Микола Яковина:
ДЕРЖАВА МАЄ ПРОБЛЕМИ З ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЩОДО ОБ’ЄКТІВ, ВНЕСЕНИХ ДО СПИСКУ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО
Нещодавно парламентський Комітет з питань культури і духовності розглядав питання щодо створення єдиного центрального органу у сфері охорони культурної спадщини. На запитання «k:» про такі плани і становище галузі загалом відповів Микола Яковина, заступник міністра культури і туризму України.
Пане Миколо, чим викликана необхідність створення Державного департаменту охорони культурної спадщини?
Створення єдиного органу виконавчої влади, відповідального за охорону пам’яток культури із системою вертикалі органів на місцях - не забаганка Мінкульту, цього вимагають відповідні міжнародні правові акти, до яких приєдналася Україна, та чинне законодавство, зокрема, прийнятий ще 2000 року закон України «Про охорону культурної спадщини». Існуюча Державна служба з питань національної культурної спадщини, на жаль, не охоплює всіх питань, пов’язаних із охороною (виявленням, паспортизацією, дослідженням, реставрацією, використанням, популяризацією) рухомих і нерухомих пам’яток культури, зокрема в частині пам’яток архітектури і містобудування. Тому ми запропонували реорганізувати її та Управління реставрації та реконструкції історичної забудови Міністерства регіонального розвитку та будівництва, створивши державний департамент, очолюваний керівником у ранзі заступника міністра. У такий спосіб долається розпорошеність ресурсів, підвищується рівень відповідальності структури і розширюються її повноваження.
Чи йдеться при цьому про виведення пам’яток із підпорядкування Мінрегіонбуду і передачу їх Мінкультові?
Мінрегіонбуд пропонує закріпити за ним 17 тис. нерухомих пам´яток архітектурно-містобудівної спадщини, а Мінкультові «віддати» решту із 130 тис. нерухомих об’єктів культурної спадщини. Проте, на мій погляд, ділити між відомствами пам’ятки за їхньою типологією нерозумно - «чистих» об’єктів, що їх можна було б вважати, наприклад, тільки пам’ятками архітектури, практично немає. Адже будівлі, які становлять історичну й архітектурну цінність, постали в культурному шарі - їхні підземні елементи, підмурівки часто-густо є пам’ятками археології. До того ж, рідко яка пам’ятка архітектури не має декоративних прикрас. Історія будь-якого об’єкта також має братися до уваги. Все це складові культурної політики, і не треба сперечатися, яке відомство має тут більшу компетенцію. Або інший приклад - ландшафтні парки. За всіма параметрами вони підпадають під природоохоронне законодавство, але парк - це рукотворний об’єкт, тож його можна і треба розглядати і як пам’ятку культури.
Ми погоджуємося, що окремі об’єкти можуть перебувати в користуванні інших відомств - НАНУ, Міноборони, МЗС, МВС (хоча чи добре це, коли у пам’ятках, пов’язаних з родиною Скоропадських у Тростянці, зараз виправний заклад?). Але всі пам’ятки мають бути в полі зору одного органу.
Що мається на увазі?
Єдиний орган повинен нести всю відповідальність - не тільки вести реєстр пам’яток, здійснювати моніторинг стану їхньої збереженості, а й укладати охоронні договори з користувачами, контролювати виконання їхніх умов. Адже відсутність прямої відповідальності сприяє швидкому знищенню пам’яток. Місцеві органи влади грають на таких колізіях. Непоодинокі випадки, коли один місцевий орган подавав довідку, що той чи той об’єкт не є пам’яткою, хоча він зареєстрований як пам’ятка в іншому органі.
Мінрегіонбудові не до снаги така робота?
Це міністерство - єдиний регулятор у питаннях норм і правил будівництва, реставрації, інженерії, архітектури і містобудування тощо. Але будівельна практика часто демонструє загрозу існуванню пам’яток. На жаль, Мінрегіонбуд зазнає чи не найбільше реорганізацій. Єдиний в Україні НДІ теорії та історії архітектури і містобудування ліквідовано, його архіви належним чином досі не опрацьовано. Мінрегіонбуд втратив наукову складову, а з нею і значну частину документації щодо пам’яток архітектури і містобудування. Та й кількість цих об’єктів (17 тис.) нині майже замерзла на рівні середини 1990-х. А їх насправді набагато більше.
Чи є пам’ятки, які можуть увійти до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?
Зараз у цьому списку є собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра та історичний центр Львова. Ще два об’єкти мають транскордонний статус - це Геодезична дуга Струве і букові праліси Карпат. Такий скромний перелік не відбиває значення України в світовій цивілізації, багатства, що його ми маємо на нашій території. Наприклад наші сусіди поляки мають у Списку 13 об´єктів, а Росія представлена 22-ма. Взагалі у Списку всесвітньої спадщини 851 пам’ятка із 141 країни: 660 об’єктів культурної спадщини, 166 природних i 25 змішаного характеру.
