Дванадцяте
Коротше, сідайте рядочком та слухайти ми уважно - ув зимнім бо пляжнім, ріжниці шо різок катма, бо хіба це зима? Красиве бо сховисько для середини жовтня.
Кажуть, був місяць у повні, яким частували за пісню. Пізно? Ніц дзись не буває пізно. Буває що далі. Балакати далі? То ж не перебивайте, шукайте
У гімнах зерня гранату. Вмикайте старий віейчес з Параджановим в хаті, витріщайтесь та слухайте:
- Якось одному шлімазлу дійшло старовинне прислів'я ув саму макітру. Дійшов до кіоску, ініціював себе зовсім на єден фиточок тижневої лотереї (ні ельфи, ні цвьольфи, ні феї тут геть ні до чого - пацан сам рєшіл, сам сказал і сам здєлал - а що тут такого?) - аж раптом неділя. Ота, що одразу за сивим шабатом, ота, що немає. І тут - три мільйони! Не в тій синагозі Святого Миколи, де дзенькають дзвони, не в старій капличці над Лох-Карабі у падре Джек Пота, а в самім увдома. Сто тисіч піццот податкових агентів шукають шлімазла - а в нього адреса сестриного кума, і платить податки з Дніпра, не з Полтави, й воще взагалі підозріло на чеха хвамілія схожа - "нє вишел блін рожей!". А Дм.Ніязідов тим часом за пашпортом Іржі бін Вальдра сідає на потяг Мацква-Ромодан-Кременчук-і абратна блін бєз астановак, з кулеметом в мішечку. А шо йому ще що?
Він їде додому, як Слава співає, хоча він співає не гірше, ніж Слава. Він знає, що там кагебісти його на вокзалі чекають. Та він характерник...
(Ось тут все стається так просто та швидко, ніхто не звернув особливо уваги: на виході з цвинтаря двоє в цивільнім з міланських бутиків так ввічливо просють шлімазла підвезти до Внуково майже, а згодом напнуть один однім кайданки, накажуть водилі відвезти до точки, здадуть із потрібкою всіх, окрім нього, посадять усіх себе у буцегарню, шлімазлу доводиться все заповняти, потім доповісти за телефоном у вищу інстанцію, подякувати місцевим за службу, позичити в них вагона метра, бо вже не встигає на Ту ту сто трицьчотири, ...)
Він їде додому...
"Трясясь в прокурєнном вагонє, он полуплакал, полуспал..."*
Невже там вже знову і буде і дощ, і готель "Чи не вб'ють би" **
й поза три квартали, більярд тіпа ша "хто виграв, той пригоща" решта пива й горілки?
А він лиш хотів тільки єден замет, у тім світі, де зовсім
Немає блін снігу.
А він лиш хотів чути здалеку знов
Як вона пахне.
Яке воно нині на смак
Її волосся...
Інакше - навіщо вони, три мільйони сиклів,
Талантів та
Мушлів
На конопляних нитках.
Навіщо увесь оцей жах?
Якщо світом й досі,
Як оцтом, заправляє любов...
* Загально відома цитата з вірша невідомого поета Кочеткова
** - справжня назва річки, вздовж якої розташований проспект дєдушкі Лєніна, на якому розташований однойменний готель.
Від авторів: Назва походить від правобережної віддаленої часини села Гриньки Глобинського району Полтавської області. Отак через греблю, ліворуч від Білашевого.
Кажуть, був місяць у повні, яким частували за пісню. Пізно? Ніц дзись не буває пізно. Буває що далі. Балакати далі? То ж не перебивайте, шукайте
У гімнах зерня гранату. Вмикайте старий віейчес з Параджановим в хаті, витріщайтесь та слухайте:
- Якось одному шлімазлу дійшло старовинне прислів'я ув саму макітру. Дійшов до кіоску, ініціював себе зовсім на єден фиточок тижневої лотереї (ні ельфи, ні цвьольфи, ні феї тут геть ні до чого - пацан сам рєшіл, сам сказал і сам здєлал - а що тут такого?) - аж раптом неділя. Ота, що одразу за сивим шабатом, ота, що немає. І тут - три мільйони! Не в тій синагозі Святого Миколи, де дзенькають дзвони, не в старій капличці над Лох-Карабі у падре Джек Пота, а в самім увдома. Сто тисіч піццот податкових агентів шукають шлімазла - а в нього адреса сестриного кума, і платить податки з Дніпра, не з Полтави, й воще взагалі підозріло на чеха хвамілія схожа - "нє вишел блін рожей!". А Дм.Ніязідов тим часом за пашпортом Іржі бін Вальдра сідає на потяг Мацква-Ромодан-Кременчук-і абратна блін бєз астановак, з кулеметом в мішечку. А шо йому ще що?
Він їде додому, як Слава співає, хоча він співає не гірше, ніж Слава. Він знає, що там кагебісти його на вокзалі чекають. Та він характерник...
(Ось тут все стається так просто та швидко, ніхто не звернув особливо уваги: на виході з цвинтаря двоє в цивільнім з міланських бутиків так ввічливо просють шлімазла підвезти до Внуково майже, а згодом напнуть один однім кайданки, накажуть водилі відвезти до точки, здадуть із потрібкою всіх, окрім нього, посадять усіх себе у буцегарню, шлімазлу доводиться все заповняти, потім доповісти за телефоном у вищу інстанцію, подякувати місцевим за службу, позичити в них вагона метра, бо вже не встигає на Ту ту сто трицьчотири, ...)
Він їде додому...
"Трясясь в прокурєнном вагонє, он полуплакал, полуспал..."*
Невже там вже знову і буде і дощ, і готель "Чи не вб'ють би" **
й поза три квартали, більярд тіпа ша "хто виграв, той пригоща" решта пива й горілки?
А він лиш хотів тільки єден замет, у тім світі, де зовсім
Немає блін снігу.
А він лиш хотів чути здалеку знов
Як вона пахне.
Яке воно нині на смак
Її волосся...
Інакше - навіщо вони, три мільйони сиклів,
Талантів та
Мушлів
На конопляних нитках.
Навіщо увесь оцей жах?
Якщо світом й досі,
Як оцтом, заправляє любов...
* Загально відома цитата з вірша невідомого поета Кочеткова
** - справжня назва річки, вздовж якої розташований проспект дєдушкі Лєніна, на якому розташований однойменний готель.
Від авторів: Назва походить від правобережної віддаленої часини села Гриньки Глобинського району Полтавської області. Отак через греблю, ліворуч від Білашевого.