кількість людей обмежена
коли знаходжуся далеко від дому, гостріше відчуваю потребу залишатися у звичній буденності. малесенькі штучки, які постійно залишаються в твоїй голові - куди б не біг, куди б не тікав....
а ще: хтось обовйязково стане для тебе єдиним. на все життя. Птах одягає на шию ладанку, привезену мною з Істринського монастиря. на моїй шиї висить така сама. те, що нас тепер буде обйєднувати. але не тільки це - а ще спільні спогади, про які ми постійно розповідаємо один-одному. мені шкода тих людей. що нас не розуміють, сповнюючи нашу дружбу відтінком якоїсь інтриги й таємничості. але між нами все просто. а я так люблю простоту.
в Пєтєлі блакитні очі й відверта посмішка. я знаю про неї майже все, але мовчу. вона прозора як ніхто інший й я чіпляюся за найдрібніші відтінки її настрою. навчилася. звикла.
Пєтєля й Птах надзвичайно схожі - й ще їх обйєдную я, й ще дещо, що зовсім від мене не залежить.
"я часто бачу рому", - каже Пєтєля. "з дівчинкою?" - "ні, самого", - вона це каже для того, щоб мене не засмучувати. вона думає, що це може мене засмутити. так, в мене дійсно є проблеми зі світосприйняттям, але не настільки ж) я не можу попередити те, що вже відбулося. до речі, шкода:)
СС, мертва голова, нємєцкій атдєл, півроку на підводному човні, русіш швайн, ніхт ферштейн, найн, найн, тульські пряники зі згущівкою, я дурію, поранна природу, й пора поцілуватися в метро, й ще - пора впорядкувати себе й свої органи, бо вони розхиталися слідом за нервами....