Андрій Бондар:
ДЛЯ ПОЛЯКІВ УКРАЇНЦІ Є ВІЧНИМ «АЛЬТЕР ЕҐО»
Культурні зв’язки між Україною та Росією і Україною та Польщею мають характерну відмінність. Якщо у першому випадку здебільшого говорять про експансію (з боку північно-східного сусіда), то в другому - про зразково-показовий обмін. Письменники відіграють у ньому чи не найпомітнішу роль. В чому для них полягає цінність цього обміну? Про це „k:” вели розмову з письменником, перекладачем польської літератури Андрієм Бондарем.
До помаранчевої революції українські письменники називали Польщу «територією свободи”, «країною мрій” тощо, вбачаючи там продуховину. Чим зараз є Польща для українських інтелектуалів? Чи відіграє вона роль культурного центру тяжіння, «пристанища поетів”, як-от Москва?
Я би не вдавався до патетичних означень на кшталт «пристанища поетів» або «літературної Мекки». Але правда така: для частини українських інтелектуалів Польща стала територією максимально можливого комфорту. Там живуть іронічні, культурні люди і найчутливіші читачі. Саме Польща надає достатньо багато письменницьких і перекладацьких стипендій. І завдяки цьому пишеться досить вагома частина української літератури. Кожен письменник, потрапляє на півроку у «країну мрій», де може писати, вчити мову, досліджувати життя, а не, наприклад, працювати в офісі. Це вже чимало. Для нашого письменника Польща - однозначно вікно в Європу.
До речі, про стипендії. Багато хто з українських письменників отримував стипендії Польського інституту і мав можливість деякий час жити і працювати у Польщі. Як це вплинуло на їхню творчість, світогляд, творчу дисципліну? Чи прийшли внаслідок такого культурного обміну в українську літературу тенденції, стилі з Польщі?
Не знаю, чи той факт, що наша сучасна література стала вільнішою, можна прямо пов’язувати з Польщею. Але впливи безперечно існують. Саме безпосередній, людський контакт між нашими літературами є мотором і гарантією взаємного зацікавлення. Приміром, мій «перекладацький роман” із польською літературою спонукали дружні стосунки з багатьма польськими літераторами. Цінність цього контакту в тому, що це не гра «в одні ворота», де хтось розумніший мусить навчити відсталішого, а справжній обмін. Поляки вже не уявляють себе без прози Забужко, Андруховича, Прохаська, Жадана, Сняданко, які певним чином сформували для них строкатий образ сучасної України.
Пшемислав Томанек, який перекладає українську літературу польською мовою, сказав у одному з інтерв’ю: «Поляки найкраще з усіх народів розуміють українців і найбільш зацікавлені в їхній літературі”. Чи справді Польща є потенційним ринком для українських письменників? Чи можна те саме сказати про нас?
Так, Пшемислав має рацію. Для поляків - ми, а не, приміром, німці, є вічним «альтер еґо». Саме наша стихія - розхристаного і вільного «Дикого поля» вплинула на формування сучасної польської ідентичності. Що ж дивного в тому, що ми навзаєм розуміємось найкраще в цьому світі? Але зазначу, що Польща вже не просто потенційний ринок. Можна сказати, що українські письменники там почуваються подекуди навіть краще, ніж удома.
Свобода творчості якось принципово відрізняє якість, характер польського письменства від українського (більшою кількістю жанрів, у яких працюють автори, сміливістю у розробці тем, особливостями стилістики)?
Поляки, на відміну від нас, ніколи не втрачали культурної тяглості і завжди мали більшу інтелектуальну свободу. В них поруч із дуже сильною поезію розвивалась добра проза. Тобто, умовно кажучи, коли повоєнні роки в нас дали Гончара і Стельмаха, то в польській літературі з’явилися Ґомбрович, Лєм та Івашкевич - прозаїки світової ваги. Ясна річ, у ситуації більшої свободи нуртували дискусії, відбувалося творче бродіння. Поляки ніколи не втрачали зв’язку зі світом і реальністю. І - що найголовніше - з простими проблемами звичайної людини. Тому я насамперед назвав би польську літературу більш людяною. Зрештою, такою вона залишається і сьогодні.
Кілька слів про імпорт літературної продукції в Україну з Польщі, себто про переклади творів польських письменників. Чи є добір авторів, текстів випадковим, чи все ж наявний масив перекладів достатньо представляє сучасну літературу Польщі?
Від певного часу українські видавці й перекладачі намагаються відстежувати найцікавіші польські книжки. Ми більш охоче видаємо в Україні те, що добре сприймається і має успіх там. Але далеко не завжди цей принцип спрацьовує. «Хтивня» Вітковського і «Польсько-російська війна…» Масловської стали справжньою бомбою в Польщі, а у нас бути сприйняті досить стримано. Особисто я як перекладач найчастіше керуюся власними смаками. А що може бути випадковішим, ніж особистий смак?