Тому до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україна номінувала як об’єкти культурної спадщини історичний центр Чернігова, де є пам’ятки ХІ-ХІІ сторіч, культурний ландшафт каньйону м. Кам'янець-Подільський, руїни античного міста Херсонес, Бахчисарайський ханський палац, археологічний комплекс «Кам'яна могила» (Запорізька область) з його артефактами, удвічі старшими за єгипетські піраміди, Миколаївську астрономічну обсерваторію, комплекс пам'яток Судацької фортеці, резиденцію Буковинських митрополитів. Як пам’ятку культурної та природної спадщини номіновано могилу Тараса Шевченка з Канівським заповідником і дендрологічний парк «Софіївка». І як природну спадщину внесено Національний степовий біосферний заповідник «Асканія-нова». Дерев’яні українські церкви теж попередньо опрацьовуємо для внесення.
На якій стадії питання?
Чернігів номіновано до списку ще 1989 року. Але мало зроблено, щоб його туди внесли. Бракує матеріалів про проведення відповідних міжнародних наукових конференцій і спеціального досьє, яке через Національну комісію у справах ЮНЕСКО уряд має подати до Комітету всесвітньої спадщини. Гадаю, що проривом, коли ми поновимо зусилля із розширення списку українських об’єктів у списку ЮНЕСКО, буде Херсонес. Нам разом із заповідником вдалося отримати уже 11 охоронних актів на прилеглі до нього земельні ділянки - античні сільськогосподарські угіддя і садиби з винятково цікавим плануванням, де можна створити археологічний парк.
Які зобов’язання накладає на державу наявність її пам’яток у списку ЮНЕСКО?
Ми маємо пильніше стежити за цими об´єктами. На початку березня у Києві працюватимуть експерти з Комітету всесвітньої спадщини - вони якраз і проводитимуть моніторинг об’єктів Софії Київської та Києво-Печерської Лаври. Буде великий сором. А якби вони поїхали до Львова, було б іще прикріше. Адже Україна не виконує своїх зобов’язань. І державі, і органам місцевого самоврядування треба вкладати більше коштів у пам’ятки. Але й треба дбати за збереження історичного ландшафту, зупинити хвилю варварської забудови на прилеглих до пам’яток територіях. Треба нарешті зупинити дикунські реконструкції, плюндрування пам’яток, які особливо почастішали через попит на раритети на чорному ринку культурно-історичних цінностей. Необхідні своєчасні превентивні заходи щодо резервування найцінніших територій і запобігання загрозі несанкціонованої господарської діяльності, житлового та дачного будівництва, іншим діям, які спотворюють і руйнують культурні ландшафти.
Нещодавно парламентський Комітет з питань культури і духовності розглядав питання щодо створення єдиного центрального органу у сфері охорони культурної спадщини. На запитання «k:» про такі плани і становище галузі загалом відповів Микола Яковина, заступник міністра культури і туризму України.
Пане Миколо, чим викликана необхідність створення Державного департаменту охорони культурної спадщини?
Створення єдиного органу виконавчої влади, відповідального за охорону пам’яток культури із системою вертикалі органів на місцях - не забаганка Мінкульту, цього вимагають відповідні міжнародні правові акти, до яких приєдналася Україна, та чинне законодавство, зокрема, прийнятий ще 2000 року закон України «Про охорону культурної спадщини». Існуюча Державна служба з питань національної культурної спадщини, на жаль, не охоплює всіх питань, пов’язаних із охороною (виявленням, паспортизацією, дослідженням, реставрацією, використанням, популяризацією) рухомих і нерухомих пам’яток культури, зокрема в частині пам’яток архітектури і містобудування. Тому ми запропонували реорганізувати її та Управління реставрації та реконструкції історичної забудови Міністерства регіонального розвитку та будівництва, створивши державний департамент, очолюваний керівником у ранзі заступника міністра. У такий спосіб долається розпорошеність ресурсів, підвищується рівень відповідальності структури і розширюються її повноваження.
Чи йдеться при цьому про виведення пам’яток із підпорядкування Мінрегіонбуду і передачу їх Мінкультові?
Мінрегіонбуд пропонує закріпити за ним 17 тис. нерухомих пам´яток архітектурно-містобудівної спадщини, а Мінкультові «віддати» решту із 130 тис. нерухомих об’єктів культурної спадщини. Проте, на мій погляд, ділити між відомствами пам’ятки за їхньою типологією нерозумно - «чистих» об’єктів, що їх можна було б вважати, наприклад, тільки пам’ятками архітектури, практично немає. Адже будівлі, які становлять історичну й архітектурну цінність, постали в культурному шарі - їхні підземні елементи, підмурівки часто-густо є пам’ятками археології. До того ж, рідко яка пам’ятка архітектури не має декоративних прикрас. Історія будь-якого об’єкта також має братися до уваги. Все це складові культурної політики, і не треба сперечатися, яке відомство має тут більшу компетенцію. Або інший приклад - ландшафтні парки. За всіма параметрами вони підпадають під природоохоронне законодавство, але парк - це рукотворний об’єкт, тож його можна і треба розглядати і як пам’ятку культури.
