Пристрасті щодо кіноперекладу. Частина друга
Сергій Багряний, НББ!
Не припиняю дивуватися нашій законодавчій базі. А тим більше - політикам, які взяли безпосередню участь у її створенні. Дивує непослідовність наших «законотворців» - вони скаржаться на недосконалість українського законодавства, яке вони самі ж і сформували. При цьому навіть очевидні положення ними ж прийнятих законів депутати люблять трактувати так, як їм заманеться.
Правовий нігілізм і політичні спекуляції
Не припиняю дивуватися нашій законодавчій базі. А тим більше - політикам, які взяли безпосередню участь у її створенні. Дивує непослідовність наших «законотворців» - вони скаржаться на недосконалість українського законодавства, яке вони самі ж і сформували. При цьому навіть очевидні положення ними ж прийнятих законів депутати люблять трактувати так, як їм заманеться.
Словом, правовий нігілізм процвітає. Яскравий приклад тому - ситуація з рішенням Конституційного Суду щодо Закону України «Про кінематографію», згідно з яким всі кінопрокатники зобов’язуються дублювати або субтитрувати іноземні фільми українською мовою.
Рішення Конституційного Суду треба виконувати. Крапка
У випадку з рішенням у справі за Конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України «Про кінематографію» все звучить більш ніж очевидно. В рішенні, зокрема, прописані наступні рядки: «В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 14 Закону України "Про кінематографію" "іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов`язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою..." необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії не має права надавати суб`єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення».
Отже, Конституційний Суд дав чітко зрозуміти - Закон України «Про кінематографію» в своїй чинній редакції зобов’язує кінопрокатників дублювати іноземні фільми українською. А рішення Конституційного Суду не переглядається і не оскаржується. Все! Комусь не зрозуміло? Виявляється, не зрозуміло.
Опоненти українського дубляжу не хочуть миритися з ситуацією і продовжують «кивати» в бік Конституції. Для чого? Закон «Про кінематографію» їй абсолютно не суперечить.
Що ж тепер залишається робити панам Колесніченку, Кисельову та іншим? Тільки вносити поправки до цього закону. А за нинішньої ситуації в парламенті це зробити навряд чи вдасться. Принаймні найближчим часом. Тому апелювати до правової сторони проблеми українського дубляжу різного роду «борцам за права русcкоязычного населения» немає жодного сенсу. Хіба що їм просто подобається виставляти себе на посміховисько.
Політичні спекулянти
До речі, чи ви ставили собі питання: чому у нас тільки російськомовні громадяни «постійно зазнають утисків»? Чому тільки «російськомовні» волають про порушення їх права користуватися рідною мовою? Чому ж не волають татари, грузини, болгари, молдавани (список можна продовжити)?
Та все очевидно. Відомо, що російськомовні громадяни є потенційною електоральною базою для партій, які наразі складають парламентську опозицію. Ці сили, і це не є секретом для наших громадян, відстоюють інтереси російської політичної еліти. Звичайно, їм вигідно грати на проросійських настроях населення східних областей. Зараз представники парламентської опозиції намагаються будь що знайти чергову зачіпку про «дискримінацію» «рускоязичних». Пробують апелювати до Закону «Про мови в УРСР». Але до чого тут апелювати? В законі чітко прописано, що державною мовою є українська, і в Конституції це прописано, чого вам ще треба? Ах, вам не це подобається? Ну, вибачайте, ви ж самі ці закони і приймали. «Нечего на зеркало пенять, коли рожа крива» кажуть у таких випадках росіяни.
До речі, пару слів про них, про етнічних росіян, які живуть зокрема і у нас, в Україні, і, як одна з нацменшин, вимагають дотримання своїх мовних прав. Нема проблем! Повернувшись до Закону «Про кінематографію» і його тлумачення ми побачимо, що закон цей аж ніяк не утискує права ані російської, ані будь якої іншої національної меншини. Адже в його чинній редакції прописано, що "іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов`язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути озвучені чи субтитровані мовами національних меншин». Що це значить? А це значить те, що фільм, озвучений чи дубльований українською мовою може подаватися в прокат з титрами російською або мовою котроїсь з нацменшин. І навпаки - озвучений однією з мов нацменшин, а субтитрований українською, про що, зокрема, зазначає експерт Борис Кушнірук. В чому ж тоді конфлікт? Права національних меншин не зазнають утисків за мовною ознакою!
Однак виникає ще одне резонне запитання: у якому ж обсязі подавати фільми дубльовані або субтитровані мовами національних меншин? Тут складніше. Але є наступний вихід: фільми, дубльовані або субтитровані мовою певної національної меншини, треба випускати в прокат в місцях компактного проживання цієї меншини. З російськими фільмами і того простіше - абсолютна більшість їх буде субтитрована, тому глядачі, очевидно, будуть «споживати» їх мовою оригіналу.
Втім, попри навіть такий досить ліберальний підхід політики не залишать в спокої мовну тематику. Спекуляції на цю тему в Україні є наразі ефективними, особливо в світлі загострення боротьби за владу. Складається враження, що як певній політичній силі буде вигідно, вона і проблему мови ескімосів чи індіанців навахо розкрутить. Аби тільки були люди, що давали під це все немаленькі кошти.
«Потрібен компроміс». Кому потрібен?
А тим часом деякі представники дистриб’юторських контор, користуючись негласною підтримкою проросійських політичних сил, все одно намагаються в обхід закону “пропхати” кінопродукт, дубльований російською мовою. Такі випадки були зафіксовані в Луганській і Донецькій областях, в Севастополі. Ці кроки були викриті, порушників закону було суворо попереджено про ймовірні наслідки.
Тепер кінопрокатники звернулися до Президента, Прем’єр-міністра і Голови Верховної Ради знайти компромісний варіант для виконання положень Закону України «Про кінематографію». Вони зокрема пропонують встановити перехідний період терміном на 3 роки для переходу на 100% дублювання фільмів українською мовою. Це, на їх думку, могло б забезпечити безболісний процес переходу суто на українську мову дублювання, закласти базу для озвучення і дублювання фільмів у більш якісний спосіб.
Схоже, що цей варіант може бути підтриманий Президентом України, який неодноразово наголошував на необхідності компромісу. Непокоїть лише одне: чи будуть дистриб’ютори за запропонований ними ж самими термін виконувати положення закону, тобто принаймні пускати іноземні фільми з українськими субтитрами. Чи не зайдемо ми в таких от компромісах занадто далеко? Три роки - термін не маленький. І хто зна, чи не будуть кінопрокатники саботувати закон, доки не прийдуть чергові вибори. А там дивись, ще повернуться до влади ті, хто так ратує за «двомовність».
Словом, ліміт компромісів не повинен бути «гумовим». Нинішня редакція Закону «Про кінематографію» і так є взірцем порозуміння і консенсусу. Кінопрокатники все одно не збанкрутують, а російську мову в кінотеатрах, підозрюю, наші глядачі все одно будуть чути.
фото: telegraph.co.uk