли більше 9 годин. І це було пекло. Моя радість, що в мене місце було біля стінки туалету - для ніг було місця на десь на 40 см більше. Тому ми із сусідкою закидали ноги на стінку і спали так. Феєричне,певно, було видовисько))
Отже, перш за все ми направились в палац Імператора.
Унікальна споруда. Протяжність- 5 км. в "ширину" не пам"ятаю, але метрів десь біля 300.
Попереджую- на фото не плюватися! Іта було давно і не правда, та ще і на мильницю..)
Іта якісь мегадревні каменюки
В якомусь із цих "переходів" я випадково підняла голову і...та,прифігела). Отакі там стелі. Та, все жовте,щоб ви не сумнівалис, позолота.
А оце стільки там народища було. О 7(!!) ранку в будній день.
А це фото, щоб показати,що сам палац і в ширину теж нічо-так. І це ж тільки з одного боку.
Охоронці. Такі фігурки у них на кожному кутку даху- відганяють злих духів)
Трон імператора. На жаль, в середину не пускають((
Оце на сходах така краса.
Грізний охоронець)
А це остання брамо-вежа. Одразу вихід на центральну площу. Ну ви зрозуміли сікоко там народища...)
Храм неба. Офігенно-гарний! На жаль, ми до нього так і не дійшли- просто погуляли по парку. Різниця в часі+ 7годинний переліт без сну дався взнаки,тож ми поїхали дрихнути в готель)
А наступного дня ми поїхали дивитись на Велику Китайську Стіну. Так от. Бачила я її суто як на фото). Було ДУЖЕ і ДУЖЕ холодно. По-перше я там була весною, тож теплішого від курточки на 12 градусів по Цельсію в мене не було. А там буквально на днях сніг розтанув. І температура була явно мінусова. тому ми вискочили з машини- хв. за 10 пару раз клацнули і назад по машинам грітись.Ех. Отак. А туди-назад дорога зайняла порядка 6 годин. Шкода,що так вийшло(
А далі ми переїхали в Шанхай. Місто справило велике враження). По-перше ми жили в бізнес-центрі,тобто в самому серці Шанхаю. А по-друге..а по-друге чи багато треба,щоб вразити 15-літнє дитя,яке хмарочоси хіба по телевізору бачила?)) Ранок. Вид з вікна готелю.
Тільки погляньте НАСКІЛЬКИ чисто. Не знаю, можливо річ в тім,що ми жили в центрі- але відношення китайців мене вразило. Ніде-ні пилинки! Більше того! В центрі активно йшло будівництво. Так от. По-перше всі ремонтні роботи велись ночами(беззвучно,до речі. А ще наприклад дороги фарбувались. Під здоровенними прожекторами.І ніяк тобі пробок) і УВЕСЬ будинок був завішений тканюкою- щоб пилюка не осідала. А оскільки Китай тоді активно готувався до Олімпіади 2008 року (я була в 2005)- вже тоді руйнували будинки а-ля радянського типу і замість них будували нові. Навіть не хмарочоси, просто ГАРНІШІ на вигляд.
А отой скляний купол- та частина океанаріму. Але про нього ще буде)
А це телевежа
Одного чудового дня наші батьки уматали в інше місто по справам. А мене і подругу залишили "на хазяйстві". Зі словами- ну, ви тут погуляйте до обіду. А потім вас зустріти.
Пригадуючи зараз- до сих пір диву даюсь=). Дві неповнолітні дівчини. В багатомільйонному мегаполісі, де практично ніхто не знає англійської(за виключенням готельних службовців,звісно). І взбрело ж нам в голову погуляти- я викапала якийсь покажчик в номері і вичитала.що десь неподалік має бути океанаріум. Вирішили ми його пошукати. По ходу діла виявили,що гроші-то у нас є. Долари. А надить юані-тобто до цього- ще треба знайти банк. Пішли. Шукаєм. ніхто нічого не знає і підказати не може. Тільки витріщаються). До речі,про витріщання. Інколи я відчувала себе як в зоопарку. До нас кожні хвилин 10-15 підбігали з фотоапаратом і проханням (на мигах, бо англійську знали буквально одиниці) сфотографуватись.