Ми погоджуємося, що окремі об’єкти можуть перебувати в користуванні інших відомств - НАНУ, Міноборони, МЗС, МВС (хоча чи добре це, коли у пам’ятках, пов’язаних з родиною Скоропадських у Тростянці, зараз виправний заклад?). Але всі пам’ятки мають бути в полі зору одного органу.
Що мається на увазі?
Єдиний орган повинен нести всю відповідальність - не тільки вести реєстр пам’яток, здійснювати моніторинг стану їхньої збереженості, а й укладати охоронні договори з користувачами, контролювати виконання їхніх умов. Адже відсутність прямої відповідальності сприяє швидкому знищенню пам’яток. Місцеві органи влади грають на таких колізіях. Непоодинокі випадки, коли один місцевий орган подавав довідку, що той чи той об’єкт не є пам’яткою, хоча він зареєстрований як пам’ятка в іншому органі.
Мінрегіонбудові не до снаги така робота?
Це міністерство - єдиний регулятор у питаннях норм і правил будівництва, реставрації, інженерії, архітектури і містобудування тощо. Але будівельна практика часто демонструє загрозу існуванню пам’яток. На жаль, Мінрегіонбуд зазнає чи не найбільше реорганізацій. Єдиний в Україні НДІ теорії та історії архітектури і містобудування ліквідовано, його архіви належним чином досі не опрацьовано. Мінрегіонбуд втратив наукову складову, а з нею і значну частину документації щодо пам’яток архітектури і містобудування. Та й кількість цих об’єктів (17 тис.) нині майже замерзла на рівні середини 1990-х. А їх насправді набагато більше.
Чи є пам’ятки, які можуть увійти до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?
Зараз у цьому списку є собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра та історичний центр Львова. Ще два об’єкти мають транскордонний статус - це Геодезична дуга Струве і букові праліси Карпат. Такий скромний перелік не відбиває значення України в світовій цивілізації, багатства, що його ми маємо на нашій території. Наприклад наші сусіди поляки мають у Списку 13 об´єктів, а Росія представлена 22-ма. Взагалі у Списку всесвітньої спадщини 851 пам’ятка із 141 країни: 660 об’єктів культурної спадщини, 166 природних i 25 змішаного характеру.
Тому до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україна номінувала як об’єкти культурної спадщини історичний центр Чернігова, де є пам’ятки ХІ-ХІІ сторіч, культурний ландшафт каньйону м. Кам'янець-Подільський, руїни античного міста Херсонес, Бахчисарайський ханський палац, археологічний комплекс «Кам'яна могила» (Запорізька область) з його артефактами, удвічі старшими за єгипетські піраміди, Миколаївську астрономічну обсерваторію, комплекс пам'яток Судацької фортеці, резиденцію Буковинських митрополитів. Як пам’ятку культурної та природної спадщини номіновано могилу Тараса Шевченка з Канівським заповідником і дендрологічний парк «Софіївка». І як природну спадщину внесено Національний степовий біосферний заповідник «Асканія-нова». Дерев’яні українські церкви теж попередньо опрацьовуємо для внесення.
На якій стадії питання?
Чернігів номіновано до списку ще 1989 року. Але мало зроблено, щоб його туди внесли. Бракує матеріалів про проведення відповідних міжнародних наукових конференцій і спеціального досьє, яке через Національну комісію у справах ЮНЕСКО уряд має подати до Комітету всесвітньої спадщини. Гадаю, що проривом, коли ми поновимо зусилля із розширення списку українських об’єктів у списку ЮНЕСКО, буде Херсонес. Нам разом із заповідником вдалося отримати уже 11 охоронних актів на прилеглі до нього земельні ділянки - античні сільськогосподарські угіддя і садиби з винятково цікавим плануванням, де можна створити археологічний парк.
Які зобов’язання накладає на державу наявність її пам’яток у списку ЮНЕСКО?
Ми маємо пильніше стежити за цими об´єктами. На початку березня у Києві працюватимуть експерти з Комітету всесвітньої спадщини - вони якраз і проводитимуть моніторинг об’єктів Софії Київської та Києво-Печерської Лаври. Буде великий сором. А якби вони поїхали до Львова, було б іще прикріше. Адже Україна не виконує своїх зобов’язань. І державі, і органам місцевого самоврядування треба вкладати більше коштів у пам’ятки. Але й треба дбати за збереження історичного ландшафту, зупинити хвилю варварської забудови на прилеглих до пам’яток територіях. Треба нарешті зупинити дикунські реконструкції, плюндрування пам’яток, які особливо почастішали через попит на раритети на чорному ринку культурно-історичних цінностей. Необхідні своєчасні превентивні заходи щодо резервування найцінніших територій і запобігання загрозі несанкціонованої господарської діяльності, житлового та дачного будівництва, іншим діям, які спотворюють і руйнують культурні ландшафти.