В українській літературі нині відчувається доба дебютантів. Хто є обличчями сучасної польської літератури - письменники «з бекграундом” чи молодняк?
Річ у тому, що всі покоління польської літератури, знову-таки, на відміну від нашої, живі і складають її обличчя. Від живих класиків - Ружевича і Шимборської, до молодих - Масловської, Кучока, Одії. Несамовито цікаві нові імена з’явилися останніми роками у прозі. Передусім - це Клімко-Добжанєцький, Карпович, Маліцький, Плюшка і Лозинський. Це автори, які вже зараз на перших ролях і які обов’язково будуть видані в Україні.
Чи існує в Європі мода на польську літературу, як це було років десять тому із балканськими авторами?
В Європі не було польського літературного буму, бо поляки завжди були включені в загальноєвропейські культурні процеси. Ясна річ, у ХХ столітті «вища ліга» літератури - Мрожек, Герберт, Шимборська, Капусьцінський, Лем та інші - перекладались і видавались завжди. Так само й сьогодні немає буму. Є впевнена присутність у західному світі. Імена Стасюка, Токарчук, Пільха знають, їх читають у Європі. Перекладають і наймолодших - Масловську, Одію, Вітковського. Українцям би годилося навчитися в поляків без буму, але впевнено прийти на Захід.
Тема Європи - чи немає тут якоїсь кон’юнктури, необхідності відпрацьовувати політичне замовлення? Як до цієї теми ставляться польські письменники?
Так, тема Європи - цілком кон’юнктурна. Але кон’юнктура в літературі існує завжди. У випадку реалізації цієї теми і поляки, і українці мають добру нагоду проаналізувати минуле і визначити свої майбутні шляхи. Есеї, романи, вірші про Європу і європейську ідентичність надзвичайно корисні і мені така кон’юнктура до смаку. Ми століттями не порушували цю тему, а тепер мусимо її відпрацьовувати. І образ сучасної Польщі, інтегрованої в Європу, не відбувся, якби ще починаючи від кінця 1940-х років, на еміграції в Парижі, поляки не почали розмову про свою Європу. Однак, щастя наше в тому, що й окрім теми Європи, існує безліч цікавих тем. У цьому й полягає європейська сутність - у можливості вибору.
Культурні зв’язки між Україною та Росією і Україною та Польщею мають характерну відмінність. Якщо у першому випадку здебільшого говорять про експансію (з боку північно-східного сусіда), то в другому - про зразково-показовий обмін. Письменники відіграють у ньому чи не найпомітнішу роль. В чому для них полягає цінність цього обміну? Про це „k:” вели розмову з письменником, перекладачем польської літератури Андрієм Бондарем.
До помаранчевої революції українські письменники називали Польщу «територією свободи”, «країною мрій” тощо, вбачаючи там продуховину. Чим зараз є Польща для українських інтелектуалів? Чи відіграє вона роль культурного центру тяжіння, «пристанища поетів”, як-от Москва?
Я би не вдавався до патетичних означень на кшталт «пристанища поетів» або «літературної Мекки». Але правда така: для частини українських інтелектуалів Польща стала територією максимально можливого комфорту. Там живуть іронічні, культурні люди і найчутливіші читачі. Саме Польща надає достатньо багато письменницьких і перекладацьких стипендій. І завдяки цьому пишеться досить вагома частина української літератури. Кожен письменник, потрапляє на півроку у «країну мрій», де може писати, вчити мову, досліджувати життя, а не, наприклад, працювати в офісі. Це вже чимало. Для нашого письменника Польща - однозначно вікно в Європу.
До речі, про стипендії. Багато хто з українських письменників отримував стипендії Польського інституту і мав можливість деякий час жити і працювати у Польщі. Як це вплинуло на їхню творчість, світогляд, творчу дисципліну? Чи прийшли внаслідок такого культурного обміну в українську літературу тенденції, стилі з Польщі?
Не знаю, чи той факт, що наша сучасна література стала вільнішою, можна прямо пов’язувати з Польщею. Але впливи безперечно існують. Саме безпосередній, людський контакт між нашими літературами є мотором і гарантією взаємного зацікавлення. Приміром, мій «перекладацький роман” із польською літературою спонукали дружні стосунки з багатьма польськими літераторами. Цінність цього контакту в тому, що це не гра «в одні ворота», де хтось розумніший мусить навчити відсталішого, а справжній обмін. Поляки вже не уявляють себе без прози Забужко, Андруховича, Прохаська, Жадана, Сняданко, які певним чином сформували для них строкатий образ сучасної України.
