Адчод з ФБ (нєвошедшеє)
Чому у моєму світі панують сни?
Ой, пани та панянки,
Навіть
І не питайте.
Чи то новорічним багаттям палають вони,
Чи просто вогнями ялинки, яка
Насправді сосна -
Та ви ж знаєте, правда?
Ото собі й знайте -
Сни
І є моє справжнє несправжнє
Життя.
А риму до віхтиків або до кошми
Вже вигадуйте самі.
(Ондечки білочка бігла - хіба ж не
мі-мі-мі-мі?)
Сьогодні під ранок
Наснилися два Івани.
Наумов та Миколайчук.
Ні, насправді - Миколайчук
Та Наумов.
Ходили у гори,
Хапалися за віття примхливих смерек.
(Он, досі болить поперек),
Шукали, як його в біса, якусь каменюку фільозофів...
На ранок виявилося,
Що Екібастуз, теж Іван. помер...
Ми всі колись теє тово...
Йому світлая пам'ять.
А сни яскравіші за будь-яку в світі пожежу,
За гокку та танки, вибачте, за танка...
Так ось ти яка
Насправді, обличчя у вертикальному морі,
Мій астероїд...
Дум спіро сперо, чи як там?
Нє даждьотєсь!
Ще дихаю.
Ще люблю.
Бо інакше не можу.
05.01.2019р
* * *
Иногда они возвращаются... пусть на десять счастливых часов, и вращаются, и вращаются средь давно позабытых кругов, среди кори, и гриппа и бешенства, как всегда, поутру, поутру...хоть на десять. С утра и до вечера. Без тебя всё равно не умру. Без тебя звездолёт не направится в астероид по имени Л.
Всё поправится. Всё исправится.
И всё будет так,
Как хотел.
Говорят, что на пляже, на острове видел кто черепаху блё...
Завтра утром, тхуканские боги, довезите
В знакомый
До слёз...#Дніпро
22.12.2018р.
* * *
Згадати
Написати вірша про запрошення
На побачення
Та відповідь - а підемо в кіно?
Звісно, що не підемо, бо
Прийдеш із подружкою, та,
Гулятимемо понад Дніпром, чудової
Та погожої січневої днини.
Правда ж, все так і було?
Побачити
Через стопіццот років,
Зіштовхнувшись у дверях
До рідної школи
Якїй святкували - лишенько!
Вже цілих сорок.
А скільки ж тоді
Тобі
І мені?
Набратися
Сміливості врешті, щоби підвести
Тебе до світлин старовинних,
Де разом шукати будемо рідні обличчя.
Для мене та тебе - одні.
Неважливо,
Коли то було.
Розмовляти.
Майже годину, чи більше -
Яка в тім різниця, коли
Ромео з Джульєтою,
Стецько із Уляною
Стрілися знов.
Торкнутися
Геть ненавмисно, бо кузька якась
Повзла по оголенім вигину
Твоїх дивовижних плечей.
Відчути довіру у голосі.
Знати
Що значення немає ніц -
Ні простір, ні час,
Ні обставини. Хіба що па'мять.
Пам'ять
Про справжнє
Прекрасне
Чуття.
23.11.2018р.
Ой, пани та панянки,
Навіть
І не питайте.
Чи то новорічним багаттям палають вони,
Чи просто вогнями ялинки, яка
Насправді сосна -
Та ви ж знаєте, правда?
Ото собі й знайте -
Сни
І є моє справжнє несправжнє
Життя.
А риму до віхтиків або до кошми
Вже вигадуйте самі.
(Ондечки білочка бігла - хіба ж не
мі-мі-мі-мі?)
Сьогодні під ранок
Наснилися два Івани.
Наумов та Миколайчук.
Ні, насправді - Миколайчук
Та Наумов.
Ходили у гори,
Хапалися за віття примхливих смерек.
(Он, досі болить поперек),
Шукали, як його в біса, якусь каменюку фільозофів...
На ранок виявилося,
Що Екібастуз, теж Іван. помер...
Ми всі колись теє тово...
Йому світлая пам'ять.
А сни яскравіші за будь-яку в світі пожежу,
За гокку та танки, вибачте, за танка...
Так ось ти яка
Насправді, обличчя у вертикальному морі,
Мій астероїд...
Дум спіро сперо, чи як там?
Нє даждьотєсь!
Ще дихаю.
Ще люблю.
Бо інакше не можу.
05.01.2019р
* * *
Иногда они возвращаются... пусть на десять счастливых часов, и вращаются, и вращаются средь давно позабытых кругов, среди кори, и гриппа и бешенства, как всегда, поутру, поутру...хоть на десять. С утра и до вечера. Без тебя всё равно не умру. Без тебя звездолёт не направится в астероид по имени Л.
Всё поправится. Всё исправится.
И всё будет так,
Как хотел.
Говорят, что на пляже, на острове видел кто черепаху блё...
Завтра утром, тхуканские боги, довезите
В знакомый
До слёз...#Дніпро
22.12.2018р.
* * *
Згадати
Написати вірша про запрошення
На побачення
Та відповідь - а підемо в кіно?
Звісно, що не підемо, бо
Прийдеш із подружкою, та,
Гулятимемо понад Дніпром, чудової
Та погожої січневої днини.
Правда ж, все так і було?
Побачити
Через стопіццот років,
Зіштовхнувшись у дверях
До рідної школи
Якїй святкували - лишенько!
Вже цілих сорок.
А скільки ж тоді
Тобі
І мені?
Набратися
Сміливості врешті, щоби підвести
Тебе до світлин старовинних,
Де разом шукати будемо рідні обличчя.
Для мене та тебе - одні.
Неважливо,
Коли то було.
Розмовляти.
Майже годину, чи більше -
Яка в тім різниця, коли
Ромео з Джульєтою,
Стецько із Уляною
Стрілися знов.
Торкнутися
Геть ненавмисно, бо кузька якась
Повзла по оголенім вигину
Твоїх дивовижних плечей.
Відчути довіру у голосі.
Знати
Що значення немає ніц -
Ні простір, ні час,
Ні обставини. Хіба що па'мять.
Пам'ять
Про справжнє
Прекрасне
Чуття.
23.11.2018р.