Every day is exactly the same...
Я не в настрю для довгих постів і сказати мені нічого чи може я розівчилась говорити. Я знаю, що більшість того що я пишу не має ні для кого окрім мене ніякого сенсу, бо лінки які я даю лише для мене і ще не зрозуміло для кого, але інакше я не вмію. І напевне не хочу щоб все було зрозуміло для всіх. Тобто мої вікриті записи насправді зачинені зсередини.
Я не хочу сидіти за компом, бо цее всього лише ще одна залежність і тривіальна спроба втекти. Але насправді тікати мені нікуди. Подивитись фільм? Почитати книжку?
Я не в настрої для будь-яких можливих справ, тобто все не те. І хочеться подзвонити кудись і просто про щось беззмістовне говорити, знаючи що там, на тому кінці, тебе чують і розуміють. Але я знаю що так не буде.
Вся моя особиста філософія, вся моя поведінка розрахована на мою самотність і закритість. Все до чого я прийшла це як можна жити з самою собою і розраховувати лише на себе. Непомітно втікати, коли все не так. Закриватись в кімнаті і думати про своє. Але як довго це може тривати? І взагалі, яка кінечна мета?
Витрачати свій час кожен день, на речі, яким ти сам надаєш змісту. Але знати що головне...