В нас без змін

[rvun]

З'їздив в село до хати, якою володіє сестра, вона зараз закордоном. Все розграбовано, двері кругом вибиті, все, що можна - вкрадено, зрізали навіть провода між сараями. Село не було під окупацією, це все наші люди за рік війни. Я навіть не ніколи не сумнівався, що таке дуже навіть можливо, раз в пару років до нас роблять такі "рейди" - мабуть чекають, чи хтось щось не підвезе, щоб було ще щось вкрасти. В минулому, навіть без війни - міліція-поліція нічого не робила по нашим заявам - цього разу навіть не писатиму, аби не витрачати часу. Часто читаю про прекраснодушних українців, чому мені ніхто з них ніколи не траплявся? Правда - я не знаю і імені невідомого мародера, проте - наслідки роботи мародерів на всіх рівнях я відчував кожного дня, вони крадуть в мене на всіх рівнях - від посуду і інструменту - до податків і майбутнього моїх дітей, хтось же розпродав арсенали до 2014? Та ж сестра мусила виїхати з неокупованої Білої Церкви закордон - бо місцеві мародери разом з владою - просто оголосили за пів року до війни, що базарчик, на якому була її ятка і земля під яким на 10 років орендована під цей базар - вже належить місцевому бандиту, а 100 підприємців, які там торгували - мусять здохнути ну чи робити все, що їм заманеться, окрім як працювати і принаймні не клянчити в держави на харчі. Це вже подяка зеленим мародерам і нашому президенту за земельну реформу, яка легалізувала вкрадену землю. Доречі, про землю - дружина інвалід Чорнобиля, спробував ще до війни отримати ділянку, обумовлену в законі про захист чорнобильців - прекрасний закон, який обіцяє її виділення протягом року - нам багато не треба, лише під будинок. Проте - мародери в органах влади просто роблять все, щоб ми й надалі жили з двома дітьми в однокімнатній квартирі, годуючи нас відписками, нажаль середня по Україні зарплатня, яку я заробляю - не дозволяє мені забезпечити сім'ю чимось більшим за харчі, а в молодості я був достатньо тупим і думав, що дві вищі освіти і якийсь досвід роботи дозволить забезпечити родину з дітьми, працював на перспективу, так би мовити в усіх сенсах, але тут таке не стріляє, не дивлячись на єлейні промови, що Україні потрібні українці - я розумію, що нікому ти непотрібен, але на закид "а сам що" - все ж можу відповісти "я намагався, але через постійні пограбування - звиняйте, результат не дуже великий, в таких умовах в мене не виходить".
Я цілком розумію, чому почалися розмови про заборону виїзду чоловіків на 3 роки після скасування військового стану - якщо я виїду - кожен з цих мародерів вже не зможе залізти і безкарно мене обікрасти, руки не такі довгі, аби запустити їх в кишені через кордон.
У очах - печаль, на плечах - сума,
В рідній стороні місця нам нема.
Нашої землі - лиш по цвинтарах,
Нашого життя - в німця батрака.
Наші дівоньки - в турка хоромах,
Наші старики - ген, по смітниках.
Щедро родить хліб - наш багатий край,
А зав'яжеш сніп - жидові оддай.
Робим задарма, п'єм закрадене,
Отаке життя наше праведне.
Возлюбили ми демократію:
Як же прокормить всю ту братію?
Стали врешті ми українцями,
Тільки не зведем кінці з кінцями.
На своє життя нарікаємо,
Тяжкії гріхи забуваємо.
(с)Василь Жданкін