22/11/2010
День за днем минає,але мені все важче змиритися з тим,що я більше ніколи не побачу його...,свого любого татуся(((
Кажуть час лікує,з часом забувається,а в мене навпаки....
Сьогодні рівно місяць як життя татуся обірвалося,так так,саме обірвалося,він ще мав стільки всього встигнути,стільки всього зробити,але....
Важко усвідомити,що його нема....
Кожного дня чекаю на його дзвінок,а телефон мовчить...
Їду в маршрутці,через вікно побачу таку ж машину як була у татка,і в голові зразу: " О татко поїхав" - а через кілька секунд аварія перед очима і світ перевертається...(((
Біль ріже серце, як ножем...
Кажуть час лікує,з часом забувається,а в мене навпаки....
Сьогодні рівно місяць як життя татуся обірвалося,так так,саме обірвалося,він ще мав стільки всього встигнути,стільки всього зробити,але....
Важко усвідомити,що його нема....
Кожного дня чекаю на його дзвінок,а телефон мовчить...
Їду в маршрутці,через вікно побачу таку ж машину як була у татка,і в голові зразу: " О татко поїхав" - а через кілька секунд аварія перед очима і світ перевертається...(((
Біль ріже серце, як ножем...