Валерій Загороднюк:
МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО ЙМОВІРНІСТЬ РЕАНІМАЦІЇ ФЕНОМЕНА «ГОМО СОВЄТІКУС»
Філософські аспекти впливу кризи на сучасну людину «k:» обговорювали з Валерієм Загороднюком, провідним науковим співробітником Інституту філософії НАН України ім. Григорія Сковороди
Валерію Петровичу, як філософи підходять до аналізу впливу економічної кризи на сучасну людину?
Взагалі вивченням конкретних проявів кризи на людину займаються не філософи, а радше соціологи, психологи. Філософи ж оперують трохи іншими категоріями - з їхнього погляду, людина постійно живе в умовах екзистенційної кризи. Що ж стосується кризи економічної, її відгомону на людину, то треба з’ясувати, чи взагалі існує такий вплив. З точки зору філософії, нічого радикального тут, очевидно, не відбувається. Страх, тривога завжди були притаманні людині. Я думаю, що вони набагато більше формують людську свідомість, ставлення людини до світу, ніж конкретні економічні речі. Тож вплив кризи на свідомість людини, на її менталітет, з моєї точки зору, не варто перебільшувати.
Але ж зовсім відкидати цей вплив, хоча б на світосприйняття людини, теж не можна...
Сама постановка питання «чи впливає економічна криза...» передбачає, що це є визначальний фактор, а, отже, він неодмінно має впливати. Є одна популярна концепція - екстерналізм, - яка стверджує, що зміни в економіці породжують зміни в духовній сфері. Існує і протилежна концепція - інтерналізм, - за якою духовний світ людства розвивається за власними законами, безвідносно до того, що відбувається у суспільстві. Але це крайні позиції, дотримуватися яких помилково. Тому якщо вже говорити про вплив на світосприйняття, то треба, очевидно, мати на увазі не людину в цілому, а кожного індивіда зокрема. А на цьому рівні все залежить від того, чи обходить його криза взагалі.
Важко про це не думати в епоху масових комунікацій. Фінансова криза є темою номер один у ЗМІ всього світу. Такого розголосу свого часу, здається, не мав навіть СНІД
Знаєте, сьогодні людина навіть не задумується, щаслива вона чи ні. Це саме та погранична ситуація, про яку писали екзистенціалісти - Сартр та інші. Людина інколи боїться ставити собі смисложиттєві запитання, уникає їх. Бо коли ти запитуєш себе, чи щасливий ти, і бачиш, що у тебе більше підстав відповісти, що ні, то краще бути в позиції Сізіфа, який котить собі камінь на гору, але не почувається нещасливим. Коли ж він усвідомить, що нещасливий, - камінь зривається; це вже трагедія.
Може, зараз саме й настав той час, коли люди звернуть увагу на свій внутрішній світ?
У плані гіпотези справді можемо сказати, що в умовах кризи людина має звернутися до сфери духовного. Адже кожен з нас стикається з тим, що раціоналізм не завжди працює, ми не можемо будувати своє життя, виходячи виключно з раціональних міркувань. Це при тому, що сучасні люди вже усвідомили, що життя треба жити зараз, «тут і тепер», а не перейматися, як колись у радянські часи, світлими ідеалами майбутнього. Сучасна наука теж не задовольняє людину, бо вона є ціннісно нейтральною, вона не може допомогти людині вирішити певні нагальні, життєві проблеми. Навіть вчений-філософ не буде свідомо застосовувати надбання науки, якою займається, у своєму житті.
Як ви вважаєте, чи не несе криза в собі передумов для відродження соціально-культурного феномену, відомого під назвою «гомо совєтікус»?
Треба бути обережним з оцінками. Але якщо вже погодитися з тезою, що криза впливає на людину, то справді можна говорити про імовірність реанімації «гомо совєтікуса». Адже можна зафіксувати, що індивідуалізм, ініціативність, які почали пробуджуватися у людей, що реалізовувалася зокрема в представників малого бізнесу, згортаються. Людина, яка доклала зусиль, щоб закласти свою справу, зазнає краху. Багато хто опускає руки, мовляв, нехай уряд, парламент, президент вирішують мої проблеми. Тож підстави для повернення до негативних рис «гомо совєтікуса» - перенесення на зовнішні інстанції відповідальності за власні негаразди, постійний страх, заниження самооцінки та почуття власної гідності тощо, - справді є, але це характерно далеко не всій частині суспільства.