О! А ще був прикол- як ми були в парку- я стала біля якоїсь будівлі сфотографуватись. Тільки- но стала, як до мене підійшли якісь жіночки-китайки похилого віку ,і явно із якоїсь забутої богом і людьми провінції- по одягу було видно, і давай щось лопотіти. Я до них на інглиші- а вони ні в яку. І все в очі заглядають. А народ вже біля цієї вежки збирається - і всі на нас втикають. Ну, думаю, може стала десь не туди- куди ніззя. Потім підійшов знайомий китаєць і виявилось,що жіночки банально в житті не бачили європейців. Ну взагалі. І навіть не уявляли як вони виглядають, тож був у них культурний шок. В 50 років. В 21 столітті. Отак-то.
Але я відволіклась) Отже, попхались ми гуляти- і алілуйа навіть знайшли банк. Потім, виявилось, могли особливо і не шукати б- гроші поміняти(за тим же курсом,до речі, в Китаї з цим вельми сурово) можна було в готелі. Але-провтикали. Банк- то було ще одне відкриття. Ніяких тобі скажених черг. Більше того- черги- по запису. Підходиш до автоматику,натискаєш пімпочку- і тобі видає талончик з номером. Потім на табло біля каси висвічується цей номер + голос каже,що черга твого номеру і вуаля). Ви можете собі таке уявити? В Україні до такого ще..Довго.
Помінявши грошенят попхались ми в океанаріум. Яка ж там краса..
Електричні угрі)
А це відкритий акваріум- та, можна було руку в воду засунути. Хоча і не рекомендувалось,звісно)
Були і такі акваріуми- вставлені в стінку
Їла я такого крабе. Що в ньому толкового- не розумію. Дорогуща страва.а м"яса того..Про їжу пост взагалі окремо писатиму)
Тут акула-каракула левим глазом подморгнула(с)
Такий милий електричний скат)
Були не лише "голі" акваріуми, але і така краса
Квест на тему "знайди тут лобстера"
Вражає,правда?)
А тепер головна плюшка океанаріму, як на мене. Уявіть собі здоровенну кімнату,яка повінстю заповнена водою і де плавають рибки, пінгвіни, скати і т.д. А в цій кімнаті є скляний прозорий тонель, в якому власне кажучи ти і ідеш).Ефект повної присутності) Куди там 3д фільмам. тут- з одного боку ліниво пливе морський котик, а з іншого стрілою прошмигує скат І тут ти піднімаєш голову і бачиш...
...ОТАКЕ. Принаймні коли я фотографії показувала- на цьому моменті всі підскакували;)
А ще ми були у самій високій будівлі Шанхаю. Частину там займає готель, а частину офіси. А на самому останньому поверсі - бар. Ми прийшли туди дуже пізно- десь о 12 ночі чи що. Які враження.. Особливістю цієї будівлі є ще такі собі "коридорчики". Вони відходять від основної будівлі на метрів 5. І під ними-нічого немає.(стіни скляні). І знаєте, це були неперевершені відчуття. Ніч. Вогні. Куди не кинеш погляд- до самого горизонту простягуються рівні квартали міста, по яскраво освітленими вісімкам-розв"язкам-автострадам повзуть крихітні цяточки-машини..А люди! Люди- взагалі мурашками видаються - висоту точну не скажу, але десь під 400метрів. В якийсь момент я відчула себе майже богинею,яка дивиться згори на цей світ). Але не тут-то було. На такій висоті цей "коридорчик" нехіленько так погойдувало від вітру. І хоча ніякої небезпеки не було- було вельми стрьомно дивитись під ноги і бачити пустку в 400метрів). А тут ще й батько вирішив прожартувати- взяв і пострибав на початку коридорчику. Ніколи не забуду. Дійсно "земля йде з-під ніг". Верескнула я так,що пів-бару збіглось))
Не змогла втриматись і пройти миом такої краси). Таке, до речі, часте явище. Я просто офігела,коли побачила горщики з квітами посеред ДОРОГИ. Інший випадок- людина серед дороги(звісно, все захищено еее..типу заборчиком) йде і підстригає кущики. Та,шок)
Оце такий вид відкривався нам. Наш готель(та і взагалі сам бізнес-центр) був на острівку,що його утворювала річка. Жодного мосту через річку. Як добиратись? Правильно! Через підземний тунель! А причина цьому- річкове судноплавство. Вдень, по річці не побачиш нічого, хіба окрім прогулянкового кораблика. Зате вночі- річка ЗАБИТА різноманітними баржами і іншими транспортними кораблями. Якщо не придивлятись- здається,що то вогники плавають).