Пшемислав Томанек, який перекладає українську літературу польською мовою, сказав у одному з інтерв’ю: «Поляки найкраще з усіх народів розуміють українців і найбільш зацікавлені в їхній літературі”. Чи справді Польща є потенційним ринком для українських письменників? Чи можна те саме сказати про нас?
Так, Пшемислав має рацію. Для поляків - ми, а не, приміром, німці, є вічним «альтер еґо». Саме наша стихія - розхристаного і вільного «Дикого поля» вплинула на формування сучасної польської ідентичності. Що ж дивного в тому, що ми навзаєм розуміємось найкраще в цьому світі? Але зазначу, що Польща вже не просто потенційний ринок. Можна сказати, що українські письменники там почуваються подекуди навіть краще, ніж удома.
Свобода творчості якось принципово відрізняє якість, характер польського письменства від українського (більшою кількістю жанрів, у яких працюють автори, сміливістю у розробці тем, особливостями стилістики)?
Поляки, на відміну від нас, ніколи не втрачали культурної тяглості і завжди мали більшу інтелектуальну свободу. В них поруч із дуже сильною поезію розвивалась добра проза. Тобто, умовно кажучи, коли повоєнні роки в нас дали Гончара і Стельмаха, то в польській літературі з’явилися Ґомбрович, Лєм та Івашкевич - прозаїки світової ваги. Ясна річ, у ситуації більшої свободи нуртували дискусії, відбувалося творче бродіння. Поляки ніколи не втрачали зв’язку зі світом і реальністю. І - що найголовніше - з простими проблемами звичайної людини. Тому я насамперед назвав би польську літературу більш людяною. Зрештою, такою вона залишається і сьогодні.
Кілька слів про імпорт літературної продукції в Україну з Польщі, себто про переклади творів польських письменників. Чи є добір авторів, текстів випадковим, чи все ж наявний масив перекладів достатньо представляє сучасну літературу Польщі?
Від певного часу українські видавці й перекладачі намагаються відстежувати найцікавіші польські книжки. Ми більш охоче видаємо в Україні те, що добре сприймається і має успіх там. Але далеко не завжди цей принцип спрацьовує. «Хтивня» Вітковського і «Польсько-російська війна…» Масловської стали справжньою бомбою в Польщі, а у нас бути сприйняті досить стримано. Особисто я як перекладач найчастіше керуюся власними смаками. А що може бути випадковішим, ніж особистий смак?
В українській літературі нині відчувається доба дебютантів. Хто є обличчями сучасної польської літератури - письменники «з бекграундом” чи молодняк?
Річ у тому, що всі покоління польської літератури, знову-таки, на відміну від нашої, живі і складають її обличчя. Від живих класиків - Ружевича і Шимборської, до молодих - Масловської, Кучока, Одії. Несамовито цікаві нові імена з’явилися останніми роками у прозі. Передусім - це Клімко-Добжанєцький, Карпович, Маліцький, Плюшка і Лозинський. Це автори, які вже зараз на перших ролях і які обов’язково будуть видані в Україні.
Чи існує в Європі мода на польську літературу, як це було років десять тому із балканськими авторами?
В Європі не було польського літературного буму, бо поляки завжди були включені в загальноєвропейські культурні процеси. Ясна річ, у ХХ столітті «вища ліга» літератури - Мрожек, Герберт, Шимборська, Капусьцінський, Лем та інші - перекладались і видавались завжди. Так само й сьогодні немає буму. Є впевнена присутність у західному світі. Імена Стасюка, Токарчук, Пільха знають, їх читають у Європі. Перекладають і наймолодших - Масловську, Одію, Вітковського. Українцям би годилося навчитися в поляків без буму, але впевнено прийти на Захід.
Тема Європи - чи немає тут якоїсь кон’юнктури, необхідності відпрацьовувати політичне замовлення? Як до цієї теми ставляться польські письменники?
Так, тема Європи - цілком кон’юнктурна. Але кон’юнктура в літературі існує завжди. У випадку реалізації цієї теми і поляки, і українці мають добру нагоду проаналізувати минуле і визначити свої майбутні шляхи. Есеї, романи, вірші про Європу і європейську ідентичність надзвичайно корисні і мені така кон’юнктура до смаку. Ми століттями не порушували цю тему, а тепер мусимо її відпрацьовувати. І образ сучасної Польщі, інтегрованої в Європу, не відбувся, якби ще починаючи від кінця 1940-х років, на еміграції в Парижі, поляки не почали розмову про свою Європу. Однак, щастя наше в тому, що й окрім теми Європи, існує безліч цікавих тем. У цьому й полягає європейська сутність - у можливості вибору.