Філософські аспекти впливу кризи на сучасну людину «k:» обговорювали з Валерієм Загороднюком, провідним науковим співробітником Інституту філософії НАН України ім. Григорія Сковороди
Валерію Петровичу, як філософи підходять до аналізу впливу економічної кризи на сучасну людину?
Взагалі вивченням конкретних проявів кризи на людину займаються не філософи, а радше соціологи, психологи. Філософи ж оперують трохи іншими категоріями - з їхнього погляду, людина постійно живе в умовах екзистенційної кризи. Що ж стосується кризи економічної, її відгомону на людину, то треба з’ясувати, чи взагалі існує такий вплив. З точки зору філософії, нічого радикального тут, очевидно, не відбувається. Страх, тривога завжди були притаманні людині. Я думаю, що вони набагато більше формують людську свідомість, ставлення людини до світу, ніж конкретні економічні речі. Тож вплив кризи на свідомість людини, на її менталітет, з моєї точки зору, не варто перебільшувати.
Але ж зовсім відкидати цей вплив, хоча б на світосприйняття людини, теж не можна...
Сама постановка питання «чи впливає економічна криза...» передбачає, що це є визначальний фактор, а, отже, він неодмінно має впливати. Є одна популярна концепція - екстерналізм, - яка стверджує, що зміни в економіці породжують зміни в духовній сфері. Існує і протилежна концепція - інтерналізм, - за якою духовний світ людства розвивається за власними законами, безвідносно до того, що відбувається у суспільстві. Але це крайні позиції, дотримуватися яких помилково. Тому якщо вже говорити про вплив на світосприйняття, то треба, очевидно, мати на увазі не людину в цілому, а кожного індивіда зокрема. А на цьому рівні все залежить від того, чи обходить його криза взагалі.
Важко про це не думати в епоху масових комунікацій. Фінансова криза є темою номер один у ЗМІ всього світу. Такого розголосу свого часу, здається, не мав навіть СНІД
Знаєте, сьогодні людина навіть не задумується, щаслива вона чи ні. Це саме та погранична ситуація, про яку писали екзистенціалісти - Сартр та інші. Людина інколи боїться ставити собі смисложиттєві запитання, уникає їх. Бо коли ти запитуєш себе, чи щасливий ти, і бачиш, що у тебе більше підстав відповісти, що ні, то краще бути в позиції Сізіфа, який котить собі камінь на гору, але не почувається нещасливим. Коли ж він усвідомить, що нещасливий, - камінь зривається; це вже трагедія.
Може, зараз саме й настав той час, коли люди звернуть увагу на свій внутрішній світ?
У плані гіпотези справді можемо сказати, що в умовах кризи людина має звернутися до сфери духовного. Адже кожен з нас стикається з тим, що раціоналізм не завжди працює, ми не можемо будувати своє життя, виходячи виключно з раціональних міркувань. Це при тому, що сучасні люди вже усвідомили, що життя треба жити зараз, «тут і тепер», а не перейматися, як колись у радянські часи, світлими ідеалами майбутнього. Сучасна наука теж не задовольняє людину, бо вона є ціннісно нейтральною, вона не може допомогти людині вирішити певні нагальні, життєві проблеми. Навіть вчений-філософ не буде свідомо застосовувати надбання науки, якою займається, у своєму житті.
Як ви вважаєте, чи не несе криза в собі передумов для відродження соціально-культурного феномену, відомого під назвою «гомо совєтікус»?
Треба бути обережним з оцінками. Але якщо вже погодитися з тезою, що криза впливає на людину, то справді можна говорити про імовірність реанімації «гомо совєтікуса». Адже можна зафіксувати, що індивідуалізм, ініціативність, які почали пробуджуватися у людей, що реалізовувалася зокрема в представників малого бізнесу, згортаються. Людина, яка доклала зусиль, щоб закласти свою справу, зазнає краху. Багато хто опускає руки, мовляв, нехай уряд, парламент, президент вирішують мої проблеми. Тож підстави для повернення до негативних рис «гомо совєтікуса» - перенесення на зовнішні інстанції відповідальності за власні негаразди, постійний страх, заниження самооцінки та почуття власної гідності тощо, - справді є, але це характерно далеко не всій частині суспільства.