Думаєте, оця будівля у вигляді земної кулі це якийсь парламент або що? Ха! Це готель,де ми жили=). До речі, був момент-вельми потішилась з цього- в одному із фільмів "Місія неможлива" герой Тома Круза "літав" якраз серед оцих хмарочосів і будинків. Дивишся- і місця де бував взнаєш. Круто!)
А оце там був такий маненій сад.
Букет у фойє. В нас номері теж були живі квіти). Взагалі, поселили нас скоріш за все в 5-зірковому готелі(принаймні мені так здається), бо порвінюючи із 3-х,в якому я жила,коли була в Єгипті- то це як порівнювати "божий дар и яишницу"(с)
Скрізь- мармур, все освітлено, вічнозелені рослини, оригінальні лампи, постіль міняли щодня, купа картин.. Про телевізор і прочії атрибути я вже навіть не згадую)
А сніданки! Ооо... Я намагалась спробувати абсолютно все) А,вважаючи на майже повне незнайомство із китайською кухнею це було непросто). А скільки я там фруктів нових спробувала! Деяких,до речі, я до сих пір не бачу в українських супермаркетах.
Хоча єдина лажа у них -це із солодким. Принаймні мені не сподобалось. Та і шоколааааду не було від слова взагалі.
А ще мене шокувало. Прийшли ми. Зайняли-сіли за стіл. Не встигли встати,щоб піти "на промисел" за їжею- як тут же підбігає китаяночка і питає чого ж ми бажаєм випити. А мені щось тоді захотілось теплого молока. І що ви думаєте? Принесла! Але наше смачніш)
А це ми в одному з гамазинів). Я, моя подруга і китаянка. Наші батьки співпрацювали, тож ми деякий час пересікались разом і гуляли. Насправді я шоппінг терпіти не можу. Мене просто бісить тупе ходіння по гамазинам і пошук неясно чого. І навіть якщо я точно знаю,що мені от треба туфлі- від цього не легше. Бо це ж треба поїхати, знайти що подобається,а чи є розмір, а чи можна в них нормально ходити, а чи підійде ціна.. *блюючий смайл*. Коротше кажучи,за той час в Китаї я находилась по магазинам на пару років вперед). Після того я виїзжала в магазин тільки коли там побувала мама і ми разом їхали і вона показувала чого вибрала. А я вже погоджувалась чи ні). Певно, саме тому я і шию))
Тааа. Ті дні я назавжди запам"ятаю). По-перше- це враження від розмірів самих магазинів. Це зараз вже в Києві набудували досить багато дійсно великих центрів, а тоді я мало де була,то і по розмірам не певна чи можна зрівняти). Бо от піднімаєшся ти на другий поверх центру- а ВЕСЬ поверх присвячений ВИКЛЮЧНО шкільній формі, діловим(і не дуже) костюмам , срочечкам там і всякому,що до цього прикладається, другий- виключно взуттю і там різним чуймаданм шкіряним і сумкам і т.д.. Вражає)
А ще було у нас з татом "розважалово". Ми вставали десь о 9, дуплились і снідали і їхали по гамазінам. Приїзжали на якусь вуличку(до речі,цікава особливість. Не знаю чи є таке у нас- але в Китаї це скрізь. Водій таксі відгорожений від пасажирів прозорою стіночкою) і йшли по магазинам. Із серії заходим в перший, щось подобається- міряє. Не подобається- в наступний і т.д. А ще загон в тому, що окрмі шмоток мені- купувались шмотки моїй мамі і другій батьковій дружині. Розміри у нас бм однакові, тож ці постійні примірки мене дістали до печінок)
А ще- один із багатьох мізковиносячих фактів- це покупка речей. Якщо не брати до уваги саме бутікових магазинів і супермаркетів - СКРІЗЬ, ну абсолютно СКРІЗЬ доводилось торгуватись. Часом, доходило до абсурду, коли я не хотіла уступати 1 юань=). А робили ми як- набирали шмоток, продавець на калькуляторі набирав свою ціну і показував її нам. Ми робили круглі очі, трясли головою казали нє--нє-нє-нє Девіл Блейн і показували свою ціну. Вони витріщались на нас, казали нє-нє-нє і трішки збивали свою ціну. Ми у відповідь- знову. Якщо продавець впирався- ми робили вигляд,що йдемо, а мовляв оцей весь хлам забирайте назад. У 95% це діяло, нас хапали за руки, кричали "чіпа! чіпа! чіпа!"(від анг."cheaper") і.. наша песня хороша...)) І так майже скрізь)
Один "базар" відбився в моїй пам"яті..
Перловий ринок.
І це дійсно він був.
Заходиш- і у приміщенні стоять ряди довжиною метрів 30, а то і 50. Ширина- не менш. І в цих рядах - продавці,які торгують як просто перлами, так і всякими браслетиками, сережками, кольє з них..Можна було б купити і просто бусин..Ех, знати б тоді...))) Продавались і вироби із напівдорогоцінних камінь. Отже ми вибирали якийсь лоток покраще, вмощувались позручніш на стільчику(та! там і таке було. Ну,ви вже ж не дивуєтесь,правда? І якщо я додам,що на прохання продавець видавала пляшечку води-безкоштовно- теж?)) і вибирали,вибирали,сперечались.. А потім ми вибирали шовкові речі. Ваааа!!! Ну паціму ЧОМУ я не купила кілька метрів шовку там??..В мене є шовкова штука звідти. Старезна вже, мені її віддали-точніш я сама нарила серед речей,які збирались віддавати кудись. Так от. По-перше маю сказати,що там розпис ручної роботи. І немаленький такий розпис. А по-друге..за ці 2 роки і набачилась/перелапала шовку- як в майстерні,так і гамазінах. І маю сказати,що настільки тонкого і приємного на дотик шовку я більше не бачила.
Після Шанхаю ми переїхали в Нанкін. Тут в основному вищеописано шопились)
А ще я таки виканючила і витягла тата в зоопарк. Вельми на живу панду хтілось глянути)
Ось так. Скінчилось моє перебування Китаї.
До речі, мій від"їзд був не менш феєричним ніж все перебування. Батько з Китаю відлітав у інше робоче відрядження. Тож мене завезли в аеропорт за..6 годин до відльоту. І із всіма сумками мене залишили одну. Я навіть регістрацію не могла пройти, сиділа в залі очікування.
Літак подали на регістарцію. Пішла, пройшла. Блін. І все-таки от ЯК???. Як я в тому віці у тому аеропорті не заблукала і жодного разу не збилась? Ну чудеса же) Хоча я завжди була самостійною дитиною. Потім виліт літака затримали ще години на 2.я думала,що там здурію. Більше того- наш літак вилітав щось там о 6 ранку по-їхньому. А вночі у них сцуко анічогісінько не працює! ні магазинчику! ні сувенірів ніяких! і сиди сиднем..варто казати, що посадку об"явили за 10 хв до відкриття гамазіну?)))
Летіли ми довго..Я вже писала- більше 9 годин. було дуже тяжко. Єдине, що мене врятувало -я увесь цей час спала.
Взагалі спати в Китаї -то є недоступна розкіш)). Стільки нового! В тому ж готелі, коли ми повертались з гамазинів,ресторанів,виставок і т.д. в час ночі ви думаєте ми йшли спати? А фігушки! Ми йшли в спортзал, ми йшли в басейн, ми грали в настольний теніс, ми фотографувались, в якийсь момент відкрили, що там є баня і сауна,пошвендяли і туди..
Тому повертались ми вже ближче до години 5-6 ранку. А інколи в 7 встати треба..))
Я тотально недосипала. Але воно було того варте. Тим паче вдома я нарешті відіспалась- поки що це мій рекорд- 17 годин безперервного сну=)
Наступний пост- про їжу та ресторани). Ну і може пригадаю ще якісь прикольні випадки. До того ж фотографій ці я знайшла на диску,хоча явно пригадую,що їх було іще..Тому як таки перезалью інфу із старого компа- додам ще